«Схильність українців до «срачів» говорить про те, що нам важливий діалог» — дослідниця

Марина Стародубська: Насамперед варто сказати, що мій фах — це кроскультурна взаємодія. Явище, симптомом якого є «срачі» як ми їх називаємо, називається суспільна поляризація. Від слова «полюс». Є багато думок, вони сильно різні та часто протилежні. Це явище в національних культурах ґрунтовно досліджується. Ще один чинник, який досліджується в рамках вивчення національних культур як менталітетів — це рівень суспільної довіри. Це те, наскільки незнайомі люди в певній країні довіряють один одному на початкових етапах взаємодії. Ці два чинники дуже серйозно впливають на схильність людей в культурі цінувати чи не цінувати конструктив у дискусії, прагнути чи не прагнути почути іншу сторону. І як похідна з цього — наявність чи не наявність так званого «срачу».

Висока поляризація та низька суспільна довіра — не унікальні для України. Тобто ми не одні такі. Угорщина, Болгарія, Польща, Аргентина. У цих країнах показники подібні до наших. Є навіть така думка, що скаржитися — це хобі та мистецтво. Так, наприклад, Льюїс каже про Болгарію.

Україні це явище притаманне з кількох причин:

1. У взаємодії український менталітет такий, що ми слідуємо принципу criticism before appreciation — покритикуй перш ніж похвалити. У будь-якій дискусії українець почне з поганого. І лише потім скаже про хороше.
2. Системний чинник — наднизька суспільна довіра українців. Плюс до цього наше суспільство — колективістичне. Нам мега важливо бути спільно з кимось. «Я мушу мати однодумців», «Моя думка має бути вкоріненою в думку ширшої групи».
3. Вкорінена недовіра до формальних інституцій: держава, освіта, медицина, закони, правила. І гіпертрофована довіра до людей.

Чому українці такі?

Марина Стародубська: Ми такі, тому що ці чинники — історичні. Нас багато разів завойовували, ми завжди були на стику кількох народів, які між собою, м’яко кажучи, не завжди ладнали. Відповідно у нас сталості державного управління ніколи не було. Сталості формальних інституцій теж не було. Вони ніколи не були сильними та довіреними. На кого в таких ситуаціях покладатися? На ланцюги довірених людей, звісно. Науково це називається «фамілізм». Будь-хто, хто починає дискусію не з твого кола довіри, автоматично не правий. Тому починається «срач».

Зараз ми в складній ситуації. Війна. Ми більш емоційні, травмовані, знервовані. Тому сваритися в інтернеті, наприклад, зараз — це неминуче для українців. Ми такі. З одного боку, наша схильність до сварок говорить про те, що нам важливий діалог. Це добре. А з іншої сторони, навички вести цей діалог інституційно — у нас не розвинені. І це проблема. Еволюція в кращий варіант ведення діалогу займає десятиліття.

• Дискусія з пошуком спільного рішення — це цінність. Амбітне «пропихання» своєї думки — ні. 

Читайте також: У цьому наша сила: можемо сміятися у найтяжчі моменти, підтримувати один одного — Віктор Бронюк

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Програма створена у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS