Гостя — Людмила Волинець, заслужена працівниця соціальної сфери, експертка з прав дитини.
Людмила Волинець: Я була у складі моніторингової групи, яка відвідувала українських біженців та біженок в Італії, Німеччині, Польщі. Розглядали випадки евакуації дітей сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей із закладів. Дивилися на умови їх перебування.
Статистика евакуйованих дітей:
Зараз в Україну повертається більше, ніж виїжджає. У нас ще немає безпеки, а ситуація вже така. Це означає, що не так там добре, закордоном.
Читайте також: «Є українці, які їдуть назад і дуже сварять Данію, але мені хотілося, щоб у моєї дитини було майбутнє» — киянка Єва
За час війни в Україні майже 1500 тисяч дітей залишилися без батьківського піклування, але це ще далеко не все. Батьки можуть бути мертві, під завалами, затримані, у полоні, примусово вигнані. З цим нам ще доведеться розбиратися. Таких дітей ми поки що не можемо назвати сиротами. Ми їх називаємо тими, які залишилися без батьківського піклування.
Коли дитина втрачає батьків, вона набуває статус сироти. Одночасно з цим вона заходить до процедури усиновлення. Ми не можемо собі дозволити, щоб у нас були усиновлені діти, а через тиждень-два-місяць мама повернеться з полону, фільтраційного табору або з примусового вивезення з країни.
Людмила Волинець: У перші дні війни офіційні урядові органи заявили про те, що усиновлення призупинено. Ми не маємо закону, який забороняє, але здійснити це було неможливо. Суди не працювали, документи деяких установ знищено, реєстри недоступні, довідки взяти неможливо. Зараз ситуація вже трохи змінилася. Дві третини судів в Україні працюють. Це означає, що ті люди, які подали або подадуть заяву на усиновлення, мають можливість отримати її погодження.
Але ми маємо й інші ризики та виклики. Експертна група працює над тим, щоб спростити необхідні процеси.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS