Ілюстративне фото з відкритих джерел
Наталія Простун: Для дітей дуже важливо мати стабільність. Коли мама чи тато на війні, то треба проговорити, що буде традиція кожного вечора зідзвонюватись, або, якщо є можливість, виходити на відеозв’язок. Але якщо можливості немає, то треба завчасно пояснити дітям, що може так статися, що тато чи мама не зможе подзвонити. Ми знаємо, що військові бувають обмеженими у телефонних зв’язках і не завжди можуть вийти на контакт. Дітям треба давати чітке пояснення, що таке може бути.
Діти мають певну імунну систему. Якщо вони бачать, що хтось з батьків зателефонував, потім не було дзвінків, потім знову зателефонував, то звикають до такої стабільності. Але дуже важливо, щоб були повідомлення та дзвінки. Якщо щось не виходить, то попереджати про це завчасно при можливості.
Якщо мама поруч з дитиною, а тато на війні й дуже довго не виходить на зв’язок, то в сім’ї виникає тривожність, мама починає хвилюватися. Зазвичай вона може транслювати свій емоційний стан дітям. Тоді рівень тривожності у дітей підвищується. Вони часто намагаються турбуватися про своїх мам, тому можуть не показувати тривожність, щоб не засмучувати маму ще більше. У цей момент дуже важливо сказати дитині, що, напевно, у тата серйозна операція, він зараз не може вийти на зв’язок.
Хоч онлайн-зв’язок не є живим, але він заспокоює дітей. Їм дуже важливо, коли батьки, які служать, при можливості, передають їм повідомлення.
А коли татусі або матусі приходять у відпустки, то діти чекають цього, як свята. Треба так організувати час, щоб побути з дитиною, поспілкуватися. Діти, навіть підлітки, часто хочуть спати з татом чи мамою. Буває, що соромляться про це сказати. Але дозвольте їм це зробити. Вони хочуть обіймів, бути поряд, надихатися присутністю когось з батьків.
Читайте також: «Рятує не слово «тримайся», а розуміння, що люди поруч переживають щось подібне» — дружини військових про свої емоції під час війни
Наталія Простун: Компенсувати живе спілкування з дитиною дуже важко, бо воно разом з дотиками, обіймами дуже цінне.
Водночас діти дуже все розуміють. Я дивуюся їхній мудрості, вони дуже терплячі. Зазвичай вони відчувають дефіцит тата чи мами, якщо ті дуже далеко і не можуть приїхати. Але вони завжди малюють надію, відображають у своїх малюнках зустрічі з рідними. Буває, що їм сняться сни про те, що вони зустрінуться з батьками.
Я згадую, як діти довго не бачили татусів, приїжджали, ставали на українську землю і плакали від радості.
Вона вірить, що тато чи мама приїде, буде відпустка. Це мрія, яка залишається в серці дитини. Вона опирається на те, що колись це станеться. І дуже добре, що це стається. Дуже добре, коли у дитини є можливість приїхати до України, або тату виїхати з неї хоча б на тиждень за якоюсь програмою, щоб з дитиною побути.
Наталія Простун: Для дитини важливі пояснення мами. Мама — це дуже важлива фігура прив’язаності, вона дає пояснення. Її позитивне налаштування дуже відображається на психіці дітей.
Але коли мама нестабільна, тривожна, то дитина починає нервувати. Вона страждає і не відчуває безпеки в стосунках. Тому дуже важливо створювати в рамках сім’ї позитивну атмосферу, наскільки це можливо. Але щоб не було якоїсь штучності.
Дуже важливо, щоб матусі, які залишаються з дітьми, тестували реальність. Щоб стежили за дзвінками та повідомленнями тата й передавали своїм дітям стабільність.
Читайте також: Коли мама лише контролює, вона знімає свою тривогу, але не допомагає дитині — психотерапевтка
Наталія Простун: Всім батькам, чиї партнери на фронті, необхідно навчитися регулювати свою тривожність. Але те, що ми тривожимося, хвилюємося, боїмося — це нормально в цих жахливих умовах війни. Особливо, коли ми знаємо, що смерть дихає поряд з тими, хто служить.
Тому допомагаємо собі, турбуємось про себе максимально, не нагнітаємо, не катастрофізуємо. Багато інформації ми можемо не знати, але мозок малює нам якісь страшні речі. Тому орієнтуємось лише на ту інформацію, яку ми знаємо, бо вона правдива. Якщо ж чогось не знаємо, то визнаємо це.
Якщо ми хвилюємось, то дихаємо, говоримо з друзями. Дуже важливим є коло друзів та підтримки. У нас поширена групова робота для тих, хто чекає своїх рідних з фронту. Тому звертаємося за допомогою.
Нагадаємо, за даними МОЗ, щонайменше 60% українців потребують психологічної підтримки через війну.
Також раніше в коментарі Громадському радіо виконавча директорка БФ «Пацієнти України» Інна Іваненко заявляла, що після війни 4 млн людей в Україні потребуватимуть лікування медичним канабісом, 2 млн воно уже необхідне.
З керівницею гарячої лінії для військовослужбовців та їхніх близьких ВАРТО ЖИТИ Наталією Поцелуєвою ми говорили про те, якою має бути психологічна підтримка військових, звільнених військовополонених і їхніх родин.
А про мобільний застосунок психологічної допомоги для ветеранів та ветеранок «База» ми говорили з керівницею проєкту Аліною Вяткіною.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS