Демонтаж пам'ятника Пушкіну. Фото: Фото: Facebook / Катерина Пєшко
Гість — секретар експертної групи з усунення пам’ятних об’єктів, пов’язаних з історією і культурою Росії та СРСР з публічного простору Києва при Київраді Тиміш Мартиненко-Кушлянський.
Тиміш Мартиненко-Кушлянський: Раніше загальний обсяг об’єктів і різних елементів у Києві (пам’ятників, пам’ятних знаків, елементів декору), що пов’язані з культурою Росії та Радянського Союзу, складав близько 300 одиниць. Ми рухаємось поетапно, в нас є умовні три базові списки об’єктів, які будуть іти на демонтаж відповідно до норм законів про декомунізацію і деколонізацію. 14 грудня міська рада проголосувала вже другий такий список.
Але не забуваймо, що, крім цих об’єктів, є окремий перелік різних знаків, пам’ятних меморіальних дощок, які будуть коригувати. Їх не будуть повністю прибирати з публічного простору, але внесуть зміни або в текст, або в зовнішній вигляд. Маю на увазі вилучення окремих елементів, які пов’язані з радянською або російською ідеологіями.
Читайте також: Декомунізація 2:0 — на що чекати надалі радянським пам’яткам?
Тиміш Мартиненко-Кушлянський: Дуже ретельно і радянські, й російський ідеологи вплітали моменти й цілі історичні періоди в радянській і російський міф. Це велика проблема. Саме тому ми коригуємо частину об’єктів — адже є деякі історичні події, які доцільно зберігати в історичній пам’яті українського народу, але при цьому їх потрібно вийняти із радянського чи російського міфу.
Багатьох гарячих голів в Україні вважають, що деякі постаті треба повністю вилучати з українського культурного поля. Але якраз російські й радянські ідеології діяли максимально інклюзивно, тому вони й вбудували певні події й постаті історії у свою ідеологічну матрицю.
Згадаймо, наприклад, Казимира Малевича, який народився в Києві. Він за етнічним походженням був частково поляком, а частково — литовцем. Ідентифікував себе українцем. Але росіяни вже понад 70 років на весь світ розповідають, що він великий російський художник. То чому ми повинні відмовлятися від таких постатей, якщо ми маємо повертати собі своє?
Анастасія Багаліка: Прихильники Росії й СРСР, намагаючись захистити радянський культурний простір, кажуть про те, що в радянській Україні скрізь були пам’ятники Шевченку.
Тиміш Мартиненко-Кушлянський: Це насправді теж дуже популярна смислова пастка. Але якщо ми уважно почитаємо радянські ідеологічні праці, дослідимо ідеологічний контекст, в якому висвітлювалось відкриття усіх тих пам’ятників Шевченку, то побачимо, що радянські ідеологи увічнювали Шевченка зовсім не як українського поета.
Ще один дуже відомий скандальний київський кейс — написи на могилі Лесі Українки на Байковому цвинтарі. Там написано, що вона видатна соціалістка і революціонерка. Це приклад того, яким чином радянська і російська пропаганда використовували монументальне мистецтво для насадження своїх наративів.
Читайте також: Ріпин, Малевич, Гоголь, Айвазовський — як росіяни крали українських митців
Тиміш Мартиненко-Кушлянський: Питання зірки на Хрещатику нині суперечливе, продовжуються дискусії з цього приводу. Тут треба враховувати кілька моментів. З точки зору законодавства зірка не є символікою радянського режиму, не може вважатися такою. Адже насправді зірка — це типовий елемент декору, що притаманний практично всім народам, які з європейською культурою так чи інакше пов’язані. Свого часу в Сполучених Штатах було дуже популярно вплітати зірки в декор будинків. Тому такого популярного поняття, як «радянська зірка», яке побутує в мас-медіа, насправді не існує. Тому що п’ятикутна зірка на будинку на Хрещатику абсолютно нічим не відрізняється від п’ятикутної зірки на гербі Італійської Республіки чи на прапорі Нової Зеландії.
Але у випадку з будинком на Хрещатику експертна група при Київській міській раді зробили виняток із загального правила. Ми в абсолютній більшості випадків рекомендували не чіпати зірки, враховуючи той факт, що вони є звичайним елементом декору, окрім цієї будівлі на Хрещатику. В останньому випадку ми рекомендували зробити демонтаж зірки, враховуючи кілька важливих обставин. По-перше, коли ми говоримо про сталінських хмарочоси, які будували на теренах Радянського Союзу, то на зірки є рухомим елементом. Тобто вони могли бути, а могли не бути на хмарочосах. По-друге, станом на сьогодні такі зірки зі сталінських хмарочосів демонтували в усіх містах Європи, окрім Москви й Києва. Коли радянські ідеологи й архітектори вплітали цю зірку на саму маківку хмарочоса на Хрещатику, то вони фактично наслідували образ кремлівських веж, над якими є ці зірки. Це класичний радянський маркер.
Точно такий самий процес щодо зірки, як зараз в Києві, проходив у Ризі на початку 2000-х. Після довгих дебатів ту зірку демонтували й представили це суспільству як акт остаточного прощання з радянською спадщиною. Ми на міському рівні в Києві запропонували такий же підхід. Але питання в тому, що зараз є певна нормативна дискусія між органами державної влади. Адже вулиця Хрещатик має статус пам’ятки містобудування, і потрібно вирішити певні нормативні особливості, щоб зрозуміти, чи можливо в рамках чинного законодавства цю зірку демонтувати. Моя особиста думка — можливо. Але дискусія між чиновниками триває.
16 грудня у Дарницькому районі Києва демонтували радянський пам’ятник «Таращанець». Він стояв у місцевому сквері майже 50 років — з 1974-го. Надалі монумент зберігатиметься у музеї-майстерні Зноби-Голембієвських.
9 грудня у центрі Києва демонтували пам’ятник одному з військових командирів більшовиків Миколі Щорсу на бульварі Тараса Шевченка. Монумент простояв майже 70 років.
А 15 листопада у Києві провели роботи з демонтажу пам’ятника російському поетові Олександру Пушкіну.
Нещодавно уряд ухвалив рішення про вилучення з Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення пам’ятників деяких російських і радянських діячів, що дозволило запустити процеси їхнього демонтажу.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі