«Приховані політичні меседжі, зашиті в масову культуру, мали набагато більший вплив, ніж пряма російська пропаганда» — Тетяна Дуднік

Тетяна Дуднік: Російська пропаганда була дуже кричуща вже тоді, на початку 2000-х років. Ми вирішили проаналізувати серіали, мюзикли, фільми зараз, щоб показати українцям ті речі, на які ми взагалі не звертали уваги.

Ми дивилися серіали, фільми, передноворічні мюзикли і навіть не помічали, які важливі політичні меседжі російської пропаганди були зашиті в цю масову культуру, в такі, на перший погляд, розважальні та кумедні форми.

Ми розібрали серіал «Папині дочки» та мюзикли «Сорочинська ярмарка», «За двома зайцями». У всіх цих фільмах принижувалися українці та все українське. Це все зображувалося як щось не престижне, провінційне, не інтелігентне, «сільське».

«Сорочинська ярмарка»

Тетяна Дуднік: Це мюзикл, який зробила Росія на основі твору Гоголя. Там зібрала дуже багато стереотипів про українців. Показала Україну як одне велике село, а українців — провінційних і неотесаних людей. Важливо — Гоголь, який написав цю п’єсу, родом із Полтавщини. Він щиро рекламував українську культуру. Він розказував про неї зовсім не те, що показали в цьому мюзиклі. Його персонажі були живими, цікавими.

Мюзикл, який створила Росія, фактично карикатура на Україну та українців, сповнена кліше та брехливими стереотипами. Головна героїня сміється зі стародавніх українських імен. Таких як Мотря, Параска, Горпина. Звісно, є жарт про сало. Росіянин підходить до українки та питає чи люблять вони тут сало. На що чують відповідь: «Хто ж його не любить».

Це тільки кілька прикладів. Насправді ж їх набагато більше протягом всього фільму. Цей мюзикл є прикладом того, як Росія краде, перекручує та спотворює. Так Росія зашиває в культурні проєкти свої політичні меседжі.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Фільтр (@filter.mkip)

«Папині дочки»

Тетяна Дуднік: У цьому серіалі була героїня — секретарка Тамара, яка грає українку, родом із Харкова, яка дуже мріяла «вирватися до Росії». Її зобразили як неосвічену, провінційну українку. Вона озвучувала, що дві її найбільші мрії — це одруження та російське громадянство. По сюжету серіалу їй потрібен був фіктивний шлюб. На весілля приїхали її родичі з Харкова, яких, само собою, зобразили неотесаними, галасливими, невихованими, провінційними. Натомість родичів нареченого, росіян, показали інтелігентними, спокійними, освіченими. Тут теж без сала не обійшлося. Харків’яни привезли з собою сало і попросили його нарізати до столу. Невже хтось і правда думає, що всі українці всюди з собою возять сало?

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Фільтр (@filter.mkip)

Такі приховані політичні меседжі мали набагато більший вплив, ніж пряма пропаганда. Нам здавалося, що такі серіали та фільми — це не погано. Там знімалися українські актори, транслювалися ці фільми на українських каналах. У прайм-тайм. І все начебто не погано. Але насправді це дуже ефективний хід у просуванні російської пропаганди. Так рік за роком, серіал за серіалом у нашій свідомості закладали відчуття меншовартості.

• Але 24 лютого поставило велику крапку у всьому цьому. Ми усвідомили, наскільки багатою є наша культура і що нам точно немає чого соромитися. Тільки пишатися.

Читайте також: «Уся цивілізація росії — вкрадена: загарбані землі, культура та історія» — культурологиня

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS