Як говорити з дитиною про смерть: рекомендації психологині

Як говорити про смерть

З п’яти років діти починають усвідомлювати реальність смерті та її незворотність, каже психологиня Анна-Марія Бресешер. У цьому віці вони усвідомлюють, що їхні батьки можуть загинути. До 5 років діти можуть відчувати щось, фантазувати, дивитися в мультиках на смерть персонажів, але не усвідомлювати цієї незворотності.

«Багато батьків говорять з дітьми про хмаринки, що людина кудись пішла чи просто заснула. Це такий спосіб прикрити реальність. Дітям важливо вимовляти слово «смерть». Важливо пояснювати, що таке смерть, коли людина помирає, від чого вона може померти.

Варто уникати евфемізмів чи якихось непрямих способів комунікації, бо це заплутує дітей. Заплутаність створює двозначність», — каже дослідниця у сфері психічного здоровʼя.

За її словами, прямота та чесність потрібні для того, щоб дитина могла обробляти важкі емоційні речі. Протягом життя близькі люди будуть помирати, тому важливо не уникати цього, не применшувати цей біль, не намагатися бути хоробрими, не треба казати, що все буде добре, бо може цього й не буде. Важливо приймати втрату і підтримувати одне одного, обіймати, бути поруч в такі моменти.

«Болючі речі існують і будуть існувати. В умовах війни вони повсякденні, але що ми можемо робити, то це бути поруч і підтримувати одне одного», — зауважує психологиня.

Читайте також: Коли мама лише контролює, вона знімає свою тривогу, але не допомагає дитині — психотерапевтка

Поради психологині

• Анна-Марія Брасешер радить батькам обирати такі слова про смерть людини, які будуть зрозумілими для дитини певного віку. Наприклад, можна сказати, що бабуся померла і пояснити, що відтепер вона більше не прийде на день народження, її більше немає.
• Важливо комунікувати смерть в системі вірувань та цінностей. Якщо людина релігійна, то можна пояснити їй з цієї точки зору. Для атеїстів потрібна правда, але такі слова теж можливо знайти. Але не треба, звісно, все вивалювати на дітей про те, що ми «закопали бабусю в землю». Діти, які ще не оперують мисленнєвим апаратом, можуть цього не зрозуміти.
• Дітям потрібно бути на похованнях, щоб вони усвідомлювали на своєму рівні, що відбувається. Але за їхнім бажанням. Всі ритуали, які є в нашій культурі, виконують функцію опрацювання болю та втрати. Дуже часто, якщо ми пропускаємо поховання, то є таке уявлення, нібито ця людина не по-справжньому померла. Ця людина продовжує існувати у психіці та продовжується сумнів. Треба залучати дітей на їхньому рівні, щоб вони розуміли, що відбувається зараз з мамою, яка горює, чому бабуся плаче.
• Якщо ми хочемо, щоб дитина пам’ятала батька чи маму, які загинули на війні, про них просто треба говорити. Треба дивитись спільні фотографії, згадувати теплі моменти.
• Якщо ви важко переживаєте смерть як мама, то можливо і дитина це буде відчувати. Тому полишати дитину не варто в цей момент на самоті. Треба пояснювати свої емоції. Водночас не показувати їх завжди, треба інколи залишатись і стабільною опорою.

Читайте також: Як подбати про психічне здоров’я дітей, якщо ви вимушено переїхали через війну?

Довідково

Нагадаємо, за даними МОЗ, щонайменше 60% українців потребують психологічної підтримки через війну.

Також раніше в коментарі Громадському радіо виконавча директорка БФ «Пацієнти України» Інна Іваненко заявляла, що після війни 4 млн людей в Україні потребуватимуть лікування медичним канабісом, 2 млн воно уже необхідне.

З керівницею гарячої лінії для військовослужбовців та їхніх близьких ВАРТО ЖИТИ Наталією Поцелуєвою ми говорили про те, якою має бути психологічна підтримка військових, звільнених військовополонених і їхніх родин.

А про мобільний застосунок психологічної допомоги для ветеранів та ветеранок «База» ми говорили з керівницею проєкту Аліною Вяткіною.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі