Ми були наївні й думали, що свобода дасться легко — учасник Революції Гідності Борис Хмілевський

Гість: Борис Хмілевський,  сержант ЗСУ, бойовий медик, співведучий програми «Сувора догана» на Громадському радіо.

«Ці події багато в чому сформували мене»

Борис Хмілевський: Я дуже часто згадую про події Майдану. Дуже часто у своїх інтерв’ю представляюсь як людина, яка брала участь в Майдані. Тому що ці події багато в чому сформували мене, але ще більше мене сформувала Україна, в якій ми живемо зараз. Я дуже добре пам’ятаю відчуття, з якими виходили на Майдан. Ми думали, що робимо щось надзвичайно важливе і те, що буде впливати на наше життя дуже багато років. Але своїм мозком 18 річного підлітка я навіть не міг усвідомити, що ми будемо жити в реальності, яка повністю сформована результатами Майдану. Тому що й анексія Криму, і російське вторгнення на Донбасі, і євроінтеграційні процеси, які відбуваються, і те, що Україна нарешті обрала свій вектор розвитку, і взагалі — більшість подій, які відбуваються навколо нас останні 10 років, — вони багато в чому сформовані цією революцією.

Слухайте також: Небесна Сотня дає можливість жити тим, кого звільнили – колишній політв’язень Ігор Козловський

Анастасія Багаліка: Розкажіть про вашу участь в тих подіях. Як ви потрапили на Майдан?

Борис Хмілевський: Згадується насправді дуже багато чого. Тут не вистачить книжки, щоб описати. Я дуже чітко пам’ятаю цей день, коли я, 18 річний студент, виходив зі свого коледжу і прочитав новину про те, що уряд призупинив процес євроінтеграції. Для мене це було таким водорозділом, коли я розумів, що той режим, який у нас існував — ми не можемо його прийняти, і треба щось робити. Тому,  на той момент в мене було лише одне питання — що саме я маю робити? Тому в перший же день я вийшов на Майдан у своєму рідному місті — Полтаві, а через декілька днів приїхав до Києва. І більшість часу до кінця Революції гідності я вже проводив в Києві.

В перші дні, коли ми приїхали, Євромайдан сприймався як революція, а як якийсь студентський протест. Дуже багато людей, об’єднаних якоюсь спільною ідеєю, які проводять час, співаючи патріотичні пісні й малюючи гарні плакати. Я дуже чітко пам’ятаю те, що, по-перше, влада не може ігнорувати таку кількість людей, по-друге, не було готовності захищати свої цінності.

Коли була перша ніч студентського розгону, я якраз був на Майдані, я бачив, що там відбувалося, і дуже чітко пам’ятаю, з якою емоцією ми звідти тікали. Наскільки це була суміш апатії та зневіри. Більшість людей, які звідти тікали, не вірили, що наступного дня люди вийдуть на площу. Бо було відчуття, що коли люди побачать таку кількість крові та насилля, яка на той момент здавалася поза межами уяви, ніхто не вийде. Люди просто будуть боятися, і революція на цьому закінчиться.

• Коли на наступний день люди вийшли на Михайлівську площу, це дійсно було натхненно і змусило переосмислити розуміння своєї нації.

«Усвідомлення з’явилося після студентського розгону»

Анастасія Багаліка: Коли у вас з’явилося усвідомлення, що це щось більше, ніж просто протест з плакатами?

Борис Хмілевський: Усвідомлення з’явилося після студентського розгону. Я приїхав додому й ліг спати. Коли я прокинувся, то побачив, що люди починають збиратися на Михайлівській площі. Я туди поїхав, для мене все, що відбувалося навколо, було дуже незрозумілим, тому що я був глибоко переконаний, що люди будуть боятися і сидітимуть вдома. Так трапилося, що ми заговорили з однією людиною, і я її спитав:

«А чому ти це робиш?»

Вона сказала:

«Там побили студентів, якщо ми не захистимо їх, то хто потім захистить нас?»

І це мене надихнуло, тому що ти не можеш просто сидіти вдома.

На Майдані в період, коли не відбувалися якісь зіткнення, було дуже багато філософських розмов між людьми. Я згадую, наскільки ми ідеалізували західні країни і їхню здатність впливати на процеси всередині країни. Наскільки сильно ми сподівалися на якусь зовнішню допомогу, і наскільки ми були наївні в тому, що свободу можна отримати відносно легко. І що революція може закінчитися з мінімальною кількістю жертв. Ті цінності, за які ми боролися в період революції, ми боремося за них зараз.

Слухайте також: Не ФСБшники чи грузинські снайпери, а українські міліціонери вбивали на Майдані — Козлюк

«Було відчуття, що система надто сильна і побороти її неможливо»

Борис Хмілевський: Я дуже чітко відчував, як росту разом з Майданом. Насамперед це відбувалося через те, що нашаровуються дуже емоційні речі, і зростала кількість насилля від представників влади. І кожен якийсь випадок насилля породжував в тобі більшу готовність чинити супротив. Потім, я пам’ятаю, як відбувалися якісь інциденти, коли поліція викрадала людей. Однією з найбільш переломних точок були перші смерті на Майдані: Нігояна та Жизневського.

Я був на чергування в Малій академії наук на Грушевського, коли їм проводили реанімаційні заходи, намагалися їх врятувати.  Мені дуже запам’ятався момент, коли ми зафіксували першу смерть. Лікар, який координував надання невідкладної допомоги після хвилин 30-40 хвилин цієї реанімації подивився на годинник та озвучив час смерті. Це було дуже драматично. Було глибоке відчуття того, що ця подія просто розділяє революцію на до і після.

Це виглядало дуже драматично і це було дуже глибоке відчуття того, що ця подія розділяє революцію на до і після. Якщо до цієї події ще були якісь можливості, що ця революція закінчиться мирним шляхом, то після цього таких думок же не було.

Було відчуття, що система надто сильна, і побороти її неможливо. Таке відчуття було майже весь період Майдану. Але мені дуже допомагало спілкування з іншими людьми, які були там. Мені запам’яталася розмова з одним із «сотників» Майдану. Він був дуже розумним, і в нього була політологічна освіта, і він дуже розумно пояснював те, що будь-яка революція — це завжди 95-99% очікування, тільки 1% — це час, коли потрібно діяти. Та думка була дуже розумною, тому що так і відбулося з революцією, і зараз відбувається з війною, коли ми бачимо, що є великі періоди затишшя.

На Майдані багато разів треба було переборювати свій страх. Зараз це все звучить смішно в контексті того рівня насилля і жаху, який відбувається. Я пам’ятаю, наскільки мені було страшно.

• Якщо твоя єдина цінність — це твоє фізичне виживання, то питання, чи є взагалі цінність в такого життя?

Читайте також: «Ми до останнього вірили в мирний Майдан, та силовики були заряджені на ненависть»: яким пам’ятають 18 лютого 2014 року?

Нагадаємо, 21 листопада 2013 року відбулися перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. А навесні 2014 року розпочалася військова агресія Росії, яка супроводжувалася окупацією Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей.

30 листопада — річниця розгону Майдану 2013 року. Ті події призвели до того, що протест набув величезного масштабу. Хто був головним ініціатором розгону Майдану в ніч на 30 листопада? Говорили про це в ефірі ГР з Євгенією Закревською, адвокаткою, представницею родин героїв Небесної сотні в судах.

18–20 лютого 2014 року у Києві загинуло майже 100 учасників Євромайдану. Більш як 20 людей загинули у сутичках у Маріїнському парку та на вулицях Києва 18 лютого, декілька осіб були вбиті або згоріли під час штурму Будинку профспілок урядовими спецпризначенцями 19 лютого. 49 протестувальників розстріляли на Інститутській 20 лютого.

У Святошинському районному суді 18 жовтня 2023 року оголосили рішення у головній справі Майдану — справі про розстріл протестувальників на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року.

6 листопада 2023 року прокурори Офісу генпрокурора скерували до суду обвинувальний акт стосовно п’яти міліціонерів роти спеціального призначення ПМОП «Беркут», підпорядкованого ГУМВС України у Києві. Їх судитимуть за масові розстріли активістів на вул. Інститутській у лютому 2014 році.

Як відомо, на одному з етапів розслідування справ Майдану понад 60 осіб, яким було повідомлено про підозру, продовжували працювати у правоохоронних органах. І керівництво органів, де вони працювали, не сприяло розслідуванню, а навпаки — робили так, щоб цих осіб не притягнули до відповідальності. Про це в ефірі Громадського радіо сказав Сергій Горбатюк, екскерівник управління зі спецрозслідувань та справ Майдану Генеральної прокуратури України. Станом на жовтень цього року  ДБР завершило розслідування щодо найбільшої справи Майдану. Мова про справу щодо колишнього керівництва України за організацію розгону та розстрілів демонстрантів 18 – 20 лютого 2014 року. Обвинувальний акт направили до суду. У вчиненні цих злочинів обвинувачуються члени злочинної групи – колишні високопосадовці: президент; міністр внутрішніх справ; заступник міністра внутрішніх справ; голова СБУ; перший заступник голови СБУ – керівник Антитерористичного центру; міністр оборони; начальник Головного управління – командувач внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ; в.о. начальника ГУМВС України у Києві; заступник начальника ГУМВС України – начальник міліції громадської безпеки; командир ПМОП «Беркут» при ГУМВС України в м. Києві.

У лютому 2022 року вперше по всій Україні державні вшанування Героїв Небесної Сотні пройшли за єдиним церемоніалом. 

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі