7 січня на фронті загинув поет Максим Кривцов. Про Максима, його вірші та інших вбитих росіянами українських поетів говоримо з Іриною Цілик, режисеркою, письменницею, членкинею Європейської кіноакадемії та «Українського ПЕН».
Ірина Цілик: Я сама, як авторка, ще пам’ятаю, що означає перша книжка, яку ти любовно складаєш як пазл, чекаєш на її вихід і потім тримаєш в руках. Я пам’ятаю ці відчуття. Ми з Максом не були близькими друзями, але так склалися обставини, що ми були знайомі через мого сина. Так зав’язалася ниточка між нами. Зрештою він попросив мене про допомогу. Зазвичай я дуже не люблю втручатися в чужі рукописи. Це територія дуже тонкого льоду. Але так щиро мені відгукнулися. Це для мене було радістю та відчуттям причетності.
Максим — дуже талановитий поет. Це було очевидно одразу. Попри якусь нерівність, непричесаність текстів, що є абсолютно нормальним для початківця, коли він шукає свій голос, форму. Максим писав різні тексти. Десь йому вдавалося одразу видати суцільні, точні, лаконічні образи. Десь він блукав у лабіринтах. Але з перших же текстів, які мені трапилися в руки, було дуже гостре відчуття — це дуже талановитий поет, попереду у нього багато сильних віршів, книжок.
Його книжка тільки вийшла. Він почав її розсилати друзям. Він не встиг влаштувати жодної справжньої презентації. Буквально тиждень тому ми спілкувалися. Він ділився тим, що вирвався ненадовго в «Строкаті єноти», особливу для нього спільноту. Там він читав старшокласникам свої тексти. Казав, що на дітей його тексти справили сильне враження. Була у нього думка влаштувати презентацію, де діти старшого віку читали б його тексти. Він багато чого планував, багато про що мріяв. Йому явно хотілося зали, сцени, читачів і читачок, які підходять за автограф.
Книжка зібрана з різних текстів Максима, фотографій, які зробив сам Максим. У цьому дуже багато ніжності. Він залишив деякі чисті сторінки, аби ми могли в цій книжці написати якісь свої замітки. Також мені страшенно імпонує, що до книжки долучили фото його чернеток. Деякі вірші він писав від руки. Це те, що з нами вже трапляється далеко не завжди. Ми всі пишемо в гаджетах. А бачити написане від руки — дуже цінно. Ти відчуваєш за цим живу людину. Є щось в цьому тепле дуже.
Слухайте також: Через історію Вакуленка я хотіла показати історію Ізюмщини — авторка фільму-розслідування про вбивство письменника
Ірина Цілик: Спірне ставлення — чи доречно називати наших сьогоднішніх вбитих митців розстріляним відродженням. Я бачу, як точаться гарячі дискусії щодо цього. Віка Амеліна писала про це з певним сумнівом. Вона якраз боялася, аби наше покоління не назвали розстріляним відродженням. А відтак вона сама загинула. І це було страшенно моторошно і гірко.
Ниточка, яка зав’язалася тоді між нею та Володимиром Вакуленком, важлива. Після деокупації Харківщини батько Володимира повідомив саме Вікторії про те, що в саду Володимир закопав свій щоденник. Віка в буквальному сенсі відкопала із землі ці записи. У цьому є щось, чому важко підібрати слова. Це щось прадавнє — в цьому бажанні сховати свої слова в чорному тілі землі, аби передати їх своїм наступникам. Здавалося б, такі історії мали б залишитися в минулому, у криваві 20-30-ті, але це відбувається і сьогодні теж.
У моєму колі вже так багато втрат. Десятки митців, інтелектуалів. Але я не хочу називати це розстріляним відродженням. Сподіваюся, що це відродження не можна вже ніяк стерти та перебити йому хребет. Нас багато. Ми залишаємо сильні сліди.
Читайте також: Премія Читомо оголосила переможців: письменниця Вікторія Амеліна посмертно отримала відзнаку журі
Максим Кривцов український поет. 7 січня він загинув на фронті, йому було 33 роки. Разом з Максимом загинув рудий кіт, який жив разом з ним у бліндажі. Фото з ним він публікував на своїх сторінках.
Максим брав участь у Революції гідності, 2014 року добровольцем пішов служити в АТО в лавах Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
У 2016-2019 роках він служив у Нацгвардії — там взяв собі позивний «Далі». В інтерв’ю спецпроєкту «Слова і кулі» видання Читомо та Українського ПЕН військовий пояснив, що «тоді відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам напросився, як відмінник до дошки», — сказав Кривцов.
Деякий час Максим Кривцов працював у Veteran Hub. У 2022 році знову пішов на війну добровольцем.
Гурт «Юркеш» поклав на музику вірш Максима Кривцова під назвою «Жовтий скотч». Пісня стала саундтреком до фільму «Наші котики».
У 2023 році у видавництві «Наш формат» вийшла перша збірка віршів Максима «Вірші з бійниці». Вона увійшла до списку найкращих книг 2023 року за версією PEN Ukraine.
Збірку розкупили за день, згодом видавництво «Наш Формат» оголосило про новий наклад. Кошти передаватимуть родині полеглого поета й на книжкові проєкти для військових. Другий наклад збірки очікують у середині лютого.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі