Маскулінність — це набір характерних рис, ознак, способів поведінки та ролей, що визнаються притаманними чоловічому гендеру у межах певного суспільства у визначений історичний період. Модель маскулінності формується на підставі характеру соціальних відносин, особистих самоідентифікації та орієнтацій, а також біологічних характеристик. Кожному суспільству притаманна своя модель маскулінності.
Токсична маскулінність — це деструктивні суспільні практики в поведінці чоловіків. Ідеться про проблеми у прийнятті змін або взагалі їхнє заперечення. Це втілюється у деструктивних практиках стосовно себе (наркотична й алкогольна залежності, депресії, суїциди тощо) або щодо інших (агресія, насильство).
Традиційні уявлення суспільства передбачають, що прояви емоцій для чоловіків є обмеженими й небажаними. Агресія — чи не єдина дозволена емоція для чоловіків.
Читайте також: Чому всі види насильства якимось чином виправдовуються у нашому суспільстві?
Традиційні очікування щодо якостей, якими повинні володіти чоловіки й ролей, які вони мають відігравати, спричинили у сучасному суспільстві кризу маскулінності, — каже гендерна дослідниця і соціологиня Тамара Марценюк.
«Чоловікам не завжди вдається відповідати цим очікуванням. Вони мають бути успішними, сильними, не плакати, завжди бути готовими до активних дій. Маскулінність — це певні уявлення, які насправді є доволі обмеженими. Ці очікування суспільства можуть стосуватися в тому числі певних деструктивних практик. Нереалістично повністю відповідати всім цим очікуванням. Частина чоловіків це розуміє, тому вони готові змінювати ці очікування. Інша частина — ні. Вони вдаються до різноманітних практик, які набуваються токсичною маскулінністю. Це, наприклад, чоловіки, які чинять насильство, проявляють агресію, вдаються до цькування жінок, щоб примножити свою значущість. Токсична маскулінність є побічним продуктом кризи маскулінності.
Криза якраз і є проблемним суспільним явищем і наслідком того, що очікування до чоловіків — нереалістичні. Криза шкодить чоловікам внутрішньо і зовнішньо. Завжди рівень самогубств серед чоловіків більший, ніж серед жінок. Це результат нездатності пережити кризу. Небажання визнати те, що потребуєш допомоги, дуже шкодить. Це також виходить через агресію до близьких людей, зловживання психоактивними речовинами, алкоголем. Одним словом, девіантні практики».
Час, у який ми всі зараз живемо, призводить до нових викликів і нових вимог, які суспільство ставить перед чоловіками. Не всі можуть їм відповідати і не всі можуть впоратися із невідповідністю. Під тиском суспільних очікувань чоловіки можуть частіше проявляти агресію. Токсична маскулінність, проявом якої є ця агресія, і деструктивні практики, в часи воєнних дій проявляється ще більшою мірою.
Наш герой випуску — Ілля Стронґовський, співзасновник видавництва «Видавництво». Ми поговорили з Іллею про гендерні стереотипи, дискримінацію, токсичну маскулінність та про те, як сильно змінилося наше суспільство, і як оцінити його прогрес.
«Наше суспільство змінюється. Це правда. Навіть якщо згадати як одразу люди реагували на фемінітиви. Була ж ціла хвиля обурень, жартів і т.д. Зараз це вже зайняло своє місце у свідомості українців. Називаючи фахівчинь фахівчинями, ми показуємо їхню присутність в мові. Для мене це стало моментом, який дуже мене потішив. Мені видається, що всі стереотипи формуються оточенням, в якому ти ростеш. Якщо в суспільстві немає запиту на сексизм, наприклад, досить важко вирости з цими упередженнями. Те саме стосується дискримінації меншин і будь-якої дискримінації в цілому. Діти не мають упереджень. Вони не знають, що повинні їх мати. Якщо дітям не нав’язувати стереотипи, їх не буде.
Прогрес не може бути миттєвим. Ми, як суспільство, зараз робимо дуже серйозні кроки у вдосконаленні. Зараз ми позбуваємось всього того, що насаджувалося нам штучно. Для українського суспільства характерно — блискавично розвиватися в найбільш трагічних умовах.
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну я б сказав, що нам потрібно ще кілька поколінь на долання шкідливих стереотипів. Зараз я значно більш оптимістичний в цьому плані. Бачу зміни. Всюди. Це неймовірно. Виходить так, що те, що притаманно нашому ворогу, для нас вже неприпустимо. І тому ми цього позбуваємось. Процес самоочищення».
«Для того, щоб бути мудаком, докладати сили не треба. Для того, щоб мудаком не бути, треба докласти багато зусиль. Зростання — це зміна. Зміна потребує ресурсу, зусиль, інвестицій в себе. Людям, які не готові на зусилля стосовно себе, дуже просто виступати проти, наприклад, фемінізму. Насправді проти будь-чого і будь-кого. Не важливо чи чоловік це, чи жінка».
«Виходить. Моєму синові дісталися зимові чоботи його двоюрідної сестри. Вони рожеві з блискітками. Ми переживали, що він їх не прийме. Але любить їх. Коли купували інші, з динозавриками, він відмовився і сказав, що рожеві йому подобаються більше. Ще й блищать. Я думаю, що якщо ми не будемо розповідати щось типу «бути геєм — погано», дитина ніколи не замислиться над тим, що це може бути погано».
Для України одними з очевидних проявів токсичної маскулінності є агресія і дискримінація щодо жінок військових і напади на активісток, — наводить приклади гендерна дослідниця і соціологиня Тамара Марценюк.
«Мені видається, що більш важливо звертати увагу на певні агресивні прояви, які ми бачимо. Деякі чоловіки досить агресивно реагують на дискусії в соцмережах і медіа на тему гендерної рівності, наприклад, на тему дискримінації, жінок у війні. За 8 років війни в українському суспільстві відбулися важливі зміни. Наші жінки, які боролися за свої права у військовій сфері, поступово їх отримують. Збройні сили стають все більш професійними. Гідність та професіоналізм стають більшими цінностями. Все частіше порушують питання, які завжди були табуйованими. Є чоловіки, які все це підтримують, а є такі, які агресивно на це реагують. Вони не готові обговорювати ці питання. Деякі навіть об’єднуються в певні групи.
Наприклад, прояв токсичної маскулінності, який відбувся у місті Рівне. На заході обговорювалася тема фемінітивів. Подію зірвала група молодих людей, які вважають, що це є неприйнятним. Вони не готові з цим миритися».
«Це засудження інших чоловіків, які проявляють слабкість чи емоції, гомофобна риторика, толерантність до сексуального насильства і домашнього насильства. Оскільки вважається, що чи не єдина дозволена прийнятна емоція для чоловіків — агресія, то інші емоції (сльози, емпатія, м’якість) будуть вважатися слабкістю. Публічне визнання своєї слабкості неприйнятне для токсичної маскулінності. За 10-15 років ситуація в Україні покращилася. Але ми все ще маємо злочин на ґрунті ненависті, напади на представників ЛГБТ, ромів».
Слухайте також: Щодо вас чинять гендерно зумовлене насильство? Реагуйте! Воно саме собою не зникне — Марина Легенька
Як зазначає гендерна дослідниця і соціологиня Тамара Марценюк, протидіяти практикам токсичної маскулінності в першу чергу можна через просвіту. Варто залучати до просвітницьких акцій чоловіків, які підтримують гендерну рівність і демонструють інші, нетоксичні, моделі поведінки. Однак не слід забувати і про юридичну площину. Захист від гендерно насильства і дискримінації належним чином впроваджений у законодавство є запорукою того, що токсичні прояви зазнаватимуть ефективного покарання, а з часом і широкого суспільного осуду.
«Не сама винна» є спільним проєктом Громадського радіо та ГО «Дівчата»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS