Анастасія Багаліка
«Приводом для сварки могла стати відсутність вдома хліба»: як протидіяти психологічному насильству?
Розмова з психологинею Ла Страда Україна Валерією Бондар про конкретний випадок психологічного насильства
Ведучі1
Гості1
«Найбільшою моєю помилкою було думати, що от зі мною нічого подібного ніколи не станеться. Типу якщо мене ніколи не пригнічували в школі, в жодному з дитячих колективів ніхто не ображав, завжди були друзі, і тому подібне, то точно в майбутньому я не потраплю в аб’юзивні стосунки. І тим паче я б ніколи не повірила, що все це може відбуватися всередині родини. Я вважала себе людиною, яка, по-перше, вміє захищатися (і захищати слабших), а по-друге, чітко окреслює власні кордони. Може саме тому перші дзвіночки я довго не помічала, зараз навіть не можу пригадати, з чого все почалося. Але добре пригадую, як після чергової сварки з’явилося відчуття повної дезорієнтації. Наче не розумієш, де ти, хто, що робиш. Повна втрата відчуття реальності, наче до тебе залізли в мозок і проїхали там на санчатах. А після цього — шалена втома. Ніби я фізично працювала добу, без їжі і сну, а не всього лише посварилася з чоловіком. Ця колосальна втома була тим тривожним моментом, який вже не можна було ігнорувати, бо щоб банально піклуватися про дітей потрібні були сили, а їх взяти не було звідки».
Наша героїня — Ганна, ім’я якої ми змінили з міркувань безпеки, ділиться своєю історією з-за кордону. Там вона та її діти, як і мільйони інших українських біженців, перебувають від березня. Ганна пише свою історію у месенджері, ми — начитуємо її текст у студії. Так для неї комфортніше і безпечніше говорити про психологічне насильство, яке у її сімейних стосунках з’явилося ще до війни. Але для Ганни, як і для інших біженок, які мають подібний досвід, війна багато чого змінила.
Зазвичай психологічне насильство належить до тих видів насильства, які надзвичайно важко виявити, — пояснює психологиня Ла Страда Україна Валерія Бондар:
«Психологічне насильство справді дуже складно виявити. Але все ж таки є ознаки, за якими можна кваліфікувати, що це саме воно. Це може бути систематичне присоромлення на публіці, перед родиною, перед друзями. Це може бути маніпулювання, шантажування, образливі слова, лайливлі слова, безпідставні ревнощі, бажання контролювати життя постраждалої, ізолювати постраждалу від звичного кола спілкування. Зазвичай це перші ознаки, які проявляються у спілкуванні і стосунках. Також це погрози фінансової чи фізичної шкоди постраждалій або її близькому оточенню. Це негативне ставлення через певні речі чи обставини, які людина не може змінити. Наприклад, коли кривдник починає ображати або критикувати постраждалу через її сім’ю, гендер, стать, через питання гендерної рівності. Наприклад, коли жінка хоче працювати і заробляти, а чоловік їй цього не дозволяє, або ж навпаки, чоловік хоче рівного ставлення, а жінка на це не згодна. Також це постійне ігнорування і знецінення, коли постраждала говорить, а кривдник знецінює її слова і ставлення до певної ситуації».
Слухайте також: Щодо вас чинять гендерно зумовлене насильство? Реагуйте! Воно саме собою не зникне — Марина Легенька
Самозахист
Ганна пригадує, наскільки важко давалися їй перші спроби захистити себе:
«Перше, що я почала робити: обіцяла собі стежити за тим, що відбувається під час цих сварок, контролювати свої емоції і не доводити себе до того стану, коли потім не можеш піднятися з дивана. Здавалося, якщо я зможу бути спокійною і не піддаватися емоціям, то ось і вихід, конфлікт не відбудеться і всім буде добре. Але по факту, щоразу ставалося дивне, в суперечках, навіть якщо я намагалася логічно мислити і наводити раціональні аргументи, мій чоловік повторював у різних інтерпретаціях одне і теж, по колу, різними словами одну думку, переважно про те, яка я погана, що не так зробила, і на певному моменті мене починало трусити від люті, і наче хвилею зносило у злість і виснаження. При цьому інша людина після всього досить себе непогано почувала, витиснутим лимоном була я, а чоловік міг спокійно далі робити свої справи, працювати, наче нічого й не сталося. Те, що я могла захищатися, відповідати йому на його образи, насправді, жодним чином не свідчило про те, що не було психологічного тиску зі сторони чоловіка. Здавалося, навпаки, чим більше я намагаюсь захищатися, тим більше затягує у цей вирій складних емоцій».
Зазвичай, коли йдеться про психологічне насильство, постраждала не може фізично дистанціюватися і захиститися. Її психологічний і фізичний ресурси обмежені. Тому насильство повторюється по колу.
Хто винен?
«Чоловік любив під час однієї сварки згадувати наші інші конфлікти, ніби знаходячи в минулих ситуаціях підтвердження своїх теперішніх слів. І не можливо було завершити такі розмови, бо одне згадування тягнуло за собою інше, те — ще інше, і скрізь у всіх його спогадах винною була я у всіх конфліктах. Це було наче викривлене дзеркало, викривлена логіка, часто перекручування минулих розмов, коли я пам’ятала, що точно все було по-іншому, але довести було неможливо щось, як і завершити ці розмови. Узагалі не можна було фізично вийти з конфлікту, лише схопити дітей і вибігти з дому. Бо інакше він ходив за мною із кімнати в кімнату і продовжував казати своє. Я могла вкласти малих спати вже, йти в душ, а він дорогою зустрічав мене і продовжував щось доводити, дотискав зрештою до того, що просто в мене починала голова йти обертом і здавалося, що я збожеволію.
Чоловік завжди говорив, що це я його провокую, я винна в тому, що ми починаємо сваритися. Такі конфлікти не можна було попередити, вони повністю залежали від настрою партнера. Інколи були великі паузи, і здавалося, ці жахливі сварки в минулому. Проте потім у будь-який момент все могло початися знову. Приводом могло стати будь-що: від відсутності вдома хліба до черевиків, через які він перечепився. Я почала помічати за собою, що якщо побачила дитячу куртку, яка лежить на стільці, на який чоловік сідає, щоб зняти взуття, мене починає просто трусити від думки, що він розлютиться, і я швидко намагаюся прибрати цю куртку. І так само звільнити всю територію, де він проходить, коли повертається з роботи, щоб нічого не потрапило під руку».
Рятівна війна
Однак війна, яка змусила багатьох жінок з дітьми поїхати з дому, змінила ситуацію. Дистанція дозволяє постраждалим самостійно ухвалювати рішення і зупинити спілкування, у якому кривдник вдається до психологічного насильства, — пояснює психологиня Ла Страда Україна Валерія Бондар:
«Коректива в тому, що те, що кривдник і постраждала знаходяться у різних місцях, а іноді і в різних країнах — це на перевагу самій постраждалій. У будь-яку хвилину вона може зупинити це, якщо ми говоримо про спілкування телефоном чи через інтернет. Якщо це завдає їй шкоди, то вона вже може прийняти рішення, зупинити спілкування, заблокувати кривдника. На сьогодні, у зв’язку з повномасштабною війною в Україні, — це основна коректива для постраждалих».
Слухати також: Зберегти традицію коляди — добре, а традицію стусанів слід лишити в минулому — психотерапевтка
Не винна
Наша героїня каже, що тільки фізична дистанція, яка виникла через війну, дозволила їй знайти ресурс і способи, щоб захиститися:
«Тільки поїхавши з дітьми за кордон, я змогла нарешті дистанціюватися від цих конфліктів. Перше, що я усвідомила, — це відчуття тотального виснаження і нерозуміння, де я, зникло. Я припинила жити в ситуації, коли треба постійно виправдовуватися, слідкувати за кожним своїм кроком, за кожною річчю, яка лежить не там, де їй місце. Не потрібно було весь час доводити комусь, що я не така погана, як про мене думають. До кожного мого слова не чіплялися, за кожним рухом не стежили, старі конфлікти ніхто не витягав назовні щодня, щоб ще більше довести мені, яка я жахлива людина. Так, я залишилася одна із дітьми, але при цьому жила в атмосфері, де не треба боятися зробити щось не так. І згодом сама припинила думати, що постійно все роблю не так.
Проте чоловік мій перші місяці продовжував себе поводити так, як і завжди. Десять разів ми могли говорити нормально, а на одинадцятий він починає, наприклад, питати, з ким я зараз спілкуюсь, перераховувати знайомих мені чоловіків, допитуючи просто, з ким я переписуюсь в цей період, згадуючи, що і раніше я спілкувалась з тим-то і тим-то, і взагалі мені не можна вірити і таке інше. Я можу хоч клястися, що ні з ким взагалі не спілкуюсь, у мене нова країна і маленькі діти, але він не слухає і знову по колу одне і те ж питає. Допомагало просто кидання слухавки. Розумію, що це не найкращий можливо варіант. Але я просто вимикала зв’язок і йшла прибирати в квартирі, або якщо була на вулиці, то швидко ходити навколо пісочниці, потрібно було рухатися. Він продовжував писати купу повідомлень, знову дзвонити, але я просто відкладала телефон і намагалась не думати про це. Ну як намагалась, перші кілька десятків разів було некомфортно, відчувала себе винною, але постійно нагадувала собі, як потім почуваю себе виснаженою і нещасною після цих конфліктів. І заспокоювала себе доти, доки він не припиняв дзвонити і писати. Наступного дня на всі звинувачення я казала, що просто пішла гуляти з дітьми і не бачила дзвінків. Десь через 4-5 місяців я пізніше могла сказати, що в мене немає сил на конфлікти і тому не брала слухавку. Але головне, що я зрозуміла: під час такого небезпечного спілкування треба якнайшвидше з нього вийти. Там немає чого доводити, треба просто зупинитися і все. І немає моєї вини в тому, що не хочу продовжувати діалог, це моє право.
Зараз ми з чоловіком спілкуємося, але переважно про дітей. Якщо я бачу, що він починає переходити межу і знову в чомусь мене звинувачувати — то або кажу, щоб говорив з дітьми, а я поки помию посуд, піду готувати обід тощо. Або кажу, що нам треба йти, пізніше поговоримо. Інколи він починає писати і дзвонити по сто разів, інколи — ні. Але в будь-якому випадку я розумію і усвідомлюю, що я такий же учасник розмови і можу її завершити у будь-який момент, і зовсім не зобов’язана вислуховувати тиради батька моїх дітей.
Валерія Бондар зазначає, що постраждалим жінкам важливо зрозуміти: психологічне насильство — це теж насильство і як будь-якому домашньому насильству йому властиво повторюватися і посилюватися, якщо на нього не реагують. Тому, коли постраждала зважується на розрив спілкування, не варто піддаватися на маніпуляції кривдника:
«Вони можуть змінювати стратегію, можуть говорити, що більше такого не повториться. Але є коло насильства, певний такий цикл насильства, який показує, що нажаль на практиці ситуація зовсім інакша. Коли кривдник так би мовити «залагодив» свою поведінку, він починає ще більше принижувати постраждалу. Тому важливо розуміти, що якщо ви вирішили жити без насильства і блокуєте кривдника, то не можна потім до нього повертатися».
Якщо пара має спільних дітей, то повністю припинити спілкування буває складно. Тоді треба обмежити спілкування у месенджерах і бути рішучою, адже миттєво легше не стане, зауважує Валерія Бондар:
«Має бути готовність постраждалої до дій, має бути зібраність, має бути рішучість. Процес, коли ми ухвалюємо рішення і зупиняємо насильство — це не один-два дні. Треба набратися рішучості і набратися терпіння. Ми не можемо обіцяти людині, що ситуація завершиться протягом години, так не буває».
Психологиня організації Ла Страда Україна Валерія Бондар зазначає, що слід пам’ятати: у разі потреби українки за кордоном можуть звертатися по допомогу, як до правоохоронних органів, так і до організацій, які надають психологічну допомогу.
«Постраждала може звернутися як до правоохоронних органів України дистанційно, так і до громадських організацій чи урядових установ в країні перебування. Дія Стамбульської конвенції щодо захисту українських громадян розповсюджується на території інших країн, які її ратифікували», — наголошує психологиня.
Також ви можете скористатися телефоном урядової гарячої лінії для постраждалих від домашнього насильства за номером 15-47. Або ж номерами гарячої лінії організації Ла Страда Україна: 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) і 116 123 (з мобільного).
Анастасія Багаліка, Громадське радіо
Цей матеріал підготовлений в рамках проєкту ГО «Ла Страда-Україна» та ГО «Жінки в медіа» за підтримки International Media Support (IMS)
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
