Анастасія Багаліка
Катерина Левченко
Він кричав, що викине мене з балкону, викручував руки, намагався зґвалтувати: історія Насті, яку судять за самозахист
Стамбульська конвенція. Чому важливо, що Україна врешті ратифікувала цей міжнародний документ, що це змінить і чим насправді допоможе жінкам? Історія героїні.
Ведучі1
Ілюстративне фото
На пальцях
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству й боротьбу з цими явищами, більш відома назагал як Стамбульська конвенція — це міжнародна угода Ради Європи.
Документ з’явився 2011 року, наразі його підписали 47 країн, ратифікували — 36, включно з Україною. Україна підписала конвенцію ще у листопаді 2011 року, проте ратифікувала її тільки влітку цього року.
Конвенція передбачає, що на рівні національного законодавства країни встановлять кримінальну відповідальність за насильство щодо жінок і забезпечуватимуть покарання. Наразі в Україні діє низка статей кримінального кодексу, проте розписані вони не настільки широко та детально, як у Стамбульській конвенції.
Серед видів насильства, які мають бути криміналізовані згідно Стамбульської конвенції:
- психологічне насильство;
- переслідування (сталкінг);
- фізичне насильство;
- сексуальне насильство (включно зі зґвалтуванням);
- примусовий шлюб;
- жіноче обрізання;
- примусовий аборт;
- примусова стерилізація.
Процес ратифікації Стамбульської конвенції в Україні був довгим і розтягнувся на понад 10 років. За цей час в країні вже суттєво змінилося законодавство. Багато норм щодо захисту від домашнього насильства отримали законодавче втілення і почали діяти. Йдеться, наприклад, про Закон про запобігання і протидію домашньому насильству.
Читайте також: «Чоловік забрав наших дітей і втік до Польщі, а зараз погрожує, що кине їх там»: історія Ольги, постраждалої від домашнього насильства
Однак конвенція передбачає ширшу рамку, зокрема щодо інших видів гендерного насильства, — говорить урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко. Тому зараз за запитом уряду експерти вивчають, які зміни до законодавства треба внести.
«Практика роботи показує, що, говорячи про заходи, спрямовані на запобігання різних видів стосовно жінок і домашнього насильства та покарання кривдників, дуже важливо, щоб норми міжнародних договорів були включені в закони, а також підзаконні акти, на які посилаються представники правоохоронних органів, соціальних служб і інших структур. Потрібні зміни мають бути внесені в дуже широкий список нормативних документів. Всього запропоновано 38 змін та доповнень».
- Українське законодавство поки що має прогалини й так звані «сліпі зони». Деякі види гендерного насильства і дискримінації воно наразі не бачить або не ідентифікує.
«Не менш важливо розуміти як працювати з кривдниками. Яка б не була відповідальність за скоєння тих чи інших видів насильства, дуже важливо, щоб людина змінювала свою поведінку і своє ставлення до насильства.
Корекційні програми мають розглядатися не як вид соціальної роботи, а як спосіб змінити ставлення кривдника до насильства та, як результат, зміни їхньої поведінки».
Читайте також: Стамбульська конвенція не змінить усе відзавтра — Лариса Кобелянська
Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко говорить, що зміни, які пропонуватимуть експерти, комплексні. Вони зачеплять не лише Кримінальний кодекс. Вже на початку листопада напрацювання оприлюднять, а потім виноситимуть на голосування у парламент:
«Ці зміни стосуються і антидискримінаційного законодавства, і цивільно-сімейних норм, і освітнього законодавства, і соціальної сфери. Є над чим працювати. Сподіваюся, що запропоновані зміни знайдуть підтримку у народних депутатів. Представлені вони будуть під час Комісії з питань взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Практика роботи юристів з гендерно зумовленим насильством свідчить, що одна зі «сліпих зон» для української правоохоронної системи — це випадки, коли постраждала вдається до самозахисту. Наприклад, захищаючись від зґвалтування жінка поранила кривдника, а прокуратура кваліфікуватиме це як замах на вбивство. На той факт, що жінка сама є потерпілою, правоохоронці переважно не зважають.
Слухайте також: Економічне насильство на початку стосунків жінка може сприйняти за турботу — Царевська
Твій досвід — цінний!
Історія, яку ми сьогодні хочемо вам розповісти, як раз про це. Новий знайомий запросив Настю Шикову та її подругу на день народження. Він випив і в якийсь момент заявив, що Анастасія схожа на його кохану жінку, яка померла. Почав чіплятися і дівчині довелося збрехати, що їй подобається подруга. Це викликало агресію господаря квартири, він став погрожувати. Заявив, що відвезе дівчат на Труханів острів, щоб розібратися, «хто зайвий у цьому любовному трикутнику», що з чоловіком їй буде краще, ніж з дівчиною.
Захищаючись від спроби зґвалтування, Настя поранила чоловіка кухонним ножем. Вона дала йому телефон, щоб викликати швидку і чекала її приїзду разом із подругою. Коли за швидкою приїхала й поліція, Настя розповіла правоохоронцям про все, що сталося. Вже за 5 днів чоловіка виписали з лікарні, і він спокійно їздив містом у справах. А Настя ж опинилася у слідчому ізоляторі на рік і 5 місяців.
«Ми сиділи поруч із балконом, він кричав, що викине мене з нього, викручував руки. Була спроба зґвалтування. Поліція потім написала, що він ховався від мене на балконі, щоб я не нанесла ще удари. Все перекрутили. Так, я закрила його на балконі, бо він поводив себе агресивно.
Коли приїхала поліція, мені наділи наручники. Потім зняли. Думаю, це спеціально для психологічного тиску. Поліцейські дивно себе поводили, наче весело було. Зі сміхом сприймали ситуацію, типу „от, дівчата прийшли на день народження, „пацану попало“ “. Нас довго мучили у райвідділку. Казали: „Молись, щоб він вижив“. Психологічний тиск знову ж таки. Мої права мені ніхто не пояснив, адвоката не надали вчасно, намагалися взяти свідчення без нього. Я вже мовчу про психологічне обстеження. Його не було.
Мене утримували протягом 2 днів. В тому самому одязі, як забрали, без можливості умитися, розчесатися та сходити в туалет. Щоб піти в туалет, треба просити папір у конвою. Вони відмотують кілька сантиметрів паперу та питають: „Стільки вистачить?“. Через 2 дні мене повезли в суд, на якому прийняли рішення закрити мене на 60 днів. Ніхто навіть не намагався розібратися в ситуації.
У лютому мене випустили. Я так розумію, що це завдяки військовій прокуратурі. Мій прокурор тоді сказав: „Не думайте, що вам журналісти допомогли. Просто війна і нам треба розвантажити СІЗО. І ваш адвокат вам не допоміг і не допоможе“ ».
Ці події сталися задовго до ратифікації «Стамбулки». Наша героїня зараз відстоює свої права у суді. Зміни до законодавства, які ухвалюватимуть після ратифікації конвенції, не матимуть зворотної дії, тобто жінок, які вже зіткнулися з подібними ситуаціями, вони не захистять. Але для майбутніх кейсів змінити практику правозастосування Україні доведеться, — говорить урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко:
«Так, це проблема. З подібними випадками я вже зустрічалася. Я відвідувала таких жінок в колоніях. З прийняттям законодавства проти домашнього насильства і змін до Кримінального кодексу України вироки по таких справах почали виносити більш м’які.
Сама по собі конвенція говорить про те, що скоєння злочину як реакція на насильство повинно мати пом’якшувальний фактор. Конвенція має нам допомогти в таких випадках».
Слухайте також: Щодо вас чинять гендерно зумовлене насильство? Реагуйте! Воно саме собою не зникне — Марина Легенька
Очевидно, що ратифікація Стамбульської конвенції і впровадження її норм у законодавство і державну політику змінюватиме не тільки самі закони і практику їх застосування, але й принципи суспільних відносин. Роками українське суспільство вже йде шляхом цих змін. Толерантність до насильства і дискримінації знижується, сексистські висловлювання поступово стають неприйнятними у медіа, політиці, освіті та інших сферах.
У команді подкасту «Не сама винна» ми поділяємо думку, що ці речі залишаються важливими і під час війни, адже демонструють різницю між нашим суспільством, чутливим до несправедливості й дискримінації, і країною агресором, яка використовує ґендерно зумовлене насильство проти українських громадян як елемент політики свідомого винищення.
«Не сама винна» є спільним проєктом Громадського радіо та ГО «Дівчата»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
