Порівнювати Росію і Україну з чоловіком, який б’є жінку — це токсичний наратив, який виправдовує агресора

Гість — Олександр Мережко, народний депутат України, юрист-міжнародник, доктор юридичних наук, професор, голова Комітету ВР України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, член міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості», ініціатор і голова міжфракційного об’єднання за ратифікацію Стамбульської конвенції.

Стамбульська конвенція

Андрій Куликов: Наскільки успішно Україна просуває Стамбульську конвенцію?

Олександр Мережко: Коли я йшов у депутати, моя особиста програма як юриста-міжнародника складалася з декількох елементів. Я поставив перед собою зокрема два завдання, пов’язаних із міжнародними договорами. Серед цих завдань була ратифікація Стамбульської конвенції.

Головна ідея цього міжнародного договору — захист від домашнього насильства. Насамперед захист жінок. Цю конвенцію іноді називають «золотим стандартом» прав людини і захисту проти домашнього насильства. Вона втілює в собі найважливіші стандарти сучасної людської цивілізації. Для України було дуже важливо ратифікувати цю конвенцію, щоб показати, що ми вже досягли певного високого рівня культурного розвитку.

Весь процес реалізації міжнародного договору складається з двох елементів:

• ратифікація;
• імплементація (втілення в життя).

Сам договір створює права та обов’язки не для громадян держави, а для самої держави. Вже коли держава договір ратифікувала, вона повинна його імплементувати — прийняти відповідне законодавство. Тобто перед нами ще залишається певний шлях.

Анастасія Багаліка: Як позначається ратифікація на житті українців?

Олександр Мережко: Стамбульську конвенцію треба розуміти більш широко. Вона не тільки про жінок, вона про слабшу сторону, якою може бути літня людина, дитина тощо. Важливо, що імплементацію конвенції ми почали ще до її ратифікації. Почали з’являтися відповідні статті в Кримінальному кодексі, які по суті реалізують положення Стамбульської конвенції.

Наприклад, поняття «насильства». Як ми його розуміємо? Досі ми розуміли його в досить вузькому сенсі — як фізичне насильство. Насправді людей треба захищати не тільки від фізичного, а ще й від інших видів насильства: економічного, психологічного. Вони є не менш тяжкими. Психологічне насильство може мати не менш руйнівні наслідки для здоров’я та життя. Якраз ці елементи та поняття насильства також імплементуються в наше законодавство.

• Внутрішнє законодавство на підставі Стамбульської конвенції намагається максимально захистити людину, яка досі була не захищена від різних проявів домашнього насильства.

---

Слухайте також: Стамбульська конвенція не змінить усе відзавтра — Лариса Кобелянська

---

Чому Стамбульська конвенція в інтересах кожної людини?

Олександр Мережко: Я завжди принципово виступав за права людини та її захист. Це частина мого світогляду: професійного та людського. Я вважаю, що такі документи як Стамбульська конвенція мають бути ратифікованими та реалізованими максимально. Це в інтересах кожної людини. Будь-хто може стати жертвою порушень прав людини. В тому числі в сенсі домашнього насильства. Обов’язок кожної людини — зробити все, щоб захистити своїх співгромадян від подібних ризиків. Необхідність захищати тих, кому пощастило менше — це елемент людської культури.

• Якщо ти сильний, ти маєш захищати слабких — таке кредо життя вважаю правильним.

Анастасія Багаліка: В ситуації, коли потрібно захищатися від домашнього насильства, може опинитися кожен. Оскільки це стосується не тільки жінок або дітей. Це може стосуватися і літніх людей, до яких домашнє насильство в Україні також досить часто застосовується, але, на жаль, статистика щодо цього не така фіксована, як статистика щодо жінок і дітей.

Міфи щодо Стамбульської конвенції

Олександр Мережко: Міфи щодо Стамбульської конвенції використовують критики її ратифікації. Найпоширеніший з таких міфів — «гендерна ідеологія». Коли ми спілкувалися з Радою церков щодо ратифікації, я питав: «Що конкретно вас не влаштовує в тексті Конвенції та  що ви вважаєте там небезпечним для сімейних цінностей?» Єдине, що вони змогли відповісти — це про поняття «гендер». Чомусь вони вбачають в цьому небезпеку.

Насправді ж поняття «гендер» збігається з поняттям «стать». Тут нічого страшного немає. В суспільстві існують певні стереотипи стосовно ролі жінки та чоловіка. Суспільство має боротися з цими стереотипами, тому що вони обмежують права та можливості. Наприклад, стереотип про жінок в політиці. Начебто їм там не місце. А чому? Насправді жінки вносять в політику дуже багато чого. Чим більше жінок в політиці, тим краще для політики. Це збагачує суспільство, дає можливість йому розвиватися.

• Нам треба боротися з подібними міфами та не обмежувати себе гендерними стереотипами.

Анастасія Багаліка: Ви казали, що поняття «гендеру» та «статті» тотожні. Я додам. Насправді не зовсім тотожні. Як говорить гендерна експертка Мар’яна Колодій, гендерів стільки, скільки людей. Тобто це все ж таки роль, яку ми відіграємо в суспільстві, виходячи з усіх особливостей, які визначає наше життя. Всі ми різні. Але різні люди мають рівні права.

Олександр Мережко: Тут йдеться про створення додаткових можливостей. Для створення таких умов, які дають кожній людині максимально реалізувати свій потенціал у суспільстві. Щодо уніфікованості — право базується на двох найважливіших принципах: недискримінація, рівність перед законом.

---

Читайте також: Російська тюремна культура впливала на уявлення моїх ровесників про стать, гендер, норми поведінки — Остап Українець

---

Війна — насильство між державами?

Анастасія Багаліка: Війну Росії проти України порівнюють з домашнім насильством, а Україну з жінкою, яка його зазнала. Чи доречне таке порівняння?

Олександр Мережко: Такі аналогії зовсім не підходять. В цьому навіть є небезпека, бо це спрощує ситуацію. Насправді сфера міждержавних відносин — це дуже специфічна сфера. Тут я б не використовував такі метафори, які пов’язані з наявністю сім’ї, наприклад. Вони шкодять. Є дуже чіткі принципи, засади, норми міжнародного права, які регламентують можливість застосування сили в міжнародних відносинах. Це, наприклад, статут ООН, де чітко сказано застосування сили в міжнародних відносинах заборонено. Порушувати цю норму означає скоювати тяжкий міжнародний злочин. Вийнятком з цього правила є тільки право на самозахист або наявність резолюції Ради безпеки ООН.

Ті, хто використовує такі порівняння, не розуміють що таке насильство взагалі. Подібні порівняння — певна психологічна проєкція, яка не має нічого спільного з реальністю. Тут є небезпека — за допомогою таких метафор можна виправдати будь-що. Агресора в тому числі. Використання таких порівнянь — дуже не коректно.

Висновки

Андрій Куликов: Наприкінці нашої розмови вже маємо традицію короткого підсумку того, про що ми говорили. 

Олександр Мережко: Нам необхідно постійно боротися та розвивати культуру ненасильства. Захищати права всіх людей. Боротися з будь-якими проявами дискримінації та стереотипами, які обмежують можливості.

• Якщо ми створимо необхідні умови для розвитку кожної людини, виграє від цього суспільство в цілому та всі ми. 

---

«Чоловіки про культуру ненасильства» — це подкаст про рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємну повагу, вирішення конфліктів у взаємостосунках без застосування насильства. Це розмови за принципом «рівний рівному» — саме він ліг в основу глобального руху HeForShe від ООН Жінки, коли саме чоловіки та хлопці є головними агентами змін. «Чоловіки про культуру ненасильства» — проєкт Громадського радіо спільно з ГО «Жінки в медіа».

Попередні епізоди:

Російська тюремна культура впливала на уявлення моїх ровесників про стать, гендер, норми поведінки — Остап Українець

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

---

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS