facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Навіщо мені той бовдур»: Тетяна Пашкіна про ризики обов'язкового працевлаштування для студентів-бюджетників

Інтерв'ю

Міносвіти пропонує зобов’язати студентів, що вчаться на бюджеті, після випуску три роки відпрацювати за фахом. Які плюси цієї ідеї і які ризики?

«Навіщо мені той бовдур»: Тетяна Пашкіна про ризики обов'язкового працевлаштування для студентів-бюджетників
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 6 хвилин

Гостя — експертка у сфері ринку праці Тетяна Пашкіна.

У Міністерстві освіти та науки України хочуть законодавчо ввести обов’язкове працевлаштування для студентів, які навчаються на бюджеті. Відмовитися від угоди потім буде важко і можна втратити місце навчання коштом бюджету.

Олена Новікова: Коли я готувалася до ефіру, мені привидівся, так би мовити, справжній якийсь роботодавчий, точніше, кандидатський трилер. Тому що, зараз я ще зацитую шматочок: «Студентам будуть надані пропозиції про працевлаштування від роботодавців з можливістю укладання трудового договору». А оці роботодавці мають звертатися до територіального органу, центрального органу виконавчої влади, яка реалізує держполітику в серії зайнятості населення та трудової міграції. Ось звертається туди роботодавець, і зобов’язання здобувача вищої освіти є укласти договір, це є обов’язковою умовою його договору про навчання. І це, виходить, якесь рабство. А якщо роботодавець непорядний, якщо в нього токсичне керівництво…

Тетяна Пашкіна: Поки що питань, якщо чесно, більше, ніж відповідей, тому що дійсно була така практика, я сама перші вишколи закінчувала, мусила принести якусь довідку у рідний «Політех», що я десь працевлаштувалася за фахом. Бо хіба ж вони 6 років даремно мені щось розумне в голову втокмачували.

Але в мене виникає перше питання: наскільки якісна наша освіта, щоб студент, який умовно прийшов у мій рідний «Політех», був так закоханий в ту професію не тільки на першому курсі, а й на п’ятому, що погоджувався на роботу не тільки продавцем-консультантом модного одягу, але й, наприклад, інженером системотехніком?

Якби в нас була така шикарна неакадемічна працююча вища освіта, яка б штампувала готових економістів, інженерів і всіляких таких практичних спеціалістів вже як є, а роботодавцю не довелося допилювати того студента до нормальних людей, то, мабуть це було б нормально.

Дуальна освіта

Тетяна Пашкіна: Є така модель, яка вже працює, я знаю робочий кейс, це називається дуальна освіта. Коли той самий роботодавець, який зазіхає на тих наших юних студентів, з третього курсу бере їх собі раз на тиждень, два на тиждень на виробництво. І робить з них людей паралельно з теоретичним навчанням.

І ті бідосічки вже йдуть не на овощебазу, не знаючи, як туди дістатися. А вони вже проторили дорогу і знають, у якому кутку картоплею воняє найменше. І відповідно, вони вже трохи змирилися зі своєю долею і більш-менш практично розуміють, у що вони вляпалися в сенсі вищої освіти.

І мені здається, що цей шлях є найбільш вдалий, тому що під час навчання, можливо, і студент би зрозумів, що йому не цей роботодавець подобається, і роботодавець би сказав: «Та навіщо мені той бовдур».

І десь там в деканаті вони вже між собою полюбовно порішали, щоб до держслужби зайнятості дійшла вже збалансована заява від роботодавця, що за згодою, обидва готові, дуже хочуть і так далі.

І тоді, можливо, цей молодий фахівець, молода людина з дипломом приходила вже там умовно на молодшого спеціаліста, допроходила якийсь там умовний випробувальний термін, і після того вона вже була б середнім спеціалістом.

Себто в нього була вже зацікавленість, що вже прийшов не такий собі невіглас, а майже готовий молодий фахівець, асистент якогось бухгалтера, чи щось таке. І коли він приходить, то він вже приходить не з заплющеними очима, а в ситуації, коли він вже знає, що за компанія, що за люди, чим займатиметься, які проблеми, з чим доведеться змиритися, а з чим змиритися не треба, тому що нема. І так далі, і так далі. І в цьому сенсі, мені здається, і адаптація буде більш вдала, і людина одразу зрозуміє, що відбувається.

Коли батьки тиснуть

Тетяна Пашкіна: Тому що в моєму досвіді була ситуація, коли я працювала HR страхової компанії (то дуже специфічний бізнес). І до нас на третій курс, на практику прийшли студенти. Розумні, хороші, і компанія в нас була міжнародна, і всі бізнес-процеси зразкові.

Мені не соромно про це розповідати, але прийшла дитина і сказала: «Я дуже вам вдячна, я зрозумів, що страхування — то не моє, тому що я собі намріяв одне, а по життю виходить трошки інше».

І тоді, можливо, коли це юний бакалавр прийшов, подивився, і виявилося, що він хоче бути не інженером, наприклад, а конструктором, не бухгалтером, а економістом. І він ще може доздати отой академмінімум різницю, і на магістратуру вступити в те, що йому хочеться. І відповідно роботодавець отримує фахівця, який усвідомлено брав свій фах, а не те, що: «Мама сказала — диплом забери».

Олена Новікова: Студенти, які навчаються на бюджеті, мають укладати обов’язково цю угоду, там, здається, протягом місяця після того, як надійшла пропозиція від роботодавця. А якщо ні, в такому разі людина має віддати гроші, витрачені державою, на її навчання. Ми знаємо, що в житті бувають ситуації різні. І якщо от така людина не захоче більше, набридло їй вже, майбутня овочебаза в страшних снах їй сниться, вона хоче бути льотчиком. Це теж якесь рабство вже в університеті виходить. Бо якщо ти вступив на бюджет, ти вже змушений довчитися, віддати борг державі цими трьома роками. А якщо ти два роки вчився і вирішив піти?

Тетяна Пашкіна: Ну, тоді сплатити тільки за два роки.

Олена Новікова: Але все одно сплатити.

Тетяна Пашкіна: Ну, врешті-решт, мені здається, що це такий собі більш-менш нормальний варіант. Тому що якби він пішов на контракт і теж зрозумів, що він льотчик, а не економіст. То йому довелося сплатити за це певною сумою на контракті.

Тут, мені здається, преференції не має бути, що бюджет, що контракт, в цьому сенсі, як-то кажуть, здоровий глузд ніхто не скасовував.

Я не певна, що цей місяць, який був колись під час соціалізму, достатній нині зараз. Тому що, якщо чесно, не кожного бухгалтера навіть з досвідом візьмуть за місяць пошуків роботи або ще щось. Тому, можливо, що це просто спроба держави повернути гроші через те, що, наприклад, молодих фахівців не дуже хочуть брати, а тут вони ще й повернуть гроші, а далі що хочете, то і робіть.


Читайте також: Кар’єрно-орієнтована школа в Україні – це реально?


Як повідомлялося, у жовтні Кабінет міністрів запропонував на розгляд Верховної Ради законопроєкт про реформу вищої освіти в Україні, яка, зокрема, передбачає скасування заочної форми навчання у вишах. У Міносвіти очікують, що законопроєкт може вступити в дію з наступного навчального року.

Раніше ми повідомляли про те, що навчання у школах з 1 вересня 2023 року планується в очній формі. Попри ризики, і школярам, і студентам, слід надолужувати втрачені за три останні роки прогалини у здобутті знань (через коронавірусну хворобу Covid-19 та війну). Таку думку висловив міністр освіти Оксен Лісовий

Також Громадське радіо розповідало історії вчителів, які на початку повномасштабного вторгнення вирішили стати на захист України. Вони не лише воюють на «гарячих» напрямках, а й втілюють на війні педагогічний досвід.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Росіяни сказали: «Нам нужен твой дом» — історія викраденого з Ірпеня Сергія Дорохова

Росіяни сказали: «Нам нужен твой дом» — історія викраденого з Ірпеня Сергія Дорохова

«Жодна країна, крім РФ, не ставить під сумнів легітимність української влади» — Айвазовська

«Жодна країна, крім РФ, не ставить під сумнів легітимність української влади» — Айвазовська

«Три FPV можуть зупинити локальний наступ ворога» — Владислав Сакін

«Три FPV можуть зупинити локальний наступ ворога» — Владислав Сакін

У Японії не вистачає «українського голосу»: авторка книжки про Україну японською мовою

У Японії не вистачає «українського голосу»: авторка книжки про Україну японською мовою