Життя ромської спільноти в умовах війни: наслідки російського вторгнення

Однією з найуразливіших груп населення під час російської агресії є роми

Повномасштабне російське вторгнення в Україну без перебільшення вплинуло на все українське населення. Проте, ризики та наслідки для тих спільнот, які й раніше були у складному становищі, можуть суттєво відрізнятися. Однією з найуразливіших груп населення під час російської агресії є роми. Ромські родини, які через війну були вимушені покинути рідні домівки, набагато важче адаптуються на нових місцях.

За даними громадських організацій, до великої війни в Україні проживало від 200 до 400 тисяч ромів, найбільше — в Закарпатській і Одеській областях, а наступними за кількістю ромського населення були Донецька і Харківська області, які перші потрапили в епіцентр бойових дій, розповідає Володимир Кондур, начальник відділу з питань захисту прав осіб з числа ромської національної спільноти Департаменту моніторингу додержання рівних прав і свобод, прав національних меншин, політичних та релігійних поглядів Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

«Стосовно впливу війни — скільки наразі ромів офіційно залишилися в Україні ми не можемо сказати. Однак, є дослідження громадських організацій і, станом на травень 2022 року, із 100 тисяч ромів зі Сходу багато хто переселився на Захід України. Із них близько 40-50% виїхали на той час за кордон.

На сьогодні, знову ж, за інформацією громадських організацій, приблизно третина тих, хто виїхав, повернулися з різних причин. Тобто, на сьогодні, приблизно 300-400 тисяч у нас є, але, щоб сказати точно — треба чекати закінчення війни. Ми сподіваємося, що буде перепис і тоді будемо про це говорити», — каже Володимир Кондур.

Ромським організаціям після початку великої війни довелось сфокусуватись на гуманітарній діяльності. Йдеться про допомогу біженцям і переселенцям, доставку продуктів, ліків у прифронтові зони, підтримку військових та цивільних. Проте, активніше доводиться працювати і всередині самих ромських спільнот.

Багатьом ромським родинам довелось виїхати з зони бойових дій та заново будувати життя в нових громадах та закордоном. А зробити це набагато складніше без достатнього рівня освіти, документів і під постійним тиском від дискримінаційного ставлення.

«Війна дуже вплинула на бачення себе частиною українського суспільства серед ромів. Ми бачимо скільки наших хлопців воюють — не мало — на жаль, багато повертаються загиблими. І це також важливо.

Це говорить про те, що ромська нація — українці, і всі це вже для себе визначили. Більшість родин залишаються в Україні і навіть ті, які поїхали — більшість із них повернулися. Жінки можуть приїхати та поїхати, але вони тут, їхні чоловіки тут. Родини тут залишаються», — наголосив начальник відділу з питань захисту прав осіб з числа ромської національної спільноти.

Як Рада Каландія була змушена покинути рідний дім

Довелось покинути рідний дім і очільниці Громадської Організації Товариства «РОМЕН» у Донецькій області та медіаторці фонду «Чіріклі», Раді Каландія. На Донеччині організація «Ромен» займалась гуманітарними та соціальними питаннями. Серед іншого очільниця організації допомагала переселенцям, а зрештою і сама стала переселенкою.

«Я працювала з 2013 року в Донецькій області. З 2014 року теж допомагали переселенцям, які на той час переїжджали — допомагали адаптуватися на новому місці, хоча людям не дуже було це потрібно.

Але з іншими питаннями ми таки працювали: відновлення документів, роздавали гуманітарну допомогу, під час ковіду надавали засоби гігієни, займалися розвитком громади. Багато що робили в своїй області», — згадує Рада Каландія.

Покинути Вугледар пані Раді та її родині довелось 20 березня 2022 року. Тоді місто зазнавало інтенсивних обстрілів з авіації, реактивних систем та артилерії, а українські військові обороняли місто від наступу російських сил.

«Виїхали 9 людей: мої діти, мій рідний дядько з двома дітьми, його жінка на кріслі колісному. Також подруга моя, яка працювала в «Ощадбанку», та її неповнолітня дитина. 9 осіб нас їхало.

Приїхали в Ужгород і там перший прихисток був для переселенців — ми там прожили 9 місяців», — згадує Рада Каландія.

Про дискримінацію внутрішньо переміщених ромів

Основну кількість ромів, які стали внутрішньо переміщеними особами, прийняла Закарпатська область. Тут громадські організації відкрили прихистки, дехто оселився у домівках місцевих ромських родин. Життя ромів, які змушені були виїхати з інших регіонів, суттєво змінилося. Попри ініціативи громадських, міжнародних організацій та допомогу громад рівень дискримінації щодо ромів у деяких місцях навіть зріс. Люди стикаються з упередженим ставленням і труднощами під час пошуку житла чи роботи.

«Дуже вплинула ця ситуація і на стан здоровʼя, і на мислення, і взагалі — на події всього життя. Ми виїжджали з одними валізами, було дуже важко, і не вірили, що таке можливо, бо ми були під час АТО в своєму місті — не було ні сирен, нічого, хоча знали, що за 60 кілометрів Донецьк, а за 30 — Марʼїнка і бачили в Новотроїцькому як це все прилітало. Але ми ніколи не думали, що таке буде повномасштабно.

Тому — дуже вплинуло. По-перше, громади дуже тяжко сприймають тебе як особистість, ти завжди будеш немісцевим… Люди стикнулися з тим, що рівень дискримінації дуже зріс, попри те, що війна, на мій погляд, повинна була якось обʼєднувати, а вийшло навпаки.

Коли люди евакуювалися з Донецької області, до мене телефонували, коли я вже була в Ужгороді — люди жалілися на те, що їх не пускали в потяги для евакуації, їм казали, що нібито «місць немає», «добирайтесь самі». Люди не могли виїхати, хто знайшов паливо — виїжджали, багато там лишалися. Тому, повномасштабне вторгнення дуже вплинуло на ромські родини негативно, на жаль», — наголосила Рада Каландія.

Під час великої війни траплялися випадки, коли ромам відмовляли не лише в розміщенні у колективних центрах, а й у видачі гуманітарної допомоги, кажуть правозахисники. Ромські громади часто залишаються ізольованими та мають обмежений доступ до інформації про можливу підтримку, через що їм складніше отримати допомогу чи долучитися до програм реагування на кризу.

Також зафіксовані випадки дискримінації під час спроб орендувати житло. Якщо ромська родина переселенців знаходить можливість винайняти помешкання, їм часто відмовляють лише тому, що сім’я велика або має багато дітей, говорить Рада Каландія. Такі ситуації свідчать про те, що упереджене ставлення до ромів усе ще залишається проблемою, навіть у часи, коли українське суспільство має бути максимально обʼєднаним.

«У гуртожитках теж дуже тяжко ромській родині знайти місце. Близько місяця тому нам дзвонили з Львова волонтери та запитували чи є у нас місце для жінки з чотирма дітьми, вона сиділа просто на вокзалі. Я відповіла, що є, і запитала, що невже у Львові немає прихистку, адже наскільки знаю, є. «Ви ж знаєте, ромів не беруть», — відповіли мені. Тому, довелося зі Львова до Мукачева, пересилати кошти, щоб ця людина сіла на електричку та приїхала сюди до нас.

І таких випадків дуже багато, ромів взагалі ніде не хочуть. Якщо родина звертається з приводу навчання для дітей, теж відповідають «у нас немає місць». Така практика у нас була в Мукачево — у нас було на той час 8 дітей ВПО, ми звернулися до місцевих шкіл, нам сказали «приведіть дітей, ми побачимо як вони виглядають, чи чисті вони…», — зазначає очільниця організації.

Про самоорганізацію ромських громадських організацій

Важливо відзначити значну самоорганізацію, яку проявили ромські громадські організації на Заході України з початком повномасштабного вторгнення, вони з перших днів організували надання гуманітарної допомоги: продуктові набори, засоби гігієни, гарячі обіди, ліки і багато іншого.

«Ми виявили, особисто я зробила такий висновок, що ми допомагаємо один одному тільки самі, нам дуже тяжко.

У такій ситуації, коли наша країна у війні, ми повинні були обʼєднуватися, тому що наші ромські хлопці теж пішли захищати і дуже багато зараз захищають нашу державу. Але суспільство, на жаль, не сприймає, що ромські діти теж живі і хочуть жити, врятувати родину, ромські родини хочуть своїх дітей вивезти з тих місць, де небезпечно, вони теж хочуть жити.

Бачите, яка ситуація виходить — війна дуже вплинула, націю не обʼєднала, а навпаки — погіршила стан», — наголосила Рада Каландія.

Частково вирішувати проблеми допомагають громадські організації, які отримують підтримку від міжнародних партнерів. Вони реалізують гуманітарні та освітні проєкти, надають юридичну і психологічну допомогу, сприяють працевлаштуванню.

«У нас був проєкт з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Радою Європи. Ми виявили 304 недокументованих особи.

Водночас, документували вже 158 осіб — це був і перший паспорт, коли людина досягла 18 років, там через встановлення особи; це люди і через суд отримують документи, яких взагалі не було — ні свідоцтва про народження, тобто, взагалі ніде не зареєстровані. Таких людей дуже багато і нікого це не цікавить», — розповідає Рада Каландія.

Проблему дискримінації потрібно вирішувати на державному рівні — ромській спільноті потрібен представник

Та самоорганізації недостатньо. Проблему дискримінації ромів можна побачити і на місцевому, і на державному рівні, а також у повсякденному ставленні суспільства. Часто упередження закладені настільки глибоко, що стають частиною звичайних взаємин між людьми – у побуті, на роботі чи навіть у школі.

«Якщо не буде законодавства, а я завжди кажу про кримінальне провадження щодо дискримінації, ці випадки будуть постійно і від представників влади, і від представників різних структур, і від суспільства.

Влада на місцях показує свою некоректність до будь-якої національної меншини. Зараз я проживаю у Мукачево, тут найбільший табір не те, що в Україні, а в Європі. І ви не повірите, яка бідність тут, у людей води немає в поселенні. І це зараз не про АТО чи повномасштабне вторгнення — люди так живуть. Розумієте, сама влада не зацікавлена, щоб ця національна спільнота жила краще. І тому, суспільство підтримує це все, адже немає ніякого покарання.

Все потрібно робити на державному рівні, нам потрібен представник у владі, щоб він представляв інтереси ромів. Без цього представника дуже тяжко. Не всі ромські родини знають про ромські організації, про допомогу, дослідження, скільки ми говоримо про проблеми ромів.

Під час повномасштабного вторгнення, коли ми почали приймати родини, допомагати — вони зрозуміли, що є ромські організації, прапор, певні свята. Багато чого вже зроблено на державному рівні, а про це роми не знають, тому що недовіра до влади у них вже давно», — наголошує очільниця організації.

Читайте також: Як подолати мову ворожнечі щодо ромської спільноти 

Про проблему ізольованості ромської спільноти у громадах

У багатьох громадах великою проблемою залишається саме ізольованість ромських родин. Вони часто живуть окремо від інших мешканців, у віддалених районах або на околицях населених пунктів. Через це роми мають обмежений доступ до якісної освіти, медицини, комунальних послуг.

«Наприклад, якщо говорити про Мукачево, роми живуть дуже ізольовано від суспільства. Діти не відвідують секції, не можуть піти в іншу школу, є тільки певна для них, а коли я спілкуюся з родинами, вони говорять, що та школа не дає таку освіту, тому туди не хочуть ходити. Немає мотивації для дітей.

Коли ми зустрічаємося із закордонними представниками, то вони запитують чому з Закарпаття поїхали всі за кордон. А я одразу запрошую їх до поселення, щоб вони побачили як люди живуть. У них своя війна, розумієте — вони не бачить води, у них немає будинків — самі з чого зроблять там і живуть бо 2-3 родини, у людей документів немає, освіти теж немає, вони дуже замкнуті. Коли я сюди приїхала та це побачила — це був дуже великий шок. Донецька область від Закарпаття дуже відрізняється, у нас немає поселень, є вулиці, де проживають роми компактно. Ми жили разом з місцевими людьми, якось дружили, ділилися. А тут — повна сегрегація йде — громаду закрили, люди не знають як живуть вони, знають лише стереотипи «понароджували дітей і виплати отримують», а в реальності там велика кількість людей без документів і ці діти голодують через те, що їхня мама без документів, і їй ніхто не хоче це робить», — говорить Рада Каландія.

Компенсація за втрачене внаслідок війни житло: чому роми не можуть отримати виплату

Ще одна проблема, яку складно вирішити самостійно, — це оформлення компенсації за втрачене внаслідок війни житло. Причиною є відсутність документів.

«Багато людей, якщо говоримо про ВПО, залишилися без житла. Не у всіх людей є оформлене право власності — це одна із найголовніших проблем серед ромів. Вони купують будинки або їм дарують житло, але вони ніколи не дивляться чи є документи. Тому зараз, коли люди втратили свої домівки, проблема у тому, що вони не можуть отримати виплати за зруйноване житло і придбати собі нове.

Люди вимушені скитатись по світу, багато хто їде за кордон, а там, розумієте — вони не мають світи, їм дуже тяжко. Коли людина не вміє українською читати та писати, приїжджає в іншу державу, тоді вона не розуміє, що потрібно вивчити законодавство тої країни, бо вона у своїй не знає що це таке. І тоді трапляються багато випадків агресії, а люди не розуміють, що вони не винні в цьому, вони освіти не мають», — зауважує Рада Каландія.

«Бажання є»: представники ромських спільнот готові до змін

Попри поширені стереотипи про ромів, самі представники ромських спільнот готові до змін. Вони прагнуть здобувати освіту, працювати, брати активну участь у житті своїх громад і країни.

«Я можу це чітко сказати — бажання є. Я тут уже два з половиною роки працюю з людьми. Вони хочуть і працювати, і навчатися. Люди хочуть просто доступу до всіх соціальних послуг, хочуть жити як усі, але, на жаль, цього немає», — констатує очільниця організації.

Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) також зазначає, що ромам України потрібне не лише матеріальне забезпечення, а й системні зміни, які дозволять їм жити гідно, відчувати себе повноправними членами українського суспільства та бути частиною толерантної громади. Представники держслужби кажуть, що намагаються оперативно реагувати на запити громад, надавати допомогу та підтримку у вирішенні проблем. Та для більш системного підходу «потрібні ресурси, більшість із яких спрямована на оборону та безпеку країни».

Про дискримінацію ромів-біженців за кордоном

Від початку повномасштабної війни європейські країни приймають біженців з України, надаючи їм житло, гуманітарну допомогу та можливість почати нове життя в безпеці. Це величезна підтримка, за яку Україна надзвичайно вдячна міжнародним партнерам і державам, які відкрили свої двері для тих, хто постраждав від війни.

Проте навіть за кордоном роми-біженці іноді стикаються з дискримінацією: їм можуть відмовляти в оренді житла, упереджено ставитися на роботі, говорить начальник відділу з питань захисту прав осіб з числа ромської національної спільноти Володимир Кондур. Такі випадки показують, що навіть у безпечному середовищі ромські громади часто залишаються вразливими та потребують додаткової підтримки.

«Такі випадки були зафіксовані. Ми співпрацюємо, якщо говорити в контексті Офісу уповноваженого і громадського сектору, то є обмін інформацією, нам надають іноді свої звіти громадські організації.

І ось, фонд «Чіріклі» робив дослідження, там були зафіксовані випадки у різних країнах Європи на початку міграції. Це була Румунія, Молдова, Чехія та ще кілька країн, де були зафіксовані випадки саме дискримінації за національною ознакою. Це не системно, але це відбувалося.

В основному це стосувалося житлових питань, коли не хотіли поселяти родини ромів з України, бачили, що це саме роми і, на жаль, давали більше переваги для не схожих на ромів, скажемо так.

Ще були випадки, але тут вже більше про соціальну складову, коли забирали дітей в ромських родинах. Однак, там потрібно розбиратися більше в обставинах, ураховуючи законодавство європейських країн, адже воно більш направлені на прискіпливий погляд на права дитини. І якщо у нас тут ще можуть якось дати можливість виправити ситуацію, якщо дитина не ходить в школу або ще щось, то в тій же Німеччині дуже чітко все визначається і якщо бачили якісь скарги щодо невиконання батьківських обовʼязків — просто приходили і забирали дітей. Але це не говорить про те, що це дискримінація — йдеться більше про те, наскільки ти в іншій країні повинен поважати ці закони», — розповів Володимир Кондур.

Про випадки дискримінації українських ромів закордоном розповідає і юрист Михайло Білявський. Він є представником українських біженців, зокрема ромів, які проживають в Баварії.

«Починаючи із 2022 року я працюю з українськими біженцями, в тому числі з ромами, які проживають у Баварії. Станом на 2022 рік, 70% біженців в таборах складали саме роми та сінті. На даний час в Баварії проживає близько 4 тисяч саме ромів. Найбільше із Закарпаття, Одеської, Черкаської та Київської областей», — розповів Михайло Білявський.

Прихована дискримінація за кордоном: вплив на соціальні можливості ромів

Згідно міжнародного права, усі люди мають рівні права та можливості, проте на практиці часто зустрічається прихована дискримінація. Через це формально рівні умови не завжди перетворюються на реальні можливості для всіх членів суспільства.

«Біженців, які перебувають у Німеччині, за національною ознакою міграційна служба і поліція не розрізняє, оскільки це є дискримінацією. Але, все ж, є прихована дискримінація і вони розділяють людей.

Відповідно до міжнародного захисту, який надається українцям, у тому числі ромам, вони перебувають під тимчасовим захистом, тобто параграф 24. Відповідно до нього усі біженці отримують соціальну допомогу — на одного дорослого 565 євро, а на дитину 250 євро. Кожна сімʼя або особа, яка приїжджає сама, забезпечується житлом, медичною допомогою, правом на освіту: для дітей — відвідування дитячих садків, ясел, а для дорослих — відвідування інтеграційних курсів.

Це стандартна програма для усіх біженців, але ми бачимо до ромів не дуже рівне ставлення, оскільки, якщо, наприклад, на перегляд квартири приходять українські сімʼї ромського та неромського етнічного походження — перевагу надають неромського походження. Водночас багато просять від українських родин надати рекомендацію попереднього орендаря, але як вони можуть її взяти, якщо вони тільки приїхали з України? Так само просять виписку із рахунків, але яка виписка, якщо у них нічого немає?», — додає юрист.

Ті родини, які не можуть винайняти житло у Німеччині, проживають у таборах для біженців до тих пір, поки їм не знайдуть соціальне житло — кімнату у гуртожитку або соціальну квартиру. Цей процес може тривати від місяця до 2 або навіть і 3 років, тим часом умови в таборах для біженців — це ще одне випробування, каже Михайло Білявський.

«Це двоярусні ліжка, у деяких випадках там годують, а зараз уже відмовилися від цього, поставили там кухні і кожна особа готує сама», — розповів Михайло Білявський.

Дискримінація при працевлаштуванні

Біженцям знайти роботу закордоном теж буває непросто. Михайло Білявський особисто стикнувся з проявом дискримінації за національною ознакою:

«На собі я це відчув. Я закінчив міграційні курси, пройшов стажування і мені запропонували роботу в управлінні соціального захисту населення. І коли я пройшов усі необхідні етапи — було два конкурсанти я і німець — мені в комісії сказали «ну ти ж циган, для чого тобі ця робота». Однак, я дізнався, що після цього тому, хто це сказав, дали догану за це висловлювання, але, все ж, мене не взяли на роботу — взяли німця».

Про вплив російської пропаганди на ставлення іноземців до українців за кордоном

До поширення дискримінаційного ставлення до українців за кордоном активно долучаються росіяни, які розповсюджують мову ворожнечі, маніпулятивні наративи та фейки, підживлюючи негативні стереотипи та послаблюючи солідарність міжнародної спільноти з Україною.

«Якщо раніше у 2022-2023 роках ми бачили і в суспільстві, і в чиновниках толерантне ставлення, то зараз воно різко змінилося через те, що «у вас війна в України, у нас виросли ціни на продукти, газ, світло», «ви винні, що війна в Україні».

Але хочу запевнити, що це російська пропаганда, поширюють яку саме російські німці, які проживають у Німеччині. Тут залучена дуже потужна пропаганда. Бачимо відео і дописи в соціальних мережах проти українців, поширюється наратив, що саме «через війну в Україні в Європі все життя змінилося».

Також бачимо, що, якщо дитина хоче відвідувати дитячий садок — там є місце, але відмовляють, не хочуть, відкрито кажуть «Zigeuner», але ми знаємо, що у Німеччині це слово заборонене, а його вживання карається законом, але є ті, хто вживають», — зауважив юрист.

Потрібен національний план відновлення

Незважаючи на всі гуманітарні та соціальні проблеми роми України показують, що вони справжні патріоти, які готові боронити свою землю разом з усіма українцями. Вони воюють на фронті, волонтерять, активно працюють у громадському секторі та підтримують тих, хто постраждав від війни.

Та вплив війни на ромські громади все ж є особливо відчутним. Це вразлива соціальна група, яка традиційно стикається обмеженнями прав. Часто вони страждають не через власні помилки чи рішення, а через зовнішні обставини, на які не мають впливу. Саме тому наслідки війни для ромської громади потребують особливої уваги та підтримки з боку держави та суспільства.

Міжнародні оглядачі та європейські активісти в свою чергу попереджають, що національний план відновлення в Україні наразі не враховує багато проблем, з якими стикаються представники ромського населення.

Для ромів, як і для всіх українців, критично важливою є справедлива та інклюзивна повоєнна реконструкція. Це передбачає не лише відновлення зруйнованого, але й подолання системної дискримінації та створення рівних можливостей для різних верств населення.

Про ромів, які щодня доводять, що є невід’ємною частиною українського суспільства і роблять свій внесок у спільну боротьбу та перемогу, слухайте у наступних випусках спільного проєкту Громадського радіо і радіо «Чірікло».

Подкаст створено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи. Його зміст є виключною відповідальністю авторів. Погляди, висловлені в цьому подкасті, жодним чином не можуть тлумачитися як такі, що відображають офіційну думку Європейського Союзу чи Ради Європи.