240 000 воєнних злочинів: як змінити законодавство, щоб ефективно їх розслідувати

Навіщо нам Римський статут і конкретизація законодавства

У 2024 році Верховна Рада ратифікувала в Україні Римський статут Міжнародного кримінального суду. Тим не менш, численні зміни до національного законодавства ще потрібно внести. За словами Аліни Павлюк, такі трансформації зумовлені, зокрема, умовами війни, оскільки Кримінальний кодекс не завжди є вдалим інструментом для притягнення до відповідальності за вчинення воєнних злочинів. Також прийняття Римського статуту стало одним з етапів євроінтеграції.

Як пояснює аналітикиня, значних доопрацювань потребують 437 та 438 статті Кримінального кодексу — щодо злочину агресії та воєнних злочинів відповідно. Сам термін «воєнний злочин» залишається без чіткого визначення й переліку дій, які можуть так кваліфікуватися.

«Наша стаття зараз говорить про низку діянь, скажімо, жорстоке поводження з військовополоненими, з цивільним населенням та «інші порушення законів та звичаїв війни». Це такий портал у міжнародне гуманітарне право, через який можна потягнути будь-яку норму, говорити, що це буде порушення міжнародного гуманітарного права і кваліфікувати за 438 статтею», — зазначає юристка.

Вона розповідає, що до 2022 року невизначеність воєнних злочинів в українському законодавстві оцінювали навіть позитивно. Це дозволяло приналежнювати до них правопорушення, про які було мало інформації, зокрема, які відбувалися в окупації. У період повномасштабного вторгнення, коли воєнні злочини РФ та їх розслідування набули нових масштабів, виникла потреба у напрацюванні більш сталих підходів у роботі в цій сфері. Абстрактне законодавство цьому перешкоджало. Тож, вважає Аліна Павлюк, конкретизація законодавства сприятиме розвитку розслідувань воєнних злочинів та притягнення за них до відповідальності.

Як вдосконалити Кримінальний кодекс, щоб зробити його ефективнішим

Аналітикиня пояснює, що дії на національному рівні мають узгоджуватися із міжнародним правосуддям. Наприклад, потрібно, щоб розслідування злочину агресії українськими службами відповідало підходам міжнародного трибуналу. Крім того, російські злочини в Україні розслідують й інші країни, тож важливо мати з ними спільне визначення цих правопорушень.

«Підхід, який був обраний у запропонованому законопроєкті, — це групування воєнних злочинів за певними категоріями. Злочини, вчинені проти особи, злочини проти власності, заборонені засоби й методи ведення війни. Це буде дозволяти простіше працювати на місцях, бо наразі з тієї кількості зареєстрованих актів ми бачимо, що найбільше це обстріли, і треба більш коректно здійснювати цю правову кваліфікацію», — говорить Аліна Павлюк.

Вона додає, що чітка кваліфікація важлива й для людей, які постраждали від воєнних злочинів. Серед іншого, може йтися про насильство у місцях несвободи.

Аналітикиня говорить, що завдання змін Кримінального кодексу — сформувати якомога ефективніший інструмент для слідчих, прокурорів та суддів. За її словами, слідчий може розглядати дві-три тисячі кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. Тому потрібно, щоб службовець міг знайти чітку відповідь, як кваліфікувати ту чи іншу дію, в українському законодавстві, а не був змушений для цього звертатися до міжнародного права. Загалом аналогічні потреби мають і судді, які оцінюють правопорушення під час подальшого розгляду.

Зміни до Кримінального процесуального кодексу

Аліна Павлюк говорить, що багато проблем залишається також на рівні кримінального процесуального законодавства. Запропонований законопроєкт також дещо торкається цих питань, а саме підслідності. Юристка пояснює, що наразі воєнні злочини може розслідувати СБУ, а також залучати поліцію та ДБР.

Проблеми існують і у сфері доказів: пошуку інформації з різних джерел та її подальша верифікація. Аналітикиня говорить, що профільний комітет Верховної Ради з правоохоронної діяльності почав працювати з темою роботи з електронними доказами, але висловлює сумніви, що це вплине на використання інформації з відкритих джерел.

«Довго ми говоримо про невідповідність правового регулювання заочних проваджень до стандартів прав людини, і ця розмова особливо нікуди не заходить. І, дивлячись на всі ці шматочки інформації та проблематики, насправді уже зараз починає виникати запитання, чи є у нас загальне бачення, за яким ми маємо розвивати це законодавство», — говорить Аліна Павлюк.

Скажімо, додає вона, з 2019-2020 років почала формуватися спеціалізація органів на рівні слідства та прокуратур, але ця диференціація досі не торкнулася судів. Таким чином, справа про воєнний злочин може потрапити до будь-якого судді, який може не мати належних навичок і компетенцій або ж часу на розгляд.

Аліна Павлюк говорить, що потрібно також додати до Кримінального процесуального кодексу положення про співпрацю з міжнародним трибуналом. Наразі у КПК йдеться про міжнародну правову допомогу чи співпрацю з Міжнародним кримінальним судом, але він не покриває інших питань.

Масштаби роботи

За словами аналітикині, наразі відкрито близько 240 тис. кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів. Слідчі продовжують працювати з подіями не лише повномасштабної війни, але й порушенням з 2014 року. Також багато злочинів, вчинених на окупованих територіях, можуть залишатися невідомими для українських правоохоронців.

«Саме це навантаження стає додатковим викликом для внутрішньої організації роботи. Неможливо розслідувати однаково ефективно все, тому що наша система просто буде паралізована. Неможливо залучити весь доступний ресурс виключно для розслідувань цієї категорії злочинів. І вже зараз ми бачимо, що система перебуває на межі своїх можливостей, попри те, що справи передаються до суду, але ми не говоримо про тисячі справ, які розглядаються в судах. Тому це теж перспективне навантаження, яке потрібно враховувати», — говорить Аліна Павлюк.

За її словами, робота з воєнними злочинами може тривати ще роками чи десятиліттями. Зважаючи на це, потрібно забезпечити стабільну й надійну роботу цієї системи. Зокрема, йдеться про достатню кількість юристів та їхню вмотивованість.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі