Фото: hochu_derun
Як пояснює теріанка Дерун, хоча ці течії здаються дуже близькими й подібними, теріани, квадробери та фуррі дуже відрізняються за своєю суттю.
«Фуррі й квадробінг — це те, що ти можеш обрати, а теріаном ти себе просто з часом усвідомлюєш. Фуррі — це люди, які цікавляться антропоморфними тваринами, які поводяться, як люди, — ходять, розмовляють, як персонажі в мультиках. Якщо вам подобається якийсь персонаж, ви можете асоціювати себе з фуррі, хтось створює костюми, персонажів, історію. Квадробінг більше подібний до спорту, хоч і неофіційного. Всі ми в дитинстві любили погратися, побігати. У Японії це зацікавило одну людину, і вона почала це більше розвивати, додалися різні стрибки та ходьба. Із часом для більшої краси вони почали носити маски, якісь хвостики, але, мені здається, це більше через теріанів.
Ти можеш бути теріаном, але не зобов’язаний займатися квадробінгом. Теріани — це люди, які почувають себе тваринами всередині, на духовному чи психологічному рівні. Тому, щоб наблизитись до внутрішнього себе, вони у вільний час одягають якісь маски, хвости, копіюють голоси тощо».
«Ми, теріани, знаємо, що ми люди, живемо звичайне людське життя, не бігаємо весь час на чотирьох ногах, не носимо постійно маски. Ми просто живемо, але всередині почуваємо себе трохи інакше, ніж звичайні люди. Маска дає ще й певну анонімність, а отже й захист. Оскільки тема зараз актуальна, але незвична, багато людей негативно до цього ставляться».
За словами теріанки, й імітування звуків, і квадробіка не є такими прости, як можуть здаватися. Тому вони потребують часу на навчання та вдосконалення.
Як розповідає Дерун, через те, що ці субкультури стали більш популярними та помітними, з’явилося й більше людей, які ставляться до них із ненавистю. Але певні позитивні зміни теж трапляються.
«Завдяки тому, що деякі намагаються це адекватно пояснювати, хтось уже став на більш позитивну сторону. Але поки мені здається, що більшість налаштована радше негативно. Якщо я гуляла, то тільки у повних великих костюмах фурсьютах. Теріани частіше ходять у легших масках на частину обличчя, щоб було легше займатися квадробікою.
Ставлення до фуррі більш позитивне. Хтось не знав про це, і просто думав, що ці люди в костюмах — аніматори. Ми нічого поганого не робимо, просто ходимо, веселимо інших.
Усі ці три течії — позитивні й не мають жодного негативного контексту. Просто людям подобається щось додумувати. Якщо ми імітуємо гарчання, це не означає, що ми ходимо й гарчимо на людей. Ці течії не є загрозою, як часом думають інші. Звичайно, всюди є пришелепкуваті, але інші люди в цих субкультурах ставляться до них негативно й виганяти зі свого кола. Теріани сприймають себе інакше лише не на фізичному рівні».
Як розповідає психологиня Марина Діденко, до неї вже зверталися підлітки, які належать до теріанів, фуррі чи квадроберів. За її словами, для дітей цього віку цілком нормально долучатися до різних субкультур. В той же час, батькам варто проявляти до них інтерес, старатися зрозуміти своїх дітей та обговорити з ними ці теми.
«Щоразу нова субкультура викликає багато хвилювання. Адже будь-що нове й незрозуміле привертає увагу, а також певне відчуття страху й тривоги, запитання що це, чи нормально це. Тобто відбуваються певні фізіологічні реакції на щось для нас незрозуміле.
У підлітковому віці дитина починає активно змінюватись, цей вік є неймовірно чутливим, викликає багато питань як у батьків, так і у дітей. Ті системи взаєморозуміння й поведінки, що працювали раніше, перестають функціонувати. Дитина стає новою через ріст і гормони. Коли з’являється додаткове самовираження, ідентичність, це може спочатку лякати.
Батькам важливо зрозуміти мотивацію дитини, чому для неї зараз важливо бути частиною цієї субкультури. Як правило, підлітки долучаються до субкультур, тому що хочуть бути приналежними до певного об’єднання людей, які поділяють їхні цінності та інтереси. Також підлітковий вік — це спосіб вийти за межі, розширити й дослідити їх.
Психологиня зазначає, що у час стресу, війни, участь у таких субкультурах може бути й способом тілесної терапії, адже передбачає певний спорт, перевтілення, гру. Марина Діденко зауважує, що підлітки часто не хочуть іти на контакт, але все одно важливо намагатися з ними говорити.
«Важливо проговорювати, як дитина себе почуває, чому для неї це важливо. Потрібно бути зацікавленими, бути в курсі. Коли буде це розуміння, ви знатимете мотивацію, а також матимете певний контроль, оскільки розумітимете, де межа нормального вираження субкультури, а де вихід за неї. Це ситуація, коли дитина починає плутати реальне життя, проводить дуже багато часу в субкультурі, й усі інші сфери життя починають занепадати — навчання, спілкування з друзями, які не належать до субкультури, спілкування з рідними, хобі та ін. Це теж вимагатиме певних розмов з дитиною».