Віктор Пилипенко: Я був в самообороні Майдану, у 40 сотні. Ми палили останню барикаду. Бачив, як горів Будинок профспілок, ми палили «мєнтовський» БТР, який атакував нашу барикаду. Я стежив за перебігом подій на війні. Після Іловайського котла я прийшов добровольцем в батальйон «Донбас».

Я подавав заявку ще до котла, але мені не телефонували. Чесно кажучи, тоді я не був настільки сміливим, щоби прям штурмувати цей батальйон і питати, чому мені не дзвонять. Я тоді був наївним юнаком. Для мене вже було кроком – подати заявку. Після трагедії в Іловайську мені зателефонували з батальйону і сказали: «Віктор Сергійович, будь ласка, прибудьте в Дніпропетровську область». Тоді це був Дніпропетровськ. У табір Терешкової.

Аліна Сарнацька: А що ти робив перед цим? Чим ти займався?

Віктор Пилипенко: До Майдану я працював мерчандайзером у Дубаї. Це був «д’ютік». Найбільша ритейлингова компанія світу. Там я собі робив кар’єру.

Аліна Сарнацька: Можеш пояснити, що ти робив?

Віктор Пилипенко: Це була торгівля. Duty free — це великий такий торговий центр без податків. Ти там можеш будувати кар’єру. Я починав із низів. Працював на касі, а потім ріс і став працівником бренду. Росла моя зарплатня, покращувались умови життя.

Слухайте також: Проти пересічного бійця ТрО я виглядав як термінатор — Іван Лукавий

Про службу в батальйоні

Аліна Сарнацька: У тебе було чудове життя в Дубаї. Ти приїхав сюди, пішов на Майдан і вступив в батальйон «Донбас». Як ти став медиком?

Віктор Пилипенко: Я пройшов курси «Patriot Defence» Уляни Супрун. Вона тоді організовувала ці курси на кошти української діаспори. Батальйон «Донбас» відрядив мене і ще там інших людей. Ми пройшли ці курси парамедиків і інструкторів. Я не лише був стрільцем-санітаром, а ще був інструктором.

Аліна Сарнацька: І ти два роки служив медиком?

Віктор Пилипенко: Ні. Я був гранатометником. У добровольчому батальйоні не можна мати один напрямок, як у класичних підрозділах ЗСУ чи НГУ.

Аліна Сарнацька: Та ні, ти й у таких часто не маєш один напрямок.

Віктор Пилипенко: Я працював з СПГ-9, але як тільки траплялися поранення, то вибігав на «еваки». Потім я ходив на штурми разом з іншими хлопцями, уже як піхотинець-стрілець. Це добробат, крихітко. Там ти й швець, і жнець, і на дуді грець.

Читайте також: «Виконувала таку роботу, на яку медиків зазвичай не посилають»: історія інструкторки з такмеду

Про страх

Аліна Сарнацька: Чого ти боявся?

Віктор Пилипенко: Дуже було страшно йти на штурми. Коли на твоїх очах штурм просто провалюється. Ти бачиш, як рація розривається від повідомлень про смерть. Заглушується ефір. Командир не може керувати підрозділом. Твою «беху» на твоїх очах перед тобою підбивають з кількох РПГ. Закривавлені люди. Усе перетворюється у повний хаос. Біжать люди тобі назустріч по лівому флангу. Ти думаєш, що це відступають свої, а виявляється, що це росіяни одягли нашу уніформу. Наш підрозділ з таким вперше зіштовхнувся на Харківщині. Повний хаос. Потім ти дізнаєшся, що у танка, який би мав прикривати, клинить башту. Це повна лють.

У подальших боях ми «дорогу життя» на Лисичанськ боронили, робили зачистку села Миколаївка. Дуже страшно, коли ти лежиш у ямці. Просто природній ямці, навіть не викопаній кимось. По тобі розряджає увесь БК танчик. Над тобою завис ворожий дрон, який просто дає йому коригування. І тебе рятує тільки ця топографія. А найстрашніше, коли ти бачиш, як гинуть юнаки 19-20 років. Деякі гинули на руках. І я досі коли згадую, то виступають сироти по шкірі.

Попередні випуски подкасту читайте та слухайте ТУТ

Над подкастом також працювали:

Монтаж звуку — Ігор Онисенко
Обкладинка — Анастасія Рибакова
Текст — Христина Буцко
Продюсерка проєкту — Ана Море

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту