У Києві вже учетверте за місяць стався напад на ґрунті ненависті. Активісти й активістки закликають нардепів проголосувати закон 5488, який встановить справедливу відповідальність за злочини, мотивовані гомофобією та трансфобією. Це надасть поліції та прокуратурі необхідні інструменти для розслідування таких злочинів не як «хуліганства», а як злочинів, мотивованих нетерпимістю.
Ана Море: Розкажіть, що пережили з партнером і чому впевнені, що це напад на ґрунті ненависті?
Сурікат Ері: Я впевнений, що це напад на ґрунті ненависті. Нападники подумали, що ми — пара геїв, але ми — квір-пара. Однак, це не має значення.
Важливо те, що на нас напали саме через гомофобію. Нам кричали образливі слова. Вони казали, що нас треба бити й що нас не має бути в їхньому районі.
Як на мене, мотиви тут очевидні.
Один із нападників сказав хлопцеві, який за нас заступився, таке: «уяви собі, що таких побачать наші діти». Тобто, він говорив про нас, наче про якусь хворобу чи ідеологію. Єдина причина, чому ми їм не сподобались — ми трималися за руки.
Ана Море: Чи вдалося написати заяву до поліції? Як вони трактували правопорушення? Чи внесли до ЄРДР?
Сурікат Ері: Ми подали заяву в той же день. Потім були деякі проблеми з оформленням подальших документів. І я не знаю точно, як оформили це правопорушення, але вони внесли його в ЄРДР.
Руслана Кравченко: Як правоохоронці реагували на цю ситуацію? Як реагували люди, які були поруч? Чи допомогли вам?
Сурікат Ері: Коли все відбувалось, ми були біля McDonald’s. Він був вже зачинений, але персонал перебував ще всередині. У нас було кілька хвилин, поки нас не наздогнали. Ми стукали до них і кричали про небезпеку. Однак, персонал просто дивився на все це. Вони лише кілька разів підійшли до дверей, щоб сказати про те, що вже зачинені й нікого не пустять до закладу. Далі нападники завдали мені двох ударів. Намагались і коханого так вдарити, але у них не вийшло.
Співробітники McDonald’s просто спостерігали за цим усім і навіть не викликали поліцію. Вони могли пустити нас всередину і зачинити двері. Тоді ми були б у безпеці. Але вони цього не зробили.
Були двоє чоловіків у дворику. Один із них за нас заступився. Він явно не розумів, що відбувається. Я не думаю, що він активний союзник ЛГБТ-спільноти. Ця бійка просто заважала йому спокійно поїсти, тому він став між нами та нападниками.
Поліція приїхала дуже швидко. Якби вони прибули пізніше, то ми були б у значно більшій небезпеці. Адже до двох нападників мали долучитись ще десятеро. Відчуття після спілкування з поліцією було неоднозначне. Гомофобії та трансфобії там теж вистачає.
Ледь не ключовим питанням до мене було: що у мене між ногами, хлопець я чи дівчина. Ніби це якимось чином впливає на слідство. Чомусь їм було дуже складно зрозуміти, що ми в романтичних стосунках з коханим. Вони нас називали знайомими, товаришами тощо.
Поліціянти хотіли вживати максимально нейтральні формулювання, які не враховують нашу близькість. Вони намагались це робити у протоколах та заявах.
Читайте також: ЛГБТ-люди з інвалідністю зіштовхуються з подвійною дискримінацією — аналітикиня «Fight For Right»
Ана Море: Ще у травні 2021 року Кабмін виніс на розгляд Верховної Ради розроблений Міністерством внутрішніх справ законопроєкт №5488. Згідно з Планом законопроєктної роботи ВРУ, законопроєкт №5488 мали розглянути в четвертому кварталі 2023 року. Надворі вже березень 2024 року, а цього так і не сталося. Чи працює ратифікована нещодавно в Україні Стамбульська конвенція? Чи є відповідні нормативні акти? Чи передбачає законопроєкт 5488 механізми реального впливу? Потрібно працювати з правоохоронцями, щоб вони могли визначати ці злочини й коректно комунікувати. Чи ведеться щодо цього робота?
Ганна Литвинова: Навчання відбувається постійно. Дуже важливо, щоб у навчальних закладах, Академії патрульної поліції, виділили більше годин для вивчення прав людини та протидії дискримінації. Декілька правозахисних організацій вивчали це питання. Ми знаємо скільки годин і як проводяться навчання. Воно фактично відбувається абияк.
Правозахисний рух в Україні долучається до неформальної освіти представників правоохоронних органів. Ми не можемо охопити все. Але бачимо результат. За 2-3 дні тренінгу з людьми відбувається трансформація. Спершу вони агресивно реагують щодо теми дискримінації й розбору питань про ЛГБТ. Ми пояснюємо, що це наші співгромадяни, які є поруч. Звісно, що не всі виходять після навчань просвітленими й позитивно ставляться до ЛГБТ. Упередження є проблемою.
Чи надасть законопроєкт 5488 чітких інструментів? Ні. Але це питання до статті 161 у Кримінальному кодексі. Там не вказані мотиви щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Ця стаття звучить так: «кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками». Тобто, перелік не закритий.
Інші ознаки можуть бути якраз і сексуальною орієнтацією, гендерною ідентичністю тощо. Але з правоохоронцями це так не працює. Людям необхідний прямий інструмент, тобто бачити у переліку конкретні ознаки. Це ж ускладнює роботу адвокатам та життя потерпілим.
Коли ухвалять законопроєкт, то ця стаття буде звучати інакше. Туди додадуть формулювання про розпалювання ворожнечі та ненависті на ґрунті нетерпимості. Тут же все просто і зрозуміло.
Читайте також: Ми так само воюємо, отримуємо поранення і гинемо. Чому ми не маємо рівних прав? — військова про ЛГБТ
Інна Совсун: Це просто питання політичної волі. Ми зробили внутрішні кроки щодо прийняття цього законопроєкту. Його розглянули на комітеті й винесли позитивне рішення. Але я знала, що це роблять, щоб продемонструвати західним партнерам якусь діяльність у цьому напрямку.
Після спілкування із керівництвом фракції більшості я знала, що реального плану винести законопроєкт на голосування до зали парламенту у них не було. Їм треба було показати роботу. Зараз треба дотискати їх публічно. На превеликий жаль, за останні декілька тижнів зʼявились конкретні кейси, які доводять, чому це настільки важливо.
Але всі бояться прийняти щось, де буде хоч якось згадано про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність. Цей страх заважає прийняттю законопроєкту 5488 і законопроєкту про реєстровані партнерства. Вони не хочуть виносити на голосування, бо бояться за свої рейтинги.
Правозахисна спільнота намагається заходити через офіційні канали з навчанням та програмами для правоохоронців. Однак, це не матиме системного характеру, поки не стане вимогою закону. Марно сподіватись, що МВС прийме якісь підзаконні акти без ухвалення закону. Таке буває дуже рідко.
Ганна Литвинова: Мілітаризація суспільства впливає на безпеку ЛГБТ. Мілітаризація — це про агресію. Зараз ми є у фізично і психологічно важкій ситуації. Ми не знаємо ментальний рівень конкретної людини, яка перебуває поруч з нами. Якщо у людини немає виходу агресії, тобто не надається психологічна допомога чи моральна допомога від близьких, то цю злість вона викидає у щось фізичне.
Суспільство має зрозуміти, що не можна толерувати насильство у будь-якому прояві. Насильству не має місця у демократичній державі. Треба поважати одне одного, незалежно від зовнішності чи способу життя.
Читайте також: Хай депутати, які проти легалізації одностатевого партнерства, скажуть це в очі військовим ЛГБТ — Совсун
Раніше в етері Громадського радіо військовослужбовець Боря розповідав про те, що у нас величезна кількість ЛГБТ-військових, які воюють в Україні. У нас є організація ЛГБТ-військових, яка досить ефективна зараз і об’єднує кілька сотень відкритих ЛГБТ-військовослужбовців. А їх у десятки раз більше.
Ми писали про те, що для ЛГБТ-військовослужбовців та їхніх близьких не має підтримки з погляду держави. Люди проживають разом, вони по факту є сім’ями, а держава в правовому полі просто ігнорує цей факт і ніяк його не визнає. У випадку його смерті майно отримує сім’я, яка не комунікувала, а його партнер не отримує нічого.
У червні 2022 року на сайті офіційного інтернет-представництва президента України з’явилася петиція про легалізацію одностатевих шлюбів. Її вміст складався з трьох речень: «У цей час кожен день може бути останнім. Хай люди однієї статі отримають можливість створити сім’ю й мати офіційний документ, що підтвердить це. Їм необхідні такі ж права, що й у традиційних пар». У середині липня вона набрала необхідні 25 тисяч голосів, а 2 серпня Володимир Зеленський відповів на неї.
У відповіді йшлося, що в умовах воєнного або надзвичайного стану Конституція України не може бути змінена (згідно зі статтею 157 Конституції України), адже у Конституції вказано, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка.
Європейський суд з прав людини визнав порушення державою Україною права одностатевої пари, яка не може укласти шлюб у країні. Ідеться про справу Андрія Маймулахіна та його партнера Андрія Марківа. З 2010 року заявники живуть сімʼєю як партнери. У 2014 році вони звернулися до ЄСПЛ через неможливість легалізувати свої стосунки в Україні.
Суд також взяв до уваги «чітку тенденцію на європейському рівні до юридичного визнання та захисту одностатевих пар у державах-членах Ради Європи», 30 з яких наразі передбачають можливість юридичного визнання одностатевих пар.
ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 14 у взаємозв’язку зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Кожному із заявників присудили 5 000 євро компенсації.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі