Гостя — психотерапевтка Оксана Полонська.
Оксана Полонська: Я б порадила систематизувати для себе уявлення про те, для чого потрібен чат. І узгодити це, наприклад, зі вчителем чи класним керівником. Тому що чат — це дуже класна штука, коли він несе просто якусь інформаційну опцію. Коли ми там спілкуємося, дізнаємося новини про те, що нам потрібно зробити, чи що сталося в школі, як на це реагувати тощо. Деякі батьки, навпаки, чекають включення в чат, щоб нарешті зрозуміти, що все ок, побачити інших батьків, з якими вони будуть комунікувати, отримати якісь настанови від школи, отримати якісь рекомендації перед підготовкою.
Якщо у вашого чату чисто таке інформаційне навантаження, то це чудово. Але коли там в чаті дуже багато є обговорень, де кожен може висловити свою думку, або, наприклад, де батьки починають сперечатися за якісь цінності (які точно в них у всіх не сходяться, тому що батьки — це люди, які випадково потрапили в цей чат, вони там не за цінностями своїми зібралися), тоді це справді може додавати стресу.
І в цьому місці я би рекомендувала, якщо ви вже знаєте свій клас, знаєте цих батьків, з якими будете там зустрічатися, то не чекайте від них, що вони зміняться, і вже якось працювати на випередження. Розуміти, на що ви можете впливати, на що не можете впливати. А якщо ви тільки знайомитеся і бачите, що з кимось у вас не співпадають цінності, хтось хоче, наприклад, здавати гроші на подарунок вчителю, а хтось не хоче. Тоді відштовхуйтеся від своїх сил, які у вас є.
Якщо ви готові, у вас є бажання посперечатися, довести свою думку, ви можете аргументувати, і ви дуже сильна, активна особистість, то, будь ласка, переконуйте, діліться своїми цінностями, агітуйте за якесь інше ставлення до освіти. Якщо у вас немає на це сил, і ви виснажені, і у вас троє дітей, і три чати, то тоді побережіть себе.
Зрозумійте, що деяких людей ми не можемо переконати. І просто виберіть себе в цей момент, а не цінності. Це питання того, на що у вас є сили.
Читайте також: Страшно бачити дітей, які не вміють розмовляти, бо не ходили до школи декілька років — Ганна Новосад
Оксана Полонська: Це справді дуже складно, тому що дуже часто ми перемикаємося на якісь речі чи проблеми по старій, дуже знайомій схемі. Наприклад, якщо я постійно включаюся на те, що в моєї дитини вдома або в кімнаті постійний безлад, і дитина входить в підлітковий вік, і вона проти того, щоб прибирати… У такому випадку я вхожу в якісь відверті конфлікти, починаю брати на себе відповідальність за порядок у кімнаті дочки чи сина…
То варто зупинитися і зрозуміти, що вік змінився, що, наприклад, поки дочка була в 4-5 класі, я могла на це впливати, могла це контролювати, могла це вимагати. Зараз вона вже в 7-8 класі, я не можу постійно прибирати в її кімнаті, все-таки це її зона відповідальності. І якщо вона обирає жити в безладі, то нехай живе в безладі, а в іншій частині квартири чи будинку буде чисто.
Я обираю економити свої сили, свої нерви для того, щоб дати можливість і дитині проявитися, і собі не витрачати більше енергії на те прибирання. Тому що воно абсолютно може бути непотрібним нікому.
Це і є обрати себе: не змагатися за прибирання, не обирати прибирання, а вибрати себе і прислухатися до рівня своїх емоційних, ментальних сил. Особливо, якщо у вас є якісь зараз такі депресивні настрої чи стани, порядок може відходити на дуже задній план.
Оксана Полонська: Є речі, які ми просто не пам’ятаємо, як ми вже їх навчилися робити: чистити зуби, тримати ложку, прибирати в будинку і так далі. Ми робимо це автоматично. Дещо із цих звичок обслуговує просто наше нормальне почування себе в суспільстві. Але деякі звички можна переглядати, можна відсувати, якщо у вас дійсно на це немає часу. Наприклад, на прибирання, на чати, на переписку або на якісь обговорення з батьками.
Я працювала колись в школі, я трошки знаю, що приводить до цих безладів в чатах. Це переважно різне ставлення до 8 березня. Наприклад, коли одні батьки хочуть зібрати гроші дівчаткам купити якісь прикраси для голови, для волосся, а інші батьки пояснюють, що 8 березня — це не про це. Наприклад, день народження вчительки, збирання грошей їй на букет і на подарунок. Або якісь гроші для того, щоб щось покращити в класі: хтось вважає, що це має зробити школа, а хтось вважає, що в нас достатньо сил самим купити якусь шафку, «щоб дітям було зручніше».
Я дуже поважаю тих батьків, які знаходять у собі сили кожного року повідомляти одному і тому ж колективу батьків, що, наприклад, 8 березня або День захисника вітчизни — це свято з іншим смисловим навантаженням. І пропонують якісь інші активності. Не збирати гроші, а, наприклад, запрошувати якихось активісток з лекціями, запрошувати людей, які зараз воюють, ветеранів, щоб вони розповідали про те, що таке захист вітчизни. І це дуже класно. Завжди таких людей меншість в чатах, але коли вони вибирають боротися за те, щоб показувати альтернативну думку — це дуже класно.
На жаль, ці ініціативні батьки, які бажають показати альтернативний варіант, завжди в меншості, вони завжди на це витрачають більше сил, тому що їм або треба взяти на себе якусь керівну роль, ну, наприклад, очолити батьківський комітет, щоб диктувати якісь інші бачення. Або постійно перебувати у конфлікті з тими, хто не згоден з таким баченням, або постійно аргументувати.
І це завжди багато тексту, якщо це про чат. Набагато простіше навіть просто зустрітися з батьками, про це поговорити, тому що текстові повідомлення завжди займають дуже багато енергії.
Коли треба сісти, правильно сформулювати, так, щоб нікого не образити, так, щоб подати цю інформацію максимально повно, подати якісь посилання, можливо, на якісь джерела, ну і так далі. І особисто мені здається, що це забирає дуже багато часу і енергії.
Читайте також: Перетворення навчання у захопливу гру: як гейміфікація революціонізує дистанційну школу
Оксана Полонська: Можна відчувати себе знеціненим, можна відчувати себе втомленим, можна бути дуже злим, і ненавидіти вже і чат, і школу, і інших батьків, і не бачити вже ресурсу в цих комунікаціях. Іноді це може бути відчуття, що я просто знаходжусь в такому дуже ворожому місці, де мене ніхто не розуміє, якщо «я один за це топлю». І це може дуже розчаровувати, тому що «там же моя дитина, вона вчиться разом з іншими дітьми, і ми там будемо ще цілий рік вчитися, а це якесь місце для мене вороже». Тому важливо розуміти, що є люди з різним досвідом, є люди з різними позиціями, з різними цінностями. І ми — хочемо того чи не хочемо — будемо з ними зустрічатися. І якщо їхні цінності не шкодять мені особисто, або, наприклад, не є для мене загрозою, якщо я можу навіть, попри те, що весь клас зібрався на дезодоранти, але я можу своєму сину чи доньці пояснити, розказати про суть цього свята і сказати відверто, що я не згодна з цим, але залишити це в чаті, не вступати в цю комунікацію, то виберіть краще це, просто оцінюючи свої сили.
По-перше, якщо батьки постійно сваряться в чатах, постійно щось обговорюють, там постійні дискусії — для мене це означає тільки одне: батьки хочуть бути почутими у цій школі, або хочуть поспілкуватися дуже сильно. Я би не прив’язувала це до того, що в нас є національна риса сваритися.
І тому, коли я працювала, організовувала психологічні служби в закладах освіти, я окремим пунктом завжди агітувала директорів робити заходи для батьків: батьківські клуби, дискусійні клуби, де ми обговорюємо книги, де ми обговорюємо різні питання. Де вони можуть прийти і висловити свої побажання. Тому що оці дискусії в чатах означають, що батьки не почуті школою, а батьки — це учасники освітнього процесу.
Тому якщо ви зараз працюєте в школі і чуєте мене, подбайте про це. Або якщо у вас є клас і ви класний керівник — подбайте про це. Організовуйте батьківські збори, робіть їх цікавими, приносьте туди чай, пропонуйте якісь дискусійні теми, щоб ви просто могли спілкуватися. Батьки, коли вони виговорюються, відчувають себе почутими школою, оця потреба постійно комунікувати, сваритися — зникає.
По-друге, не завжди ті, що чогось хочуть, приходять очно говорити про свою потребу. І це теж дуже відсіює тих людей, які намагаються підкинути дрів у багаття.
Читайте та слухайте також: Як зробити школу безпечнішою під час війни: досвід Ізраїлю
Є другий момент, він пов’язаний зі психічним станом багатьох людей в нашій країні. Це не про стрес, не завжди про стрес, тому що зі стресом можна справитися. Зараз дуже багато людей ходять до психотерапевта, піклуються про своє психічне здоров’я, багато людей обирають цей спосіб покращення свого стану. Але є інші люди, які мають різні психіатричні захворювання. Їх дуже багато серед нас.
Ми про це не знаємо, але статистика говорить, що кожен четвертий має якусь особливість. І коли в школі, де дуже багато батьків, вони з дуже різним анамнезом приходять в школу, спілкуються, можна помітити наступну закономірність. У певні сезони з’являються батьки, які чимось певним не задоволені, або, наприклад, ходять і чогось домагаються (зустрічі з директором, люблять посваритися тощо).
І важливо про це пам’ятати: інколи ви говорите з людиною, яка не аргументує, а просто щось хоче, на чомусь наполягає, або поводиться дуже істерично. І причина — не її цінності і потреби, причина в її психічному стані. Що відбулось якесь загострення: осіннє загострення, наприклад, воно дійсно буває (через зміну погоди, через зміну температури, тиску). І люди шукають цього місця, куди вони можуть цей свій афект злити. І часто це — школа, тому що вона доступна, вона по дорозі на роботу, і можна в неї зайти. «Тому що там мене зобов’язані послухати». І це такий інструмент, який люди часто обирають для того, щоб відіграти якісь свої загострення (замість того, щоб піти до лікаря і пропивати періодично якісь пігулки, які стабілізують стан).
Тому іноді ви можете доказувати або сперечатися про щось, але людина може просто вас не чути, бо вона з якимись іншими своїми ментальними завданнями.
Читайте також: Жінки, які виїхали з України через війну, тримають небо над своїми дітьми — Ольга Руднєва
За 2022 рік українські діти у середньому провели 920 годин або понад 38 днів в укриттях під землею через повітряні тривоги, ракетні удари росіян та бойові дії.
Станом на лютий 2023 року через війну за кордоном перебувають понад 500 тисяч українських дітей-переселенців. За даними міністерства, ще понад 161 тис. школярів та майже 26 тис. дошкільнят отримали статус внутрішньо переміщених осіб. Понад 4,1 тис. шкіл України запровадили очне навчання, 4,5 тис. — навчаються за змішаною формою, а у 4,2 тис. закладах триває дистанційне навчання.
Навчання у школах з 1 вересня 2023 року планується в очній формі. Попри ризики, і школярам, і студентам, слід надолужувати втрачені за три останні роки прогалини у здобутті знань (через коронавірусну хворобу Covid-19 та війну). Таку думку висловив міністр освіти Оксен Лісовий. Він додав, що ризики переходу на офлайн навчання все ж залишаються високими.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS