Евакуація тіл загиблих у Бучі після деокупації / Фото: Національна поліція
Потреба вдосконалення Кримінального кодексу зумовлена, зокрема, ратифікацією Римського статуту в Україні, а також численними воєнними злочинами росіян протягом останніх років. Як зазначає Анна Рассамахіна, розслідувати їх потрібно на національному рівні, що вимагає оптимізації цього процесу. Від 2024 року до парламенту подавали різні законопроєкти, спрямовані на імплементацію Римського стауту, однак, вважає адвокатка, вони не були між собою скоординовані й містили певні проблеми.
«Той законопроєкт, про який говоримо сьогодні, є результатом майже дворічної роботи міжвідомчої робочої групи при Офісі Генерального прокурора із широким залученням органів слідства, судів, громадського сектору, незалежних експертів. На мій погляд, він є результатом великої роботи і має вплинути на практику розслідування», — говорить співробітниця МІПЛ.
Проєкт передбачає низку змін, зокрема запровадження каталогу воєнних злочинів. Чинна стаття 438 Кримінального кодексу має загальне визначення, і включає кваліфікацію дуже багатьох злочинів. Анна Расамахіна пояснює, що йдетья не лише про злочини проти особи, як вбивство, катування чи депортація, але й вивезення майна з окупованих територій, ракетні атаки, знищення культурних цінностей, підрив ГЕС та багато іншого.
За дними ОГП, наразі в Україні зареєстровано понад 260 тис. воєнних злочинів. При цьому, в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань вказується стаття, за якою кваліфікована певна дія, але саме правопорушення не описується. Через це дані з реєстра про воєнні злочини неможливо класифікувати й проаналізувати, говорить адвокатка.
Новий законопроєкт передбачає створення низки додаткових статей Кримінального кодексу. Кожна з них містила б відомості про певну групу воєнних злочинів: проти особи, власності чи культурної спадщини, заборонені методи та засоби ведення війни, позбавлення особи права на справедливий суд та ін.
«Перекваліфікація всіх уже зареєстрованих в ЄРДР воєнних злочинів за статтею 438 — можлива, вона не суперечить законодавству, але це величезна робота. На сьогодні, наскільки мені відомо, немає чіткого розуміння, як це буде відбуватися, чи буде проводитися перекваліфікація. У законопроєкті це не зазначається, і про це вже буде окреме рішення», — говорить керівниця департаменту «Війна та правосуддя» МІПЛ.
Більш детальна класифікація воєнних злочинів потрібна для аналізу, узагальнення, виявлення патернів, встановлення ланцюгів командування — від виконавців злочинів до їх командирів — говорить Анна Рассамахіна. Крім цього, законопроєкт передбачає, що якщо діяння на момент вчинення не було криміналізоване в українському законодавстві, але визнавалося злочином за нормами міжнародного права, то воно матиме таку кваліфікацію й в Україні.
Як пояснює адвокатка, після ратифікації Римського статуту у Кримінальний кодекс України було внесено статті про злочини проти людяності та про відповідальність командирів. Це відбулося лише у жовтні минулого року, а Кримінальний кодекс не діє ретроспективно, тому потрібно скоригувати законодавство так, щоб слідчі могли використовувати такі кваліфікації щодо злочинів, вчинених більш ніж рік тому.
Анна Рассамахіна зауважує, що велика частина російських воєнних злочинців не понесе відповідальність навіть після завершенню розслідувань і оголошення вироків. Це пов’язано з об’єктивними чинниками: багато виконавців злочинів перебувають на території РФ або вже померли. Також українські правоохоронці не мають доступу до багатьох місць вчинення воєнних злочинів, оскільки вони розташовані в окупації.
«Це перше, що заважає ефективним розслідуванням і притягненню до відповідальності. Друге — на жаль, сьогодні слідство щодо воєнних злочинів зосереджується на особах виконавців. Тобто мета слідчого — встановити особу того, хто безпосередньо вчиняв конкретний злочин: катував, позбавляв волі, грабував і так далі.
Таким чином слідство та судові вироки зосереджені на конкретних ізольованих епізодах злочинних дій, і в цій картині ми втрачаємо, на мій погляд, головне, те, що визначає правову природу цих злочинів, те, що вони є результатом умислу не конкретного виконавця, а державної політики РФ, злагодженої роботи всіх воєнних відомств та вищого військово-політичного керівництва Росії», — говорить співробітниця МІПЛ.
Законопроєкт передбачає також зміни до статті 437 Кримінального кодексу — злочин агресії. Як пояснює Анна Рассамахіна, формулювання статті відрізняється від Римського статуту та є надто загальним. Так, стаття не містить деталізації щодо статусу чи звання людини, яку можуть притягнути до відповідальності, тож винним у злочині агресії можна визнати і рядового. Адвокатка зазначає, що такі випадки траплялися протягом 2014-2022 років.
У 2024 році Верховний Суд встановив обмеження щодо суб’єкта злочину агресії. Згідно з цим рішенням, ним є особа, яка впливає на політичні та воєнні дії держави й розпоряджається її ресурсом. У подальших провадженнях цю постанову врахували, і до російських військових нижчої ланки перестали застосовувати статтю про злочин агресії, каже співробітниця МІПЛ.
«Злочин агресії — лише один з чотирьох видів міжнародних злочинів. Його називають материнським, тому що він уможливлює всі інші злочини. Але, крім нього, є геноцид, злочин проти людяності та воєнний злочин. Звісно, рядовий, якого закинули на території України, коли він почав катувати і вбивати, знаючи, що йому за це нічого не буде, є суб’єктом не злочину агресії, а злочину проти людяності чи воєнного злочину», — пояснює адвокатка.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі