Один проти орди: як 64-річний бучанець самотужки зупинив колону російської техніки

Ця та десятки схожих історій пояснюють, чому Росія не має шансів на успіх у війні проти України. «Великі битви» — спільний проєкт Сил територіальної оборони Збройних сил України та Громадського радіо.

Гостi

Валентин Дідковський

Один проти орди: як 64-річний бучанець самотужки зупинив колону російської техніки
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/09/hr-velyki-bytvy_22-09-16-didkovskiy1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/09/hr-velyki-bytvy_22-09-16-didkovskiy1.mp3
Один проти орди: як 64-річний бучанець самотужки зупинив колону російської техніки
0:00
/
0:00

Мешканець Бучі Валентин Дідковський став до лав районного батальйону тероборони у лютому, незадовго до російського вторгнення. Його батальйон ще не завершив формування, коли колони ворога, рухаючись на столицю, вже зайшли у Бучу. Армійські підрозділи та тероборона відійшли та готувалися дати бій росіянам в Ірпені. У Бучі не залишилося нікого, хто спробував би завадити просуванню противника.

Нікого, крім Валентина Дідковського. Коли велика колона російської техніки йшла повз його будинок на вулиці Вокзальній, він зупинив її пострілом із протитанкового гранатомета, поціливши у бензовоз, а потім закидав російську піхоту ручними гранатами.

«Я їздив до хлопців, вимутив гранатомета, гранати РГ-5 і ПРГ-18. Хлопці питали навіщо. Я відповів, що хай буде. І воно стало у пригоді. Це трапилось 27 лютого о 7 годині 40 хвилин. Я почув гуркіт важкої техніки.

Я виглянув у хвіртку і побачив, що вони доходять вже десь до школи — це метрів за 300 звідси. Я заскочив у гараж, там де в мене були заховані гранати, гранатомет. Гранати приготував до бою, запали повкручував, приготував гранатомет. І вийшов на вулицю. Бачу, пройшов один БТР, другий, БМПшка пройшла. Я бачу з тієї сторони дуже багато техніки йде. Я підскочив до причепа, виліз на нього, встав. Бачу, по сторонах ідуть орки. Повз мене пройшов.

Потім пішла техніка їхня, бензовоз. Я схопив гранатомет. А гранати були вже в кишенях. Вистрелив, почув вибух.Вони по мені почали стріляти. Врятувало те, що після пострілу я відскочив і почав в них кидати гранати.

Вони йшли по боках, по тротуарах, а всередині техніка йшла. Однак техніка зупинилася після того, як бензовоз підірвався. І вони почали стріляти по мені».


Читайте також: Вивіз людей з окупації в Бучі та віддав автівки ТрО: історія з одного підвалу


Валентин ледь не загинув від вогню у відповідь. Його будинок розтрощили чергами з російських БТРів. Чоловікові вдалося врятуватися, зв’язатися з командиром свого підрозділу та навести вогонь української артилерії на зупинену російську колону.

«Я дзвоню хлопцям, кажу що до чого. Потім десь через хвилин 5-10 почали їх шкварить. Хлопці казали, що їм дві техніки підбили й вони одійшли тоді. Тому що відповідь була капітальна, дуже капітальна».

«Треба буде — і на передову поїду»

Валентин ще деякий час залишався в окупованій Бучі, продовжував спостерігати за пересуванням російських колон та коригував вогонь української артилерії. Окупанти почали розшукувати його та інших бійців сил оборони. Залишатися в місті стало небезпечно.
Чоловік приєднався до свого підрозділу в Ірпені, де і воював до звільнення Київщини. А потім разом із побратимами допомагав містянам долати наслідки окупації.

«Потім ми були в теробороні Ірпеня. Я сам волонтер. Із 2014 року їздив на передову. Амуніцію возив, продукти, все, що потрібно було хлопцям.

На Майдані був. У 2014 році я закрив свій бізнес і став помагати хлопцям, на передові їздить. Востаннє, у 2021 році, коли повертався з передової, під обстріл потрапив і мене вже перед самим домом інсульт схопив за кермом. Лікарі заборонили все, але я себе переборов… Начебто все нормально, але тільки заїкатися почав. Але це нічого, головне, що в жилах тече наша українська кров».

Зараз Валентин у складі підрозділу тероборони продовжує патрулювати місто і готовий, за потреби, вирушити на передову.

«Дехто тікає від армії. Не треба тікати. Хлопці наші гинуть. Люди мирні гинуть. А хто їх буде захищати? Мені 64 роки. Я не хочу бути осторонь. Здоров’я дозволяє — значить я там. З тероборони я не збираюсь іти. Скільки будуть тримати, стільки буду. Треба буде — і на передову поїду».


Повністю «Великі битви», спільний проєкт Сил територіальної оборони Збройних сил України та Громадського радіо, слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS