Як росіяни переслідують українські церкви та їхніх вірян у Мелітополі

Чому було важливо розповісти про релігійні переслідування в Мелітополі

Минулого року вийшов документальний фільм-розслідування видання The Kyiv Independent та Данила Мокрика «Не буде Бога, крім їхнього». У ньому розповідається про те, як окупанти переслідують у Мелітополі людей, які не сповідують російське православ’я.

Журналіст розповідає, що робота над фільмом почалася ще у 2024 році, коли російська пропаганда активно просували тезу, мовляв, українська влада переслідує церкву та християн. Це також підхоплювали певні американські політики, блогери та медійники. Тому, пояснює Данило Мокрик, виникла мета відповісти на цей наратив, зокрема розповісти про те, як росіяни на окупованих територіях переслідують українських протестантів, католиків, вірян УПЦ та інших. The Kyiv Independent, у свою чергу, передусім фокусується на західній англомовній аудиторії, тож могло ефективніше донести до неї цю інформацію.

«Ми вирішили зосередитися на Мелітополі, тому що переслідування християн там виявилося найбільш явним, системним і концентрованим, враховуючи, що Мелітополь був одним з українських протестантських центрів», — говорить журналіст.

Герої фільму та унікальне співіснування церков у Мелітополі

Головними героями фільму стали греко-католицький священник Олександр Богомаз, пастор церкви п’ятдесятників Дмитро Бодю і двоє пасторів баптистської церкви Михайло Брицин та Ігор Іващук. За словами Данила Мокрика, не лише команді фільму, вдалося встановити з ними теплі взаємини, але й самі священнослужителі приятелювали між собою, коли працювали в Мелітополі, — попри те, що представляли різні церкви.

«Мелітополь показав дуже цікаву картинку не просто співжиття, а взаємодії. Ці священнослужителі відвідували богослужіння одне одного, протестанти — греко-католиків, і навпаки. Був такий теплий діалог між ними, Мелітополь був цінним з такої культурної точки зору.

І біда того, що там зробили росіяни, не лише в тому, що вони позакривали церкви, позабирали будівлі, повиганяли священнослужителів і почали масово переслідувати вірян. Біда також у тому, що вони зруйнували цю культуру релігійної співпраці, діалогу та взаємопідтримки», — зазначає автор стрічки.

Він також додає, що, на відміну від деяких інших міст України, у Мелітополі таке гуртування відбулося задовго до війни, і не було суто реакцією на загрозу. Тут це був тривалий спосіб життя.

Як росіяни ліквідовували українські церкви

Як розповідає Данило Мокрик, священнослужителі та віряни зазнавали переслідувань та принижень з боку росіян. Зокрема, ті переривали богослужіння, вриваючись до церков. Загалом же окупанти вигнали священнослужителів, заборонили українські церкви, дозволили обмежену перереєстрацію релігійних громад за російським законодавством. Тим не менш, навіть після цього тривали перевірки богослужінь, і така практика припинилася лише протягом останнього року.

«Але це не означає, що вони не продовжують працювати зі священнослужителями. Одним з найбільш вражаючих моментів для мене під час роботи над фільмом, це коли греко-католицький священник Олександр Богомаз розповів, що до нього приходили російські спецслужбовці та переконували його розкривати таємницю сповіді. Він дуже чітко сказав, що це Радянський Союз, і це так», — каже журналіст.

За словами автора фільму, священнослужителі, які виїхали з Мелітополя, продовжують підтримувати обмежений контакт зі своїми вірянами в місті. Тим не менш, для когось таке спілкування може бути небезпечним, тому його складно назвати повноцінним. Люди із заборонених церков продовжили збиратися на квартирах, молитися за Україну та мир, розповідає Данило Мокрик. Ці дії заборонені в окупації, і час від часу до російських органів доходять доноси про такі зібрання й молитви. Це тягне за собою арешти й судові переслідування.

«Це могли бути зібрання на 10 чи 20 людей, серед яких були як більш, так і менш близькі та знайомі. Зрештою, навіть знайомих людей можна шантажувати. Навіть людина, яку ти добре знаєш, може виявитися всередині зламаною російськими спецслужбами, вже співпрацювати з ними», — зазначає журналіст.

Він говорить, що багато таких методів тиску та переслідувань були напрацьовані ще радянськими спецслужбами, а тепер активно застосовуються росіянами.

Яким виявився вплив фільму

Наприкінці минулого року також вдалося провести низку показів фільму «Не буде Бога, крім їхнього» у кількох місцях у США. Як пояснює Данило Мокрик, важливо було донести до людей те, що тези про Путіна як захисника християнства є цілком абсурдними та неправдивими. Він додає, що майже одночасно з українським вийшов ще й західний фільм на тему переслідувань за релігійним принципом в окупації, тож вони разом діяли на аудиторію.

«Станом на зараз, як мені кажуть люди, які стежать за цим, риторика про те, що Путін є захисником християнства, трохи заглохла. А ці фільми доносили, зокрема, й до американських політиків. У нас у цій поїздці були й неформальні зустрічі з представниками американського істеблішменту, на яких ми розповідали про те, що відбувається, без показу фільму. Тому, мені здається, що певний вплив все ж є», — каже журналіст.

За його словами, з наявної інформації, тиск на вірян у Мелітополі також дещо зменшився протягом останнього року, хоч причини цього можуть бути різні.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі