«Чоловік забрав наших дітей і втік до Польщі, а зараз погрожує, що кине їх там»: історія Ольги, постраждалої від домашнього насильства

Чому виявляти і протидіяти домашньому насильству стало значно важче під час війни? Історія постраждалої, коментарі експертів у новому випуску подкасту «Не сама винна».

Ведучі

Анастасія Багаліка

Гостi

Катерина Черепаха,

Марта Чумало,

Ольга Корба

«Чоловік забрав наших дітей і втік до Польщі, а зараз погрожує, що кине їх там»: історія Ольги, постраждалої від домашнього насильства
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/10/hr_ne_sama_vynna-2022-10-23.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/10/hr_ne_sama_vynna-2022-10-23.mp3
«Чоловік забрав наших дітей і втік до Польщі, а зараз погрожує, що кине їх там»: історія Ольги, постраждалої від домашнього насильства
0:00
/
0:00

На пальцях

Дані правозахисних організацій свідчать, що домашнє насильство має тенденцію до загострення в умовах збройного конфлікту. Натомість потерпілі повідомляють про насильство правоохоронним органам не часто, оскільки кривду їм можуть заподіяти на території, де доступ до поліції є обмеженим. Також постраждала, яка шукає захисту, може зіштовхнутися з обмеженнями, які пов’язані з війною, як то втрата документів, відсутність доступу до юридичної допомоги чи брак місць у притулках і шелтерах.

Президентка організації Ла Страда Україна Катерина Черепаха пояснює, що війна не лише провокує кривдників на більше насильство. Коли йдеться про реагування на вже скоєне, війна впливає в обидва боки: постраждалі можуть думати, що їхні проблеми не на часі, а поліція — не мати достатньо ресурсів на належне реагування.

«У ситуації повномасштабної війни постраждалі менше звертаються по допомогу — це факт. Вони зазвичай думають, що це не так важливо, ніж те, що відбувається зараз в країні. Те ж саме іноді думає і поліція. Постраждалі стикаються з таким. Так, поліція зараз завантажена. Через це домашнє насильство може продовжувати тривати».

Що ж до рівня домашнього насильства під час війни, то інформація поки різниться. Поліція каже, що з початку року отримала понад 120 тисяч звернень. Це менше, ніж за такий самий період попереднього року. Але не означає, що кількість випадків насильства справді стала меншою, говорить Катерина Черепаха.

«Є різні цифри. Є інформація органів національної поліції. Через те, що ми фіксуємо на «гарячій лінії» Ла Стради, розуміємо, що актуальність домашнього насильства залишається на тому ж рівні, як у попередні такі ж періоди. За 9 місяців цього року ми отримали майже 28 тисяч звернень. Понад 90% цих звернень — стосовно домашнього насильства. У попередні роки тенденція була ідентичною».

На «гарячу лінію» Ла Стради під час війни почали часто звертатися вимушені переселенці. Середовище, в якому люди опиняються, часто сприяє тому, аби насильство щодо них не тільки не припинялося, а зростало.

«Почастішали випадки звернень домашнього насильства між родинами (або членами родин, які приймають) та внутрішньопереміщеними особами. Це ситуації коли хтось змушений був переїхати в інший регіон України, їх приймають, і там стається домашнє насильство: психологічне, фізичне. Відчувається, що ці люди не бачать для себе можливості або відчувають провину через те, що скаржаться на насильство, тому що їм надають прихисток і вони начебто не мають права жалітися».


Слухайте також: Економічне насильство на початку стосунків жінка може сприйняти за турботу — Царевська


Історія, яку ми підготували для цього випуску про родину вимушених переселенців. Наша героїня неодноразово зверталася до правоохоронців, втім припинити насильство їй це не допомогло.

Твій досвід — цінний!

Ольга Корба — мама чотирьох дітей, рятуючись від війни, переїхала з родиною з Авдіївки у Рівне. Чоловік Ольги неодноразово підіймав на неї та дітей руку. Коли жінка звернулася до поліції, він викрав двох дітей. А за деякий час забрав з лікарні й немовля, якого разом з Ольгою поклали на лікування через інвалідність дитини. Користуючись статусом багатодітного батька, кривдник вивіз дітей за кордон, ізолював від матері й приховує навіть те, в якій країні знаходяться діти.

«Якийсь час було все добре. Але у вересні чоловік почав дратуватися через все, що відбувалося навколо, включаючи мене та дітей. Міг вдарити дитину. Про себе взагалі мовчу. Бив через день. Забрав гроші, документи, розбив мій телефон, не випускав на вулицю. 

5 вересня я вперше викликала поліцію. Але він і його мати вмовили мене не складати протокол, мовляв, «затягають по відділках, а у тебе дитина з інвалідністю». Тоді поліція видала терміновий заборонений припис. Коли я повернулася додому, дітей не було, речей не було, чоловіка та його матері не було. Він залишив мені тільки молодшу нашу дитину, бо вона для нього тягар. Ми лежали з дитиною у стаціонарі. 19 вересня чоловік прийшов, забрав і цю дитину і втік у невідомому напрямку.

Я не знаю де мої діти. Що з ними. Не можу з ними спілкуватися. Остання інформація — вони в Польщі. Єдине, що я бачу, то це як він намагається отримувати допомогу на дітей у різних країнах. З мене тут допомогу зняли за його запитом. Ніякі служби мені допомогти не можуть. Ситуація дуже важка.

Поліція каже, що то не їхня проблема: «Вони ж із батьком». Від Уповноваженого ВР України із прав людини відповідь була, що на чоловіка складено 3 адміністративні протоколи й те, що він виїхав із дітьми за кордон. А ще те, що вони нічого вдіяти не можуть. Така ж відповідь від Служби з прав дітей.

Останнім часом чоловік щось таке страшне пише. Що кине дітей, знищить свідоцтва, віддасть на всиновлення. І щоб я приїжджала забирала. Показую це все поліції, вони кажуть, що він батько і нічого не заподіє своїм дітям».

Як система реагує на насильство?

Такі випадки, як випадок Ольги, демонструють вади системи реагування на насильство, які виявила війна. Але додалися й інші фактори, вплив яких треба враховувати, говорить заступниця голови й керівниця проєктів Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало:

«Те, що поліція зараз дуже часто гірше реагує на випадки домашнього насильства, має об’єктивні та суб’єктивні фактори. Серед об’єктивних: у поліції дійсно величезне навантаження, багато поліцейських мобілізовані або мають вахтові періоди мобілізації. Навантаженість зросла — кількість поліцейських зменшилася. Зараз значно збільшився кримінальний елемент. Це теж навантаження для поліції.

Поліція і поліцейські — це структура і люди, які так само як і всі ми, перебувають у стресі й функціонують в умовах війни. Але це не означає, що випадки відвертої бездіяльності треба толерувати. Домашнє насильство має бути в пріоритеті».

Є підстави стверджувати, що доступ постраждалих до послуг під час війни теж суттєво знизився. Це стосується, наприклад, розміщення у притулках, зазначає Марта Чумало:

«В цілому ми можемо стверджувати, що доступ до послуг, захисту прав і правосуддя значно зменшився. По-перше, всі притулки віддані під ВПО. Знайти місце для постраждалої від домашнього насильства досить складно. Але разом із тим ми бачимо, що збільшилася кількість кризових бригад, які виїжджають і консультують. Зросла можливість скористатися психологічними послугами».

Марта Чумало розповідає, що на Львівщині її громадська організація фіксує випадки, коли чоловіки-кривдники забирають у жінок документи і перешкоджають їм виїхати з дітьми за кордон.

«Ми бачимо зараз, що, наприклад, у Львівській області осіли (тобто не виїхали за кордон) вразливі категорії жінок і жінки, які живуть з чоловіками-кривдниками. Він забрав документи, не дає їй можливості вивезти дитину за кордон. Самі ж кривдники під час війни інколи знаходять можливість оформити документи та поїхати за кордон, щоб переслідувати постраждалу. У таких випадках потрібно пам’ятати, що українки за кордоном так само можуть звертатися по захист як до правоохоронців, так і до громадських організацій.

Час від часу ми маємо сигнали про те, що кривдник собі оформив чи опікунство над людиною з інвалідністю, чи волонтерське посвідчення, чи ще щось. Він перетинає кордон, знаходить постраждалу й насильство відновлюється. Жінка не повинна це все терпіти. В європейських країнах з цим досить жорстко. Обов’язково треба звернутися до поліції або на «гарячу лінію», щоб система почала її захищати. Зараз є такі історії, коли чоловіки забирають дітей аби уникнути мобілізації та виїхати за кордон. Виїжджає, оформлює допомогу в іншій країні, а далі втомлюється та хоче дітей віддати».


Читайте також: Щодо вас чинять гендерно зумовлене насильство? Реагуйте! Воно саме собою не зникне — Марина Легенька


Обидві наші експертки говорять, що попри всі проблеми, які спричинила війна, звертатися по допомогу все одно необхідно. Не варто сподіватися, що насильство зникне саме собою.

Наслідки домашнього насильства, на яке не реагують або реагують недостатньо чи невчасно, можуть бути дуже важкими, аж до летальних. У будь-якій ситуації постраждала завжди має право на правову, психологічну, соціальну допомогу.

Українки, які виїхали за кордон, але продовжують страждати від домашнього насильства, мають право звертатися до правоохоронців і громадських організацій у країні перебування. Якщо ви впізнали себе і свою ситуацію у цьому подкасті, пам’ятайте, що не треба боятися попросити про допомогу.


«Не сама винна» є спільним проєктом Громадського радіо та ГО «Дівчата»


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS