Як Росія знищує українську мову та культуру в Криму

Яким було становище української мови в Криму до окупації

За словами Владислава Мірошниченка, під час навчального року 2013-2014 у школах Криму навчалося близько 176 тис. дітей, і лише близько 13 тис. з них — в україномовних школах. На півострові працювали лише вісім шкіл, де викладання повністю здійснювали українською мовою. Як зазначає співробітник ГО «Кримський центр», 90% учнів та учениць у Криму навчалися російською мовою, 7% — українською, і 3% — кримськотатарською.

«Якщо говорити про ширші сфери суспільного життя, то там повністю домінувала російська мова. Це було пов’язано з тим, що російські серіали, російський контент загалом повністю домінував, більшість дітей на той момент користувалися «ВКонтакте». Facebook був непопулярним, багато хто навіть не знав про його існування. І РФ через усі ці канали мала можливість просувати свої наративи про любов до російської мови та літератури і так далі. Тому ситуація була дуже погана», — говорить Владислав Мірошниченко.

Він зазначає, що за це була відповідальна й державна політика України. Вона не працювала над тим, щоб інтегрувати Крим в загальноукраїнське життя, та мало опікувалася розвитком української культури на півострові.

З 90-х років у кримських школах запровадили обов’язкове вивчення української мови та літератури. Разом із цим, часто на них виділяли лише дві-три години на тиждень, тоді як на російську припадало значно більше занять.

Російська мовна та освітня політика в Криму

Як розповідає Владислав Мірошниченко, протягом року після початку окупації Криму росіяни змогли цілком інтегрувати тамтешні заклади освіти у власну систему. Вони проводили перенавчання чи «перекваліфікацію» науково-педагогічного складу освітніх закладів, прибрали українські підручники зі шкільних бібліотек й заборонили ними користуватися. Натомість було надруковано понад два мільйони російських підручників, які поширили в Криму.

Присяга дітей-кадетів у Керчі / Фото з окупаційних інформаційних каналів

«Після цього розпочалася більш системна робота, спрямована на, по-перше, повну русифікацію системи, по-друге, прищеплення дітям російської ідентичності, ненависті до всього українського і на мілітаризацію всіх закладів освіти.

Тобто буквально починаючи з дитячих садочків проводяться регулярні заходи із залученням військових, які намагаються прищепити цю ненависть до всього українського, показати, що українці є ворогами і, таким чином, виростити наступне покоління, яке сприйматиме Україну та українців передусім як ворогів», — говорить керівник відділу проєктів організації.

Він зазначає, що головною метою РФ стала повна асиміляція українців на півострові. Було ліквідовано всі українські школи, а на основі однієї з них запровадили кадетські класи, спрямовані на мілітаризацію. Формально існували окремі україномовні класи, проте кількість дітей, які в них нібито навчалися, протягом 2014-2022 років поступово зменшувалася, а інформація про самі класи радше була показовою, тоді як насправді навчання здійснювалося російською.

Як пояснює Владислав Мірошниченко, якщо батьки подавали до школи заяву про те, що вони хочуть, щоб їхня дитина навчалася в україномовному класі, їм могли відмовити та сказати, що такий клас не створюватимуть для одного учня чи учениці. Часто такі відмовки були брехнею, й окупанти просто не повідомляли про наявність інших аналогічних звернень. Таким чином РФ створювала умови, які остаточно ліквідовували українську мову в освіті, хоча публічно стверджували, що це пов’язано з відсутність попиту. Крім цього, окупанти чинили тиск на батьків, які хотіли, щоб їхні діти навчалися українською.

Навіщо росіяни нібито зберегли статус української як державної мови в Криму

Росіяни запровадили так звану «конституцію Республіки Крим», у якій державними мовами нібито визнавалися російська, українська та кримськотатарська. За словами Владислава Мірошниченка, такі положення були цілком фіктивними та спрямованими передусім на закордонну аудиторію. На його думку, росіяни хотіли показати міжнародній спільноті, нібито вони не притісняють українців і кримських татар й завдяки цьому уникнути осуду, санкцій, а з часом легітимізувати контроль над окупованим півостровом.

«Проте фактично про жодний державний статус української мови в Криму ми не можемо говорити. Навіть самі російські чиновники, які переїхали працювати в Крим з 2014 року, просто з цього сміються, були відомості про це з відкритих джерел», — зауважує співробітник «Кримського центру».

Роль української церкви на півострові

За словами Владислава Мірошниченка, після початку окупації Українська православна церква залишилася фактично єдиним осередком українськості в Криму. Окупанти намагалися підкупити її, пропонували приєднатися до московського патріархату, а за це обіцяли будівництво нових храмів та інші вигоди. Попри це, українські священнослужителі не погодилися на співпрацю.

Архієпископ Сімферопольський і Кримський ПЦУ Климент у соборі у Сімферополі у 2019 рокці / Фото: AFP

Тоді Росія почала зностити українські церкви, захопили центр Української православної церкви у Сімферополі, й до 2022 року ситуація стала критичною. Далі УПЦ на півострові повністю зникла.

«Митрополит Климент станом на 24 лютого 2022 року перебував на материковій частині України. Відповідно, він залишився тут, зараз служить капеланом. І без лідерства на території окупованого Криму займатися цим просто неможливо. Тому станом на цей момент Православної церкви України в окупованому Криму не існує», — говорить Владислав Мірошниченко.

Юридичне та міжнародне визнання злочинів РФ щодо українців у Криму

За словами співробітника «Кримського центру» на півострові відбувається лінгвоцид української мови. Це знищення мови або створення умов, за яких немає можливості її розвивати й передавати наступним поколінням. Про те, що саме це відбувається з українською мовою в Криму, свідчать, зокрема, моніторинги уповноваженого з питань захисту державної мови. Владислав Мірошниченко зауважує, що ми можемо говорити навіть про ширше явище — етноцид у Криму. Йдеться про російську політику, спрямовану на знищення української спільноти та її асиміляцію.

Міжнародне гуманітарне право не містить положень, які б чітко визначали явища лінгвоциду та етноциду. Зважаючи на це, говорить керівник відділу проєктів ГО, потрібно працювати у межах національного законодавства, запроваджувати відповідні статті та розслідувати злочини окупантів.

Міжнародний суд ООН, ілюстративне фото

Разом із цим, у 2017 році Міжнародний суд ООН оголосив попереднє рішення щодо позову України, яким зобов’язав Росію забезпечити доступ до освіти українською мовою на окупованих територіях. Окупанти цього доручення не виконали. У 2024-му суд видав остаточне рішення, яким підтвердив, що РФ порушує право українців в Криму на здобуття освіти рідною мовою.

«З 2014 року Україна системно, послідовно, незалежно від зміни влади, працює в усіх міжнародних інстанціях, щоб притягнути РФ до відповідальності. У 2014 році дуже багато людей сталилося до цього скептично, проте час показав, що це була абсолютно правильна і виграшна стратегія України, і це допомогло змінити ставлення наших союзників, міжнародного співтовариства до ситуації в Криму.

У 2014-му мовні клешні російської пропаганди на Заході були дуже потужні, і їм вдалося переконати значну частину міжнародного співтовариства в тому, що окупація Криму є або квазілегальною, або правильним наслідком подій. Проте з часом, зокрема завдяки рішенням міжнародних інстанцій, нам вдалося переконати союзників у тому, що це не так, що росіяни порушують права українців та кримських татар, займаються політичним переслідуванням у Криму», — говорить Владислав Мірошниченко.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі


 

Теги:
Може бути цікаво