Не є українцем той, хто зрадив Україну у настільки тяжкий час — Коля Сєрга
Гість подкасту «Опір» — Коля Сєрга, музикант, ведучий та військовий, який збирається подальше життя пов’язати із ЗСУ.
Ведучі1
Гості1
«Знаменитості, які пішли на війну» — такі заголовки були вкрай популярними у перші місяці повномасштабного вторгнення. Деякі імена з таких списків практично нікого не дивували. Нариклад, від Олега Сенцова таке рішення сприймалося як цілком очевидне. Але були і справжні сюрпризи. Як танцівник Дмитро Дікусар, або музикант Коля Сєрга. Він став відомим у 2009 році завдяки шоу «Фабрика зірок».
У нього був імідж симпатичного, дотепного, часто саркастичного хлопця, який думає про що завгодно, але не про долю країни. Сам Коля каже, що розуміє таку реакцію. Поговорили з ним про зміни, які відбулися у його свідомості.
Чому раніше не сприймав серйозно російську агресію навіть попри окупацію та війну, що думає про «мовне питання» і чи змінив думку про знесення пам’ятників Пушкіну, Коля Сєрга розповів у подкасті «Опір».
Коля Сєрга: Від мене не чекали, тому що я асоціювався з Росією. «Орел и решка», шоу яке було відоме. Якийсь час я там жив. Я все життя спілкувався російською мовою. Я ніколи не був на концертах до Дня Незалежності. Я взагалі не виступав. Я останній раз глобально виступав після «Нової хвилі», потім я займався іншими речами, вивченням психології і рекламним бізнесом.
25 лютого я пішов у ЗСУ.
Пішов, бо розумів що у будь-який момент може зайти десант в Одесу.
Я був переконаний, що плюс один ствол, щонайменше їх заповільнить.
У той момент я йшов умирати. Тому що немає військової підготовки. Я розумів, що якщо я беру зброю в руки, то по мені будуть стріляти і я йшов на це.
Може це було пов‘язано з цим крахом ілюзій, інфантильного світогляду.
«Узагалі не думаю про росіян, вони мені не цікаві»
Лєна Чиченіна: Що думаєте про росіян зараз?
Коля Сєрга: Не думаю узагалі про них, не цікаві. Я думаю тільки про наших людей зараз. Якийсь період я працював з організацією, яка займається культурно-інформаційним підривом за кордоном. Я активно створював контент про Кадирова, Лукашенка, російську армію, мобілізантів. У якийсь момент зрозумів, що все ж таки моя зброя і моя найвпливовіша і найпотужніша функція, в якій я можу бути максимально корисним, — це безпосередньо підтримка наших.
Читайте та слухайте також: Наша мета — ментальна та культурна деокупація українських міст: Коля Сєрга про «Культурний десант»
Лєна Чиченіна: Які ви можете згадати найбільш емоційні моменти? Те, про що ви зараз говорите, для вас є емоційним. Але якщо згадати увесь рік і події, з якими ви безпосередньо не зіштовхувалися, а, можливо, читали про них. Можете назвати те, що вас сильно вразило, до чого не були готові?
Коля Серга: Воно кожен раз вражає. Здається — усе, тебе не можна більше вразити, вже ти побачив дно, того, на що спроможна людина. А потім з’являється щось таке, що приводить у шок. Останнє — це відео зі «Слава Україні!». Там де був розстріляний військовий. Мене це вбило просто. Навечір я не міг нічого робити. Буча. Коли я побачив, що там відбувалося. До цього у Бучі вбили мого друга, в потилицю застрелили, коли він вийшов із бомбосховища. У нього маленька дитина була і дружина. Це якраз колишній хлопець Регіни був, з цього і почалося моє звернення до Регіни Тодоренко. Він пішов дістати щось для дитини, бо вони вже дуже довго бути в бункері, в бомбосховищі. Він вийшов і його вбили. У потилицю застрелили.
Були, безумовно, ситуації, пов’язані з людьми, яких я знав, які загинули і десь вони загинули так якось. З‘їхали з дороги трішечки, зірвалися на міні. І це було після визволення Херсона і така радість була — і тут… Багато обставин. Особливо, коли ми працюємо на Донеччині, спілкуємося дуже тісно з різними хлопцями, які стоять на гарячих напрямках: Вугледар, Піски, Бахмут, Соледар. І ти їх знаєш, спілкуєшся з ними. Згодом зясовуєш, що половини підрозділу немає в живих. Ти пам‘ятаєш, як ви стояли на курилці, щось розказував, як я мандрував з «рєшкою», бо вони ставили питання — і все, їх вже немає. І ти обіцяв:
«Хлопці, ми зараз робимо круту програму і ветеранам буде дуже легко і дуже приємно мандрувати світом».
Вони:
«Клас!»
Обмінюємося контактами — і потім хлопців немає.
Слухайте також: За образом і подобою. Бог у піснях і на корогвах української перемоги
Лєна Чиченіна: Ви не видаляєте контакти тих, хто загинув? А ви знаєте людей, які видаляють? Бо мені здається, таких немає.
Коля Сєрга: Я не знаю, хто це зараз може робити. Але до війни я знаю таких людей, які видаляли, якщо це не були близькі. Я думаю, що ніколи не видалю ці контакти.
Лєна Чиченіна: Ви згадали Регіну. Ми не будемо говорити про росіян, але вона не росіянка. І мені це важливо. Бо є дуже багато людей в Росії, і не в Росії, які є нашими людьми, але які або мовчать, або вони нейтральні, або їм байдуже. Як думаєте, ми зможемо їх прийняти після перемоги?
Коля Сєрга: Я думаю, що ні, має бути дуже ретельний відбір — хто є українцем. Не є ним той, хто зрадив Україну у настільки тяжкий час. Це і є кастинг на українця. Якщо ти тут, якщо ти підтримуєш, якщо ти вкладаєш себе, то ти заслуговуєш. Бути українцем — це честь. Якої честі заслуговує той, хто живе не по честі?
Лєна Чиченіна: Мені здається, це дуже складно. Я над цим думала. Є багато українців, які з 2014 так чи інакше співпрацювали з Росією, але треба підбити якусь риску, все всім пробачити, бо люди після великої війни усвідомили все це і почали працювати на Україну. Все те, що вони робили раніше, ми забуваємо. Можливо, таке ж станеться після нашої перемоги. Регіна прийде і скаже: «Я все усвідомила. Росія — погана, прийміть мене назад».
Коля Сєрга: Тоді були якісь сперечання, у медіапросторі срач такий був, що глобально не було зрозуміло, що відбувається. Війна, а потім воно заморожено-розморожено. І політична стратегія як відбувалася. Було стільки таких складових, на основі яких ти не можеш зробити висновок. Я сам для себе не міг зробити висновок і побачити, що я можу зараз покластися на це, на цю карту і рухатися по ній. Були люди значно розумніші за мене, які це бачили.
Читайте та слухайте також: Ми називаємо росіян «орками», але розуміння, що треба працювати з культурою, у них було — Олег Скрипка
Лєна Чиченіна: Але чекайте — війна почалася. Тут, мені здається, все однозначно.
Коля Сєрга: Але тут — повномасштабне вторгнення. Тут немає взагалі сумнівів. Ми всі бачимо, що відбувається. Що має статися, щоб відносно до теперішніх подій, щось страшніше за теперішні події, щоб людина сказала:
«От тепер я розумію».
І ми могли сказати:
«Ну так, тоді справді не всім було зрозуміло».
А зараз усе зрозуміло усім. Зараз усе просто чорним по білому. І тому коли перед тобою такий факт, то ти робиш вибір. Тут не можна бути посередині. Ти або за, або проти. Усе.
Лєна Чиченіна: Така часта думка є, що людині, щоб зрозуміти начебто явну небезпеку, треба потрапити в пекло і тільки тоді до нас доходить. Ви погоджуєтеся з цим? Виходить так, що поки не відбулося повномасштабне вторгнення, люди не розуміли, що відбувається.
Коля Сєрга: Щоб змінитися, так, потрібно пройти через пекло. Просто декому не потрібно змінюватися, у декого просто виховання і світогляд був уже досить синхронним з обставинами. Тож їм не потрібно під них змінюватися. Комусь потрібно. Для того, щоб вибудувати новий світогляд потрібно щоб був зруйнований старий. Інакше не вийде. Не можна жити у двох світах одночасно.
Слухайте також: Слід боротися тільки за дітей, а бабусі з Маріуполя треба просто допомагати — Фоззі
«Я б себе назвав національно орієнтованим романтиком»
Лєна Чиченіна: Ви також казали, що ви зараз — безкомпромісний націоналіст. Я це прочитала у друкованому інтерв‘ю, не дуже їм довіряю, бо можна щось змінити.
Коля Сєрга: Безкомпромісний?
Лєна Чиченіна: Що це значить?
Коля Сєрга: Я не знаю звідки це слово «безкомпромісний» там. Я завжди відкритий до діалогу, але не факт, що цей діалог може змінити мою думку. Тому «безкомпромісний» — це слово трішечки не моє. Але я вважаю себе зараз націоналістом.
Лєна Чиченіна: Що це значить для вас?
Коля Сєрга: Усі мої сили зараз, всі мої думки спрямовані на створення національного контенту, культурного контенту. Мої дії спрямовані на те, щоб закріпити націю. Десь я можу бути занадто категоричним у цьому, бо ми знаємо, що світ неоднозначний, що є чорне і біле. Так ось, в тому, що стосується моєї країни є тільки біле і працюю саме з цим білим. Напевне, слово «націоналіст» дуже спірне з точки зору того, що багато хто вкладає туди свої сенси. Я б себе назвав національно орієнтованим романтиком.
Лєна Чиченіна: Це м’якше, ніж націоналіст.
Коля Сєрга: Це правдивіше.
Читайте також: У цьому наша сила: можемо сміятися у найтяжчі моменти, підтримувати один одного — Віктор Бронюк
«Прочитав Хвильового і подумав, як від мене це ховали?!»
Лєна Чиченіна: Коли я дивилася ваші інтерв’ю за останній рік, склалося враження, що вас абсолютно ніщо не бісить. Ви знаходитеся у якомусь «антисрачовому» стані?
Коля Сєрга: Що стосується внутрішніх конфліктів (знову ж нагадаю про національно орієнтованого романтика), коли виникають якісь суперечки всередині країни, то тут ситуація «шашечки или ехать». Якщо я за єдність, то потрібно розуміти, яка цінність є фундаментальною і відкочуватися до неї. Я — за єдність, взаємопідтримку. Тому коли мене щось може зачепити і я хочу висловитися, я себе відкочу униз. А як це вплине на єдність? Насправді так було з українською мовою, коли торік у квітні я записав звернення про захист пам’ятників російської культури, із серіі «не будьмо варварами, користуймося іншими інструментами».
І я побачив, що 70% були згодні, а 30 — категорично проти. І я тоді подумав, що протисну цю думку, бо я зараз захищаю країну, я справою показую, що я українець. Я хочу розмовляти тією мовою, якою хочу. І тут я бачу, що йде розкол і розумію, що цей розкол буде більший. Думаю, так, стоп. Як казав Жванецький, «сперечаймося стосовно смаку устриць із тими, хто їх куштував».
Що я знаю про українську культуру? Ну те, що у мене було в школі. Я її не любив ніколи, тому що завжди читав закордонну літературу і міг за перший місяць прочитати все, що там було. А українську — те, що було у підручниках, воно насправді було спрямоване на відторгнення. Розумію: якщо знаю українську культуру з підручників, то може я не знаю української культури? І я почав шукати для себе. Взяв собі місяць паузи до наступного звернення. Я почав з Миколи Хвильового, з «Арабесок». Прочитав і думаю:
«Як від мене це ховали?! І чому у мене не було потуги знайти це?»
Я почав читати, читати, читати. І розуміти, що це — вау. Що це дуже якісно. Коли ти читаєш не просто як читач, а як колега, митець, розумієш, що тебе це дивує, вставляє, як це глибоко, скільки сенсів. І я зрозумів, що щось в житті пропустив повз. З українською літературою я почав вивчати українську мову, почав читати просто вголос. Це одна з найкрутіших вправ — читати вголос і розуміти, що українська мова насправді дуже приємно відчувається у роті, у щелепі, вона по-іншому працює, більше голосних.
Читайте та слухайте також: Моя українізація почалася зі спектаклів у школі — Міша Крупін
«Ділитися лайфгаками і ні не тиснути. Закохати в українську можна»
Лєна Чиченіна: Ми стібемося із цієї жінки, яка казала, що у неї «русскоязычная челюсть», мені здається, що вона таки є.
Коля Сєрга: Це не про щелепу, це про м’язи. Оскільки резонатори знаходяться у різних місцях, то інші м’язи задіяні і, звісно, коли ти все життя розмовляєш однією мовою, у тебе все натреноване під неї. І для цього найкраща справа — запустити аудіокнигу, яку читає професійний диктор, з професійними інтонаціями і повторювати за ним ці слова. І ти починаєш говорити слова, яких можеш не знати, але вже підлаштовувати свій мовленевий апарат під ці звуки. І потім розумієш, що тобі легше розмовляти і хочеться розмовляти українською мовою, бо тобі це вдається. І я упродовж місяця, поки ні з ким не спілкувався українською, а тренувався, сидів у тренувальному центрі української мови.
Я сидів на патрулюваннях з одним навушником у вусі.
Сиджу і повторюю аудіокнигу.
На мене побратими іноді дивилися, думали, що у мене кукуха поїхала.
Але через місяць чи через півтора я зрозумів, що можу розмовляти.
Тоді я почав практикувати.
І тут ти розумієш, що мовні конфлікти розв’язуються і потрібно із цим щось робити. Я почав не те щоб захищати українську мову перед російськомовними, а транслювати на російськомовну аудиторію, що це насправді легко. Це круто, це дуже приємно. Ділитися лайфгаками і ні в якому разі не тиснути. Бо інакше буде супротив. А закохати в українську можна.
Лєна Чиченіна: Що ви маєте на увазі під «тиснути»? Наприклад, якщо ви приходите в ресторан, чи я. І зі мною офіціантка починає розмовляти російською, порушуючи мовний закон. Чи буде тиском на неї сказати «будь ласка, перейдіть на українську»?
Коля Сєрга: Тут знову: «шашечки или ехать». Можна сказати:
«Вибачте, будь ласка, для мене дуже важливо, щоб зі мною спілкувалися українською мовою. Якщо ви знаєте українську, якщо ви можете нею розмовляти — говоріть зі мною українською. Якщо ні, то можете мені дати того офіціанта, який зможе».
По-перше, ти кажеш про свої почуття і відчуття, що для тебе це важливо. А, по-друге, ти пропонуєш альтернативу. Тож людина не буде виходити на конфлікт з тобою. Вона або переключиться на українську, або покличе когось іншого. І по-суті ви добилися свого, плюс контекст їй ввели своїм лагідним відношенням і водночас позицією схилили до того, що може вона піде вчити. І скаже:
«Прикольно, мені подобаються люди, які розмовляють українською мовою. Хочу бути однією із них».
Лєна Чиченіна: Або не скаже.
Коля Сєрга: Але ви зробили все, що від вас залежить.
«Гумор допомагає загорнути якийсь колючий меседж у гумористичну форму»
Лєна Чиченіна: Якщо говорити про російську пропаганду, вона достатньо потужна і подіяла на всіх. Я не повірю, якщо якась людина скаже, що на неї не діяла російська пропаганда. Коли ви себе аналізували впродовж останнього року, які російські меседжі на вас найбільш згубно вплинули?
Коля Сєрга: Я жив у Росії після війни у 2014 році, я їздив з «рєшкою» і якусь частину інформації сприймав тільки з медіа. Українські ЗМІ працювали на Росію, російські ЗМІ працювали на Росію. Тому воно, напевне, і вплинуло так, що я не відчув серйозності того, що відбувається. І я можу сказати, що це геніальна робота. Вони генії в цьому. «Comedy Club» є одним з найпотужніших інструментів Путіна. Основні наративи які вводяться і через це шоу. Гумор — це зброя. Тому що вона допомагає загорнути якийсь колючий меседж у
гумористичну форму, вкинути в тебе і якщо ти кажеш:
«Вау, ви що мені намагаєтесь впарити?»
Він каже:
«Шутка, шуточка».
Лєна Чиченіна: Можете згадати, на що ви повелись, можливо, впродовж останнього року або раніше? А потім ви сиділи і думали, як я міг в таке повірити?
Коля Сєрга: Справа в тому, що я із початку повномасштабного вторгнення почав співпрацювати з людьми, які мені показували що є фейками, а що ні. Я сам знайшов цих людей, бо розумів, що мій інстаграм, моя медійна особистість є важелем впливу. І для цього мені потрібна інформаційна екологія.
Лєна Чиченіна: Ми записували інтерв‘ю з Мішою Крупіним, він казав, що не повівся на жодні фейки, я йому до цього часу не вірю, бо це неможливо.
Коля Сєрга: Я можу вестися, але я ж тому і перевіряю.
Лєна Чиченіна: Тоді на що ви велись, а потім з‘ясовувалось, що це неправда?
Коля Сєрга: Перше взяття Соледара, деокупація Херсонської області, певних міст. Розстріли військовополонених, колись було відео, що типу наші розстріляли, це був фейк.
Слухайте також: Сміх — це моя реакція на війну — Настя Зухвала
Вкотре нагадаємо, що найкращий спосіб вберегтися від фейків — не реагувати емоційно на інформацію і мати за правило її постійно перевіряти.
Розширене інтерв’ю з Колею ви можете послухати на нашому YouTube-каналі
Для охочих долучитися до підтримки «Культурного десанту» — посилання для донатів:
монобанка: https://send.monobank.ua/jar/43NSEZ699j
№ картки: 5375 4112 0512 7868
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
