«Жоден паліативний пацієнт під опікою Медичних центрів Карітасу не залишається без допомоги»

У День медичного працівника (27 липня) ми вкотре привертаємо увагу до мережі Медичних центрів Карітасу Україна, яку в організації, та й не тільки в цій організації, вважають унікальною. Цього разу — у розмові про важливість паліативної допомоги, яку Карітас надає тим, хто живе з важкими невиліковними хворобами і потребує щоденної турботи.

Чому саме зараз ця тема особливо гостра, ми з’ясовуємо з Інною Грицьків, керівницею проєкту паліативної допомоги Карітасу України, і Катериною Назаровою, провідною експерткою з ментального здоров’я Карітасу України, медичною директоркою Медичного центру «Карітас Хмельницький УГКЦ».

Андрій Куликов: Минуло вже більш як три тижні, відколи Національна служба здоров’я України (НСЗУ) припинила фінансування мобільної паліативної допомоги, і це, за оцінками фахівців, ставить під загрозу підтримку для тисяч важкохворих пацієнтів, які не можуть вийти з дому. Мережа медичних центрів Карітасу довела ефективність мобільної моделі паліативної допомоги, але без державної підтримки ця робота значно ускладнюється. Чи може унеможливлюється взагалі? Що скажете, пані?

Інна Грицьків: Саме так. Паліативна допомога в Карітас України – це один із небагатьох мультикомпонентних проєктів, який поєднує медичну, соціальну, психологічну та духовну підтримку.
Також ми забезпечуємо пацієнтів необхідними медикаментами, засобами гігієни, памперсами і Ч що дуже важливо — технічними засобами реабілітації: протипролежневими подушками, матрацами, кріслами колісними та іншими потрібними речами для паліативних пацієнтів. Особливо це важливо для віддалених гірських і прифронтових громад в Україні. І, власне, паліативна допомога — це не про останні дні життя, а про його повноту, про комфорт і гідність до кінця.

Проте ми справді стикнулися з викликом у Карітасі: з липня 2025 року Національна служба здоров’я України припинила фінансування мобільної паліативної допомоги на первинному рівні.

Андрій Куликов: А я перепрошую, пані Інно, «на первинному рівні» — це що означає?

Інна Грицьків: Ідеться про наші амбулаторії, сімейних лікарів, які надавали паліативну допомогу. Це дійсно великий виклик не тільки в приватному секторі – для нас важливо втримати і продовжувати надавати допомогу людям з важкими захворюваннями.

Але на сьогодні, втрачаючи співпрацю з державою, допомогу від неї, ми залишаємося з великим викликом, тому що наразі немає фінансування для паліативних пацієнтів.

Карітас України — серед тих, хто активно доводить, що можливе рівноправне партнерство держави і громадського сектору в охороні здоров’я.

Андрій Куликов: З ким ви зокрема співпрацюєте і від кого походить рішення про припинення державної допомоги?

Інна Грицьків: Ми в Карітасі України дійсно активно співпрацюємо з державним сектором. Зокрема, це Міністерство охорони здоров’я, Національна служба здоров’я, також Міністерство соціальної політики, а також міжнародні партнери.

І ми не лише самі надаємо послуги, а й системно лобіюємо нашу роботу та включення наших моделей допомоги в державну політику — зокрема в сферу паліативної допомоги, догляду вдома і медико-соціального супроводу для вразливих категорій населення в Україні.

Катерина Назарова: Додам, що власну модель ми впроваджуємо вже протягом 18 місяців. У нашій мережі з 10-ти Медичних центрів — дев’ять амбулаторних і один стаціонар, — ми маємо дуже гарну, як кажуть студенти-медики, студентську показову модель саме цієї паліативної мобільної допомоги, де враховані всі потреби людини. Це така ВООЗівська біопсихосоціальна модель, або ж холістичний підхід до надання допомоги людям.

Ми враховуємо як медичні потреби, необхідні людям з термінальними захворюваннями, так і психологічний стан, який часто впливає на фізичні симптоми. Також враховуємо соціальну складову, бо все це взаємопов’язано. Саме таку допомогу ми плекаємо в наших Медичних центрах.

Підтримую слова Інни, що втрата фінансування від держави і такої підтримки наразі є для нас великим викликом. Звісно, ми можемо перескеровувати пацієнтів, і жодна людина, яка перебуває під опікою наших медичних центрів, не залишається без допомоги.

Якщо йдеться про більші міста, то ми можемо спрямовувати на спеціалізовану послугу. Але є виклики – наприклад, у нашому Медичному центрі в Надвірній. Вони надають допомогу, зокрема мобільну паліативну, в гірських, віддалених селах, і тут, звісно, виникає проблема з перескеруванням.

Андрій Куликов: Пані Катерино, ви сказали про ВООЗівську модель. Це, наскільки я розумію, Всесвітня організація охорони здоров’я. А якою мірою вона враховує українські особливості і навпаки, як український досвід може бути поширений через ту саму ВООЗ?

Катерина Назарова: Дякую за таке запитання. Так, воозівська модель — більш універсальна і вона саме про поєднання всіх цих компонентів. Але, як я вже сказала, вона також про те, щоб надати допомогу конкретній людині, врахувавши саме її потребу.

Звісно, реалії, в яких ми зараз живемо, накладають свій відбиток і вимагають певної гнучкості — починаючи з логістичних моментів і враховуючи психологічний компонент. Йдеться про надання психологічної допомоги як у самій концепції паліативної допомоги, так і в контексті війни, її викликів.

За даними ВООЗ, близько 40 мільйонів людей щороку потребують паліативної допомоги і 78% з них проживають у країнах із низьким і середнім рівнем доходу. На жаль, до таких країн належимо і ми. Це свідчить про те, що потреби України на підтримку паліативних пацієнтів дуже високі.

Андрій Куликов: Мобільні команди — які фахівців входить до їх складу? І чи це абсолютно стала кількість, профілі чи можуть бути варіанти?

Інна Грицьків: До мобільної команди Карітасу України входять лікарі, медичні сестри, соціальні працівники.

Лікар — один на команду, медична сестра також одна. А от соціальних працівників – залежно від потреб: в окремих центрах їх по четверо, в інших – до восьми, зважаючи на те, що допомога надається й у гірських місцевостях.

Це залежить від територіального розташування самого центру. Оскільки в Карітасі України ми завжди підходимо індивідуально до кожного нашого пацієнта, підопічного, то складаємо індивідуальні плани, щоб розуміти, яка саме допомога необхідна конкретній людині.

До мобільної мультидисциплінарної команди також входять психологи, а за потреби – й медичні капелани, які також є в Карітасі України.

Андрій Куликов: Пані Інно, я мав справу із людиною, як кажуть, термінально хворою. Надавалася паліативна допомога… І цілий час, попри те, що, здавалося все вирішено заздалегідь, надія «А раптом трапиться диво», вона існує. Наскільки буває, що диво таки трапляється? Чи ви надто ретельно з’ясовуєте стан людини, і див не буває?

Інна Грицьків: Річ у тім, що Карітас завжди бере на себе найважчі випадки, тому, як то кажуть, див не трапляється, але ми робимо все можливе, щоб максимально покращити якість життя людини.

Адже бувають дуже важкі випадки, коли люди потребують знеболення, усунення симптомів задишки, блювання. Усі ці симптоми потребують негайної корекції, щоб покращити якість життя людини і щоб вона могла прожити свій відведений час гідно.

Ми завжди намагаємося індивідуально підходити до кожного випадку. І дуже часто вже під час першої візитації ми бачимо, що людина потребує не стільки медичної допомоги, скільки – психологічної чи просто людської підтримки — як сам підопічний, так і його рідні. Саме тому Карітас завжди бачить цих людей і допомагає їм максимально, використовуючи всі свої ресурси.

Андрій Куликов: Нас зараз багато людей чує. Скажіть, будь ласка, от припинилася державна підтримка, хто його знає, може вона буде ще поновлена. Але тим часом слухачки і слухачі, як можуть допомогти Карітасу України?

Інна Грицьків: Власне, ми закликаємо державний сектор, донорів, громади, всіх небайдужих підтримати фінансування такого важливого напрямку, як паліативна допомога в Карітасі України.

Сьогодні ми розуміємо, що саме поняття паліативної допомоги для багатьох українців може бути не зовсім зрозумілим, або хтось узагалі вперше про це чує. Але з огляду на те, що ми вже понад три роки живемо в умовах війни, потреба в паліативній допомозі лише зростає. Ми мусимо бути свідомими, розуміти й бачити потреби людей, які мають невиліковні хвороби.

Андрій Куликов: І до Катерини Назарової запитання. От пані Інна наголосила, що понад три роки ми уже живемо і працюємо в умовах війни. Що за цей час в роботі вашого центру увиразнилося?

Катерина Назарова: У роботі як Медичного центру «Карітас Хмельницький УГКЦ», так і дев’яти інших медцентрів мережі Карітасу України насправді багато важливого відбувається. Тому що ми гнучкі, ми адаптуємося, можливо, навіть щодня — до викликів, з якими зустрічаємося.

Варто відзначити роботу з ветеранами та їхніми сім’ями. Зокрема, паліативну допомогу, якої потребують ветерани — і серед декларантів наших сімейних лікарів, і серед тих, хто звертається по паліативну підтримку. На жаль, ми як суспільство глибоко інклюзивні — а отже, ця потреба лише зростатиме.

Ми також розвиваємо реабілітацію, адже є люди з-поміж ветеранів, які потребують різних заходів для відновлення свого функціонування. Ми розвиваємо послуги з відновлення психічного здоров’я. У всіх наших Медичних центрах працюють психологи, і справді дуже тішить, коли бачиш результати цієї роботи — конкретні випадки, які закарбовуються в серці кожного працівника.

І дуже тішить, коли бачиш цю синергію, цей живий організм, який утворює команда Медичного центру — коли фахівці живуть своєю роботою і радіють результатам.

Андрій Куликов: Пані Катерино, пані Інно, і останнє в цій розмові запитання. Буду брутальним. Скільки здатен протриматись Карітас з паліативною допомогою без державної допомоги?

Інна Грицьків: Фінансування, яке ми маємо всередині Карітасу від донорів, завершується в липні.

На жаль, склалася така ситуація, що продовження фінансування наразі ми не маємо, тому активно його шукаємо. Але ми розуміємо, що не зможемо надати допомогу такій кількості пацієнтів, як раніше. За 18 місяців нам вдалося охопити майже 600 пацієнтів.

Ми намагаємося перенаправляти людей, яких можемо, до відповідних державних структур. Дехто залишиться під нашою опікою — ті, хто задекларовані в наших Медичних центрах.

Можна зайти на сайт Карітасу України й дізнатися, як допомогти. Або просто прийти до наших центрів – в Івано-Франківську, Хмельницькому, Надвірній, Коломиї чи Дрогобичі.

• На сайті Карітасу України також відкрито збір на допомогу людям з невиліковними захворюваннями. Хто бажає долучитися — закликаю жертвувати на цю важливу справу.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]