Фото: Facebook Юрія Сиротюка
Юрій Сиротюк: Дуже символічно, що Миколая та День Збройних Сил збіглися в одній даті. Це дуже символічно. Ми всі чекаємо дива. У мене вже третя зима на цій великій війні, і загалом четверта зима на війні. У 2014-2015 роках взимку я був добровольцем, бігав околицями Донецького аеропорту.
Ще рік тому я всім намагався пояснити, що воює не якесь супер військо, не елітний спецпідрозділ. Це воюють звичайні жінки та чоловіки, яких десятки років привчали до пацифізму, яким десятки років били по пальцях, коли вони намагалися хоч трошки плекати якісь мілітарний дух, яким розказували, що ми йдемо в суспільство квіточок, супер толерантності, супер миру, супер порядку. Всі дуже раділи, коли Ющенко йшов на вибори та казав, що ніколи більше українські хлопчики не будуть брати зброю в руки. Тому звичайно ми прийшли в армію як народне ополчення.
Навіть маючи малий досвід у війні 2014-2015 років, бувши все життя в націоналістичних парамілітарних організаціях, все одно на початку війни я себе відчував представником народного ополчення. Зараз я б збрехав, якби сказав, що залишаюся цивільною людиною. Може, в голові все ще хочеться думати, що ми «нормальні» та повернемось тими, ким були. Але насправді третій рік війни, і ми вижили.
Читайте також: Психолог батальйону четвертий місяць був у шоку, тож мене запропонували йому у допомогу: історія військового
Юрій Сиротюк: Нам ніколи не сподобається те, що ми б’ємося за великі цінності, а в спину нас б’ють папірчиками, звітами. Настільки, що ми боїмося брати з собою штатну каску чи бронежилет. Тому що якщо загине побратим на полі бою — це нормально. Відірве йому руку — нормально. А от якщо ти загубиш папірець, який тобі дала армія — це біда. Одразу краще застрілитися. Тому що тебе будуть довго доганяти списаннями якихось речей. Я не хочу бути частиною відтвореної радянської армії та бюрократії зверху. Я не хочу бути членом цього рабства, де неповага. Де солдат — не основна цінність, а юніт на полі бою, яким пожертвувати легше, ніж кульковою ручкою чи папірчиком А4.
Я відчуваю себе вояком. Я, як гранатометник, вважаю, що наші розрахунки найпрофесійніші в українській армії. Те, що ми вижили, безвідходно (нас жодного разу не відводили, не рятували) — це круто. Ми дуже круті вояки. Будь-яка армія світу цінувала б нас за той досвід, який ми маємо. Я — український козак. Я тепер розумію, як відчували себе наші предки. Я себе з цим асоціюю. Військовослужбовцем себе не відчуваю. І не хочу відчувати.
Ми — народна армія. Ця війна народить феномен, з яким жити українській державі. Частина українського суспільства, яка пройшла війну, покозачиться. І вона вже ніколи не сприйме пострадянської країни, де і далі відчуваєш себе неначе не на своїй землі.
Слухайте також: Маю вести 16 книг і журналів — військовий медик про бюрократію в армії
Юрій Сиротюк: Ми є. Людський зв’язок — це дуже важливо. Ви маєте розуміти, в окопі сидить людина. Важливо, що про це не забувала ні держава, ні суспільство. У нас в конституції написано, що людина — це найвища цінність. Мені здається, що людина, яка готова жертвувати своїм життям щохвилини — це найвища цінність. Це найголовніше. Ми не машини для вбивства, солдати, воїни. Ми — звичайні хлопці та дівчата, які просто роблять те, що не можуть не робити. Дуже хотілося б, щоб десь зверху, в тих кабінетах, теж це розуміли.
Юрій Сиротюк: Кожен наш день — це робота. Ми живемо в такому ритмі, де ми перестали розрізняти неділі, понеділки. У нас немає робочих годин, вихідних. Треба дивитися в телефон, щоб зрозуміти, який сьогодні день. Щоб побачити, що сьогодні неділя і просити вибачення у Бога за те, що в неділю копаєш окоп.
Очевидно, що це свята передусім для вояків і воячок. Я це свято відчуваю по-іншому. Я відчуваю відчуження, яке наростає між тими, хто взяв зброю та тими, хто з певних причин її не взяв. Це мене найбільше непокоїть. Я бачив очі людей на початку війни, я бачив опущені очі, коли я зустрічаюся з цивільними зараз. Дуже не хочеться повертатися в мирну країну, належачи до якоїсь відчуженої касти тих, кого суспільство не сприйме.
Читайте також: Мене змушували бути присутнім при катуваннях людей, щоб потім я надавав їм допомогу — експолонений військовий медик
Сьогодні, 6 грудня, українці відзначають День Збройних сил України. Вже другий рік поспіль українці відзначають День ЗСУ в умовах повномасштабного вторгнення РФ.
Верховна Рада ухвалила закон «Про Збройні сили України», «Про оборону України» 6 грудня 1991 року, а 13-го грудня — Концепцію оборони та будівництва Збройних сил України, які визначили основні принципи та напрями розбудови українського війська.
Більше про історію становлення ЗСУ читайте та дивіться у відео ТУТ.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі