Деколонізація мови: чому вона потрібна зараз і які слова справді потребують змін

Мар’яна Чорнієвич: Що таке мовна деколонізація і чому зараз про це говорити, як ніколи, на часі?

Катерина Близнюк: Власне, щоб зрозуміти, що таке мовна деколонізація, треба спочатку зрозуміти, що таке колонізація.

Коли колонізатор заходить на певну територію, він псує мову кількома шляхами. По-перше, звісно, приносить свою мову як престижнішу та домінантну. З іншого боку, він насаджує цю мову у всіх сферах життя і діяльності суспільства. Наприклад, з’являються вказівники на вулицях, назви міст, підписані вже не українською, а іншою мовою.

У нашому випадку відбувалася ще штучна колонізація української мови, зокрема в ХХ столітті, коли викидали деякі слова зі словників, змінювали закінчення, сказали, що кличний відмінок абсолютно не існує, хоча це була точно неправда.

Відповідно, мовна деколонізація зараз — позбавлення оцього всього спадку колонізації, коли ми повертаємо українську у всі можливі сфери життя. У нас з’явився дубляж українською для фільмів з певного моменту, з’явилися квоти і українська зайшла активніше на радіо або у музику. І, звісно, зараз наші мовознавці працюють над тим, щоб повернути в українську те, що у нас забрали, розширити словниковий запас, повернути певні норми у правопис тощо.

Мар’яна Чорнієвич: Отож, звертання «тьотя», «дядя» мають колоніальне походження чи це, все ж, міф?

Катерина Близнюк: Це, звісно, міф. Існує таке поняття як «позірні русизми», тобто слова, які можуть здаватися людям русизмами, а насправді такими не є.

Фактично ці слова належать до загальнослов’янської спадщини, які ще з’явилися у нашій прадавній, праіндоєвропейській, пізніше праслов’янській мові. Тобто, це три тисячі років тому, навіть більше. І, відповідно, «тьотя» і «дядя» ми можемо знайти в інших слов’янських мовах.

Мар’яна Чорнієвич: А як нам взагалі варто оцінювати ідентичність слова, щоб не потрапляти у ці сварки з тими ж «тьотями» і «дядями»? Чи є якісь, можливо, правила, про які варто пам’ятати, і як можна швидко визначити?

Катерина Близнюк: Насправді, якщо людина не має широких лінгвістичних знань, або, як мінімум, знання ще кількох словʼянських мов, визначити, що слово належить до нашого спільного фонду, а не є просто накладеним русизмом, неможливо.

Є, звичайно, кілька ознак, які допомагають ідентифікувати, що слово іншомовне, наприклад, це те, що в слові використовується «ф» — в українській мові оригінально цього звуку не було, він принесений. Або «ґ», який з’явився у нас під впливом північних мов, зокрема балтійських. Або ж можна подивитися на збіги приголосних чи голосних. Українська мова довгий час керувалася правилом милозвучності, в нас мало бути чергування голосний-приголосний, бо так легше говорити, а якщо є збіг, то можна здогадуватися, що слово іншомовне.

Але це не працює на 100%. І, відповідно, щоб зрозуміти, що слово є нашим питомим, справді варто заглядати у словник.
Я б навіть радила заглядати у словник, тому що дуже багато ходить різних міфів…

Мар’яна Чорнієвич: А який би ви словник порадили мати українцям вдома — загальнодоступний, який можна придбати в книгарні чи в інтернеті замовити, і, коли виникають якісь такі питання, до нього можна було б зазирати?

Катерина Близнюк: Щоб визначити, чи слова наші, я, насправді, могла б порадити ресурс «Горох».

Там є інтегрований і тлумачний словник, який пояснить значення слова, але з іншого боку є інтегрований етимологічний словник і людині не треба самій гортати сім томів нашого академічного етимологічного словника, а можна відразу побачити все.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі