Віктор Комаренко впевнений, що держава живе не лише війною. Війну повинні забезпечувати інституції, організації, громади. Нам у суспільстві необхідно вибудувати етичні норми, які б дозволили звітувати про досягнення, але в такий спосіб, щоб це не було образливо для тисяч військових, які поставили своє нормальне життя на паузу.
«Серед моїх побратимів дуже багато бізнесменів, які у щирому пориві захистити країну залишили своє успішне життя і пішли воювати. Зараз багато думок щодо того, що несправедливо та нечесно, що вони зробили це, а інші, користуючись зниженням конкуренції, зайняли певні ніші та рухають свої послуги та товари.
Сподіваюся, життя в Україні не буде таким, яким воно було до 2022 року. Сподіваюся на дещо інше суспільство після нашої перемоги.
До речі, велика кількість хлопців і дівчат, які справді були і залишаються успішними, які перебувають у війську, все одно знаходять можливість впливати на свої бізнесові процеси. Це непросто. Але руки не опускаються у будь-якому разі. Ті, хто залишився проактивним і зберігають більше впевненості в майбутньому, розуміють, куди вони мають рухатися, відстежують тренди, консультують своїх колег. Це надзвичайно підтримує і тримає зв’язок. До прикладу, маю товариша, який коли має відпустку і приїжджає до Києва, третину свого часу присвячує діловим зустрічам. Бо він дуже включається у ці процеси. Тішуся, коли він має результати. І він такий не один».
Читайте також: У добробаті ти й швець, і жнець, і на дуді грець — Віктор Пилипенко
Віктор каже, що дійсно є люди, які народжені для війни. Але це не означає, що вони для війни були спеціально народжені.
«Я бачив скільки класних хлопців і дівчат до війни уникали Збройних сил, служби у війську, а коли трапилося повномасштабне вторгнення прийшли «з вулиці» у свої підрозділи, і дуже швидко стали командирами різних рівнів. Проявили себе. У них були задатки, які розкрилися вже під час війни. Для багатьох це виявляється стихією.
Може, вони народжені для керування чимось, що теж має ризики та стреси. Тому говорити, що хтось народжений для війни чи ні — це лукавити та виправдовувати свою слабкість і бажання уникнути ризику.
Особливо мене дуже дратують люди, які «випадково» за тиждень до великої війни виїхали за межі України «у справах» і ці «справи» тривають досі. Я вважаю цих людей не дуже вартими уваги».
Військовий психолог Віктор Комаренко впевнений, що війна — це завжди страшно. Страшно усім.
«Страшно втратити побратима, бути пораненим, загинути. Але також знаю і знаю таких, кому страшно загинути в тилу від ракети, а не на фронті на полі бою. Це надурніша смерть для військового.
Ми там, на фронті, завжди маємо справу зі смертю. Ми звикаємо до цього явища. Це нормальна адаптація. Інакше б психіка не витримувала таких навантажень: постійні втрати, контакт з небезпекою тощо. Ми про смерть стараємось говорити з іронією, сарказмом. Але пам’ятаю перші втрати у батальйоні. Вони сприймалися дуже емоційно. Згодом психіка вибудовує стіни, через які наші емоції не пробиваються, а ми зберігаємо здатність «холодно» думати в емоційних ситуаціях. Це добре насправді.
Це не означає, що ми не шануємо пам’ять побратимів. Шануємо. Ми дуже шкодуємо, що їх з нами немає і зберігаємо пам’ять про них у різний спосіб. У багатьох підрозділах ми маємо стенди, де фіксуємо усіх загиблих. У нас у 3-й штурмовій є щорічна церемонія «День мертвих», де ми згадуємо поіменно усіх, хто вже не з нами . Ця містерія дуже емоційно наповнена. Вона підіймає мотивацію та суміш різних емоцій, які нас живлять і підтримують. Але страшно дійсно усім».
За словами Віктора, саме тому одне із завдань, яке стоїть перед військовим психологом — розуміючи, що страх є нормальним явищем, навчити військових його контролювати. Ідеально, коли є дует командира з психологом.
«Командир теж має забезпечувати здатність своїх підлеглих контролювати страх. А як він це робить? Він забезпечує польові навчання. І кожного разу він повинен вміти правильно ускладнювати завдання, щоб військові розуміли, що вони можуть знайти вихід із нової ситуації, яка гіпотетично може статися на полі бою. Таким чином зростає їхня впевненість у собі. Регулярність таких занять у поєднанні з теорією дуже швидко дає позитивний результат. Прогрес формування навичок дуже помітний. А ці навички формуються в мотивацію».
Слухайте також: Не факт, що на війні тебе вбʼють швидше, ніж у тилу — Олег Дьорфлер
Військова психологія передусім про те, щоб виконати дві задачі: допомогти бійцю не «поїхати кукухою» та повернути йому боєздатність.
«Військова психологія розв’язує проблеми та потреби військового підрозділу. Нам потрібно, щоб були здорові бійці у строю. За потреби, психолог може відправити бійця на відпочинок чи реабілітацію».
Про те, як бійцю визначити, чи адаптувався він до умов війни, Віктор Комаренко каже, що це скоріше про відчуття.
«Люди завжди реагують на свої відчуття. Дуже легко помітити людей, які адаптовувалися і які ще ні. Неадаптовані завжди будуть у надмірному психоемоційному тонусі або навпаки дистонусі. Або ж у постійному страху, тривозі чи очікуванні небезпеки. Це дуже виснажливі стани насправді. У нас багато самозвернень. Бо ці стани заважають, і військові хочуть їх позбутися. Так у нас вибудовується партнерство з особовим складом бригади. Ми намагаємося робити так, щоб ми були для них підтримкою та людьми, які повертають сили».
Зараз тренд на рекрутинг показує, що армія — це не лише безпосередня участь у бою. Є мільйон різних сфер і посад.
«І навіть участь у бою є завжди різною. Якщо ви добре навчилися, пройшли підготовку, ви будете впевнені у своїх силах.
Але реально може знижувати рівень боєздатності саме вигорання. А воно стається від незнання чим закрити своє дозвілля. От лежить хлопець чи дівчина, гортає стрічку соцмереж, нічим не зайняті. До них у голову починають приходити непотрібні рефлексії. Рефлексія, коли ти сидиш і дивишся в нікуди, не помічаючи жодних об’єктів, це історія, коли наш мозок включає дефолтну мережу і починає витягувати події, які не були усвідомлені та на які немає відповідей. І починається тривожність, самозвинувачення. Величезна кількість незрозумілих явищ в голові відбувається. Тому завдання військових психологів — при можливості повертати до норми усі ці психологічні реакції та забезпечувати відновлення психіки».
Читайте також: «База»: як працює безоплатний застосунок психологічної підтримки
Нагадаємо, за даними МОЗ, щонайменше 60% українців потребують психологічної підтримки через війну.
Також раніше в коментарі Громадському радіо виконавча директорка БФ «Пацієнти України» Інна Іваненко заявляла, що після війни 4 млн людей в Україні потребуватимуть лікування медичним канабісом, 2 млн воно вже необхідне.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Що таке морально-психологічне забезпечення? Для чого військовослужбовцям і військовослужбовицям знати історію? Як це впливає на… Read More
Про тези, яку звучали на пресконференції після великого обміну між Росією та країнами Заходу. Гість… Read More
Про готовність українців й надалі чинити опір говоримо з політичною психологинею, провідною науковою співробітницею Інституту… Read More
Про те, який матеріал краще використовувати для надгробних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі, говоримо… Read More
Про зменшення російських книжок в Україні говоримо зі співзасновницею та головною редакторкою культурно-видавничого проєкту «Читомо»… Read More
Про євроінтеграційний закон щодо промислового забруднення говоримо з головою ГО «SaveDnipro», співзасновницею SaveEcoBot Іриною Черниш. Read More