Про його результати ми поговорили із кандидаткою біологічних наук, заступницею директора Центру європейської та євроатлантичної інтеграції Державної екологічної академії (післядипломної освіти та управління при Міністерстві довкілля України) Марією Матвієнко.
Марія Матвієнко: У досліджені взяли участь 63 персони, і воно було умовно поділено на три блоки. Нашим завданням було з’ясувати насамперед як саме діти і підлітки реагують на війну, що саме їх бентежить.
Результати ми отримали невтішні, але очікувані. У підлітків дуже порушено психологічне здоров’я, вони переживають. І основними причинами, звичайно, є безпека, страх смерті, вони переживають за своїх близьких, за свою країну. Причому незалежно від того, чи вони залишилися в країні, чи покинули її. Вони всі відчувають колосальний психологічний дискомфорт.
Другою частиною нашого дослідження було з’ясувати — чи потрібна їм психологічна допомога. Спочатку частина підлітків і дітей відповіла, що допомога непотрібна, тому що «ми і так сильні, ми самі впораємося». Лише незначна частина відповіла, що потрібна.
А потім було додаткове запитання: а що ви взагалі знаєте про психологічну допомогу, чи вважаєте, що вона доступна. І переважна більшість відповіла, що вона є недоступною. Тобто ми стикнулися з тим, що більша частина учасників нашого дослідження не знає, де і як її отримати. Частина вважає, що це фінансова складна допомога, деякі не довіряють джерелам.
Читайте також: Під час війни прошу давати дітям легкі завдання, аби вони почувалися переможцями — Світлана Ройз
Марія Матвієнко: Фахівці з психологічної допомоги ЮНІСЕФ радять дітям збільшувати кількість живих контактів як із батьками, так і з вчителями, так і між собою. Відповідно, це та частина життя, яка зараз через ті умови, в яких ми перебуваємо, дещо обмежена, але, звісно, бажано, за можливості, збільшувати таку кількість контактів, тому що це напряму стосується розвитку нервової системи.
Марія Матвієнко: Ми мали дослідження, яке бере свій початок у 2002-му році у Пирятинському ліцеї. Там опитувалися діти початкових класів. Є спеціальні методики саме для визначення страхів. Таке саме дослідження для дітей такого самого віку ми провели у 2022-му році. Різниця була колосальна.
У 2002-му році у мирний час страхи були суто дитячі: страх темряви, страх грози, блискавки, страх якихось видуманих персонажів. Страх, який відчувають діти 2022-року — це абсолютно реальний страх. Це страх смерті, страх втратити своїх близьких, страх отримати фізичне каліцтво, страх голоду під час війни, страх втратити гроші, оселю, страх розлуки, страх переселення в іншу країну тощо.
Слухайте також: Якщо батьки знервовані, то і дитина, яка навіть не чула вибухів, буде знервованою — психологиня про допомогу дітям під час війни
Ці результати є викликом до того, що потрібно допомагати дітям впоратися з цими страхами. На цій підставі наразі розробляються методики, які можуть допомогти як самим дітям безпосередньо, так і батькам, і вчителям.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Програма створена у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS