Військові та література: збереження творчості й пам’яті

Військовослужбовець Борис Піддубний та засновниця проєкту #ФРОНТМЕНИ Анаїд Агаджанова та співзасновниця проєкту «Недописані» Олена Герасим’юк у новому епізоді «Суворої догани» обговорюють таке:

• Військова література і мета її збереження
• Яких людей об’єднує проєкт #ФРОНТМЕНИ
• Чом важливо пам’ятати про загиблих військових-письменників і їх творчість

Для кого література військових

Олена Герасим’юк: Я дивлюсь на цю історію у двох векторах. По-перше, це аудиторія, яка присутня разом з нами в одному просторі й часі, тобто наші сучасники. Комусь це допомагає, когось це навпаки виводить на зайві емоції. Це залежить від уподобань людини, її психотипу. Це один зі способів переживати те, що відбувається з ним зараз.

Але друга аудиторія — це ті, хто читатиме весь цей контент у майбутньому. Ми часто у своїх проєктах проговорюємо, що у нас не буде іншого часу, щоб зібрати свідчення про цю війну, про тих, хто вже загинув, хто перебуває з нами в одному просторі, кого ми вважаємо героями. Тому це той спосіб описувати реальність, який, можливо, знайде свій відгук через певний час. На основі цих творів можуть писати нові, робити певні історичні розвідки. Коли я як парамедикиня цікавлюся певними історичними моментами, ситуаціями, наприклад, пов’язаними з боєм під Крутами, то я передусім шукаю свідчення очевидців. Мені цікаво читати, як це відбувалося в реальному часі, ти ніби дивишся кіно. І тобі це не болить, бо ти не прямий учасник, а нащадок, а це трохи інше.

Без цих історій не було б інших творів про ці події, не було б їх осмислення. Наразі я вважаю, що це спосіб зробити такий моноліт із сучасних сенсів, які дадуть українцям, які народяться після нас, підставу називатися українцями. Це буде їхня героїчна історія.

Проєкт #ФРОНТМЕНИ

Анаїд Агаджанова: Облік митців — один з напрямків роботи нашого проєкту. Я називаю це «Каталог героїв», де є вже 1,5 тисячі профайлів людей, у різний спосіб дотичних до сфери мистецтва та креативних індустрій, які мають військовий досвід. Це і журналісти, технічні працівники, артменеджери, видавці, працівники кіноіндустрій, художники, хореографи і так далі. Ми постійно доповнюємо цей каталог і рано чи пізно нарешті створимо цей публічний архів та оприлюднимо.

У мене фокус не так на літературі, як загалом на особистостях, дотичних до культури. Завдяки Олені ми відкриваємо нові імена в літературі серед живих. Серед них є ті, хто відкрив у себе потяг до творчості безпосередньо під час військової служби.

Класно було б, якби держава моніторила й підтримувала такі проєкти, але ми маємо дуже круту суперсилу, оскільки майже кожен з героїв нашого проєкту після виходу публікації починав м’яко натякати, що не хоче на цьому зупинятися. Ми побудували настільки міцні взаємини з нашими першими героями, що коли я рік тому вирішила, що цей проєкт не може залишатися просто моїм хобі, першими, хто нас підтримали, зокрема фінансов, були наші ж герої. Коли ми оголошуємо, що потребуємо фінасової підтримки, на нас донатять військові та ветерани. З одного боку, це погано, адже держава мала б їм це забезпечувати, а з іншого, це свідчить про те, що наша справа дійсно дуже потрібна військовим.

Проєкт «Недописані»

Олена Герасим’юк: «Недописані» — це проєкт пам’яті людей літератури, які творили книжковий простір. Ми започаткували його разом з Євгеном Ліром. Ініціатива почалася з того, що ми шукали способи переживати власні втрати. Ми як учасники цього книжкового ринку теж сумуємо за нашими колегами, які загинули, за письменниками й іншого роду діячами цього процесу. Ми бачимо, що Росія в цій геноцидальній війні теж робить особливий акцент на людях, які можуть створювати культури й сенси.

Наразі спільними зусиллями ми знайшли, якщо не помиляюся, 198 імен людей, які працювали в галузі літератури. Ми працюємо над сайтом і хочемо, щоб пам’ять про кожного була однаково доступною. 29 серпня ми стартували в соціальних мережах і публікуємо історії авторів, про яких публічна інформація, також ми зв’язуємося з родинами. Це спосіб популяризувати й зробити видимою творчість тих, хто вже не з нами. Також ми за допомогою волонтерської команди перекладаємо це англійською з дозволу родин. На нашу думку, дуже важливо, аби ці людські обличчя наших втрат бачили за кордоном. Ми хочемо, щоб наш сайт допомагав зберігати й вшановувати цю пам’ять.