13 років підтримки: як проєкт «Перша професія» допомагає дітям знайти свій фах

Мар’яна Чорнієвич: Говоримо про чудовий проєкт, який працює на майбутнє, тому що все починається, на мою думку, з освіти. Цей проєкт називається «Перша професія», він про безкоштовні гуртки на базі колишніх інтернатів, де діти у складних життєвих обставинах, вчаться різним професіям. Розпочався цей проєкт 13 років тому. З чого все почалося і якою була головна ідея — дати дітям професію чи все ж допомогти соціалізуватися та знайти опору в житті?

Анна Анікіна: Проєкт розпочався дійсно дуже давно, з приватної ініціативи засновниці громадської спілки «Освіторія» пані Зої, яка вирішила допомогти дітям у одному із інтернатів на Київщині.

І коли вона туди приїхала, то зрозуміла, що цукерки і іграшки — це дуже добре, але діти дуже чекають інших людей. Вони хочуть чомусь навчитися, щось опанувати, вміти щось робити. І тому виникла така ідея — запросити майстра своєї справи, який або яка могли би навчити дітей одній із професій. І таким чином з’явився найперший перукарський гурток. Потім в цьому ж інтернаті мережа розширилася ще манікюрним гуртком і гуртком ремонту та пошиву взуття. Це був початок.

Наразі «Перша професія» охоплює 7 регіонів України. Працює у нас 20 гуртків. Першу професію з нами здобувають приблизно 200 дітей.

Колись це було навіть більше, мережа гуртків налічувала 50, але розпочалося повномасштабне вторгнення, і деякі навчальні заклади, де ми працювали, перестали працювати. Наразі маємо 20, але дуже хочемо поширювати свій вплив і охоплювати більше дітей.

Мар’яна Чорнієвич: Люди, які працюють, викладають у гуртках — місцеві чи ви запрошуєте когось? Як ви обираєте тренерів, майстрів, фахівців?

Анна Анікіна: Ми їх називаємо наставниками або вчителями. Але більше вони, все ж, наставники, тому що це реальні представники професії.

Тобто, якщо ми відкриваємо перукарський гурток, то його буде проводити перукар, майстер своєї справи. Здебільшого це майстри місцеві для того, щоб вони могли легко діставатися навчальних закладів, де працює «Перша професія». Здебільшого ми працюємо в регіонах, малих громадах, тобто не у великих містах. Тому, логістика є дуже важливим аспектом, на який ми звертаємо увагу. Також для нас важливо показати, що ці люди поряд, і ви також можете досягти класних успіхів та стати професіоналом в якійсь сфері та піти туди працювати.

Мар’яна Чорнієвич: З якими сферами можна ознайомитись на цих гуртках? Що це за професії?

Анна Анікіна: Ми зараз навчаємо дітей візажу, перукарському мистецтву, манікюрній та столярній справі, пошиву і дизайну одягу, пошиву та ремонту взуття. У нас буквально з минулого року діти шиють різні вироби зі шкіри. Кулінарний гурток один із найсмачніших наших. Також із цього року ми запустили початкове технічне моделювання і електроніку. Поки тільки в одному навчальному закладі тестуємо як це буде працювати, але бачимо, що цей напрямок зараз дуже актуальний для країни, тому плануємо розширюватись.

Мар’яна Чорнієвич: Як ви визначаєте які професії де запускати? 

Анна Анікіна: Здебільшого, коли ми відкриваємо гурток в якомусь навчальному закладі, ми спершу знайомимося з ним. Дуже важливо, щоб там були діти нашої цільової аудиторії — підлітки від 12 до 16 років, які вже от-от на порозі самостійного життя. Ми обов’язково їдемо туди, знайомимося і дізнаємося, що би їм цікаво було вивчати, що для них актуально, що вони чули взагалі. Іноді буває таке, що ми їм самі розповідаємо про професії, зацікавлюємо.

Тому, дуже важливо, щоб був запит від дітей, підтримка адміністрації навчального закладу, і, звісно, керівник цього гуртка, майстер-наставник, який готовий регулярно проводити заняття, пояснювати, підтримувати і передавати свої практичні знання.

Тому що від керівника гуртка, наставника залежить дуже багато. Вони не є вчителями за своєю професією, але ми як громадська спілка, яка працює з освітою, з вчителями дуже давно і багато, готові методично їх підтримувати, допомагати саме дізнаватись більше про взаємодію і педагогіку. А з їх боку дуже важливо бути класним майстром своєї справи.

Мар’яна Чорнієвич: Як часто до вас напряму приходять керівники закладів, очільники громад? Чи ви самі шукаєте, де б хотіли почати працювати?

Анна Анікіна: Дуже по-різному, але частіше йде наша ініціатива.

Ми бачимо, що є навчальний заклад, який цього потребує, і коли ми з ними знайомимося, то, звісно, адміністрація, відкрита до такої співпраці, нас підтримує і вже далі навіть пропонує свої ідеї. Також вони можуть порадити в своїх громадах, вони ж знають більше, де у них є класний шеф-кухар, перукар, а де у них є толковий електрик, який міг би дітей цьому навчити.

Мар’яна Чорнієвич: «Перша професія» працює вже 13 років. Розкажіть про випадки, коли дитина завдяки цьому гуртку настільки була натхнена, що потім обрала собі цю ж професію у житті за свою основну роботу. Було можливо таке? 

Анна Анікіна: Так, було. І це моя улюблена історія. Я, коли її розповідала колегам в офісі, у нас у всіх були мурашки. Це історія про Діму.

Це хлопчик, який в 2015 році прийшов на заняття з ремонту взуття в інтернаті на Київщині. І йому абсолютно це не сподобалось. Він спробував, сходив один раз, другий, на третій зрозумів, що це не для нього. В цьому ж інтернаті працював перукарський гурток. І він прийшов на цей перукарський гурток і каже, «пані Людмила, хочу».

Пані Людмила каже, «Діма, в мене треба працювати, тому якщо ти один раз сходиш, це мені не підходить. Давай, якщо ми займаємось, ми займаємось». Ну і Діма прийняв це зважене рішення.

Йому настільки сподобалося бути перукарем, що він вирішив, що буде вступати в Київ до закладу професійно-технічної освіти, тобто в технікум, раніше це коледж називалося, і буде перукарем. Діму відмовляли всі навколо, він їх не слухав. Він дуже хотів, приклав максимум зусиль, для того, щоб це стало реальністю, і  дійсно вступив в коледж, вивчився на майстра перукарської справи. Коли ми з ним спілкувалися, він, звісно, не дуже в захваті від цієї програми, тобто він більше якби потім довчався сам.

У 2015 році Діма прийшов на гурток, а в 2025 році я особисто була в його барбершопі. Він невеличкий, але власний. У нього є майстри, яких він бере до себе на роботу, і для мене це приклад того, як дитина спробувала і зрозуміла, що це дійсно для нього.

Він казав сам, якби не було «Першої професії», якби не було цього гуртка, якби не було пані Людмили, він би просто ніколи в житті не дізнався, що хоче бути перукарем. Це дійсно класний приклад того, як це працює та може бути корисним і для дитини, і для громади в цілому.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі