Як ЄС змінює підхід до українських біженців та яка ситуація з ВПО: що відомо

Українські біженці: чи повернуться додому після війни

Лідія Кузьменко: На початку війни виїхала величезна, безпрецедентна для сучасної Європи кількість українців. І дійсно, одразу після масового «відкату» небезпеки для столиці, звільнення частини Харківщини, Сумщини, Чернігівщини, Херсонщини багато людей повернулися. 

Тим не менш, станом на кінець травня в країнах Європи перебуває більше 5 мільйонів українців з тимчасовим захистом, і ще майже 600 тисяч українців в інших країнах світу. 

Одразу може постати питання, що місяць тому було більше 6,5 млн українців (під тимчасовим захистом за кордоном — ред.). Хочу сказати, що ми як міжнародна організація припинили враховувати в цій цифрі українців, які знаходяться в Російській Федерації. Проблема полягає в тому, що Росія застосовує власні правові норми, і ми не можемо більше покладатися на їхню статистику щодо біженців, коли йдеться про українців. Останні цифри, які повідомлялися в середині 2023 року, це 1,2 млн українців, які виїхали до Росії у зв’язку з війною. 

Повернення — це цікаве і болюче питання. Ми двічі на рік проводимо так зване «опитування щодо намірів». І якщо в перших хвилях ми бачили 80-82% людей, які з впевненістю говорили: «Я повернуся або протягом наступних 12 місяців, або як тільки відчуватиму безпеку», то сьогодні цей відсоток складає всього 61%. При чому, усього 10% з них говорять, що готові повернутися протягом наступних 12 місяців. Це разюча різниця. 

Максим Буткевич: А які причини?

Лідія Кузьменко: Інтеграція, залученість. Інтеграція дітей, у першу чергу. Часто люди не мають куди повернутися. 

Якщо подивитися детальніше в статистику людей по регіонам походження, то серед киян і жителів Київської області, які зараз перебувають у Європі, 50% не готові відповісти на питання, тобто — «ми не вирішили про повернення». Приблизно 23% кажуть, що не повернуться.

Тоді як серед херсонців цей відсоток становить 12. Те ж саме серед людей з Одеси та Харківщини — 30% кажуть, що не вирішили, 70% кажуть, що повернуться або коли ситуація стабілізується, або в найближчі 12 місяців. 

Дуже складно говорити про узагальнену статистику, але чим довше триває переміщення, тим менша частка людей повертається. Більша частка з тих, хто не повертається (з історичних даних), на жаль, серед молоді. Хто навчається мовою країни перебування, інтегрується, знаходить роботу і в кого переривається зв’язок з батьківщиною.

Читайте також: Чи має Росія право мобілізувати українців на ТОТ і як цьому протистояти — розповідає Дар’я Свиридова

«Справжні» й «несправжні» біженці: як Європа бачить українців

Лідія Кузьменко: Окремі країни Європи (зокрема, Скандинавські) ухвалюють рішення останніми 6-8 місяців, що новоприбулі українці з умовно безпечних регіонів не можуть набути того ж самого статусу захисту, як ті, хто виїхав з тих самих областей у 2022-2023 роках.

Якщо в 2022-2023 р. не важливо, з якої ти області, то в 2025 якщо ти виїхав з Волині, Львівщини, Тернопільщини (загалом 13-14 областей), людина вже не може розраховувати на тимчасовий захист. 

Ми як організація вбачаємо в цьому певний ризик, тому що різниця в підходах між країнами перебування може призвести до того, що люди почнуть мігрувати всередині Європи. Навряд чи те, що, наприклад, Норвегія не хоче дати тимчасовий захист і тимчасове житло, стане тим фактором, який змусить українців повернутися, якщо вони вже серйозно вирішили вкорінюватися в Європі. І тому це просто означатиме нерівномірний поділ навантаження між різними приймаючими країнами в Європі. 

Ми зі свого боку ведемо адвокацію з приймаючими країнами, щоб не було цієї різниці власне через те, що ми не хочемо і не можемо зараз говорити про навіть умовно безпечні регіони. Ми самі бачимо, що минулого тижня була (російська повітряна атака — ред.) Рівненська область, до того — Тернопіль, Хмельницька область. 

Чи може ЄС змінити ставлення до українських біженців

Лідія Кузьменко: З огляду на те, що було продовжено дію Директиви про тимчасовий захист уже практично на 5 рік, саме у політиці Європейського Союзу ми поки що не бачимо таких серйозних змін. Водночас багато країн виходять з того, що інтегровані біженці з України — це краще рішення, ніж біженці з України на пакетах соціальної підтримки. І ми бачимо рішення, наприклад, Польщі стимулювати подаватися на карту побиту (документ, що посвідчує право іноземця на легальне проживання в Польщі — ред.) або інші форми легалізації статусу перебування, які не обмежують людей у доступі до ринку праці, медичної допомоги, навчання для дітей, навіть до соціальних пакетів, але гарантують довше перебування та меншу залежність від спільних рішень Євросоюзу. 

Проте це і ризик, у першу чергу, для вразливих категорій. Наприклад, для людини, яка виїхала у 58 років, а сьогодні їй уже 60 років, працевлаштування стане великим питанням. Тому якщо буде ухвалене рішення про припинення тимчасового захисту, такі категорії людей повертатимуться (в Україну — ред.) першими, оскільки вони не можуть так само повноцінно інтегруватися, як населення працездатного віку.

Скільки ВПО в Україні: реальні цифри і динаміка

Лідія Кузьменко: Ми бачимо, що найбільша кількість ВПО з Харківщини знаходиться в Харкові, найбільша кількість ВПО з Донеччини і Дніпропетровщини знаходяться у Дніпрі або в Кривому Розі. Тобто люди їдуть в обласні центри або більш безпечні громади. 

Безсумнівно, приймають велику кількість переселенців і Львівщина, і Тернопільщина, і Рівненщина. Евакуаційні потяги з Донеччини чи Харківщини не їдуть виключно в Дніпро чи Кропивницький, а їдуть якраз на захід країни. Цього року в межах примусової евакуації виїхали до 16 тисяч осіб — вони транзитом проїжджали через Харківщину і Дніпропетровщину, але багато кого приймали і Закарпаття, Волинь, Львівщина і так далі. 

Міністерство соціальної політики взялося за те, щоб привести у відповідність до сьогоднішнього дня базу даних внутрішньо-переміщених осіб, тому що в ній зібрана вся інформація з 2014 року. І все ще якщо ми подивимося на витяг з бази даних, то найбільша кількість переселенців — це 5 східних регіонів (Луганщина, Донеччина, Дніпро, Запоріжжя, Харків). На Луганщині вже немає переселенців, будьмо відвертими. Вони всі вже в зовсім інших місцях. Дехто не перереєструвався, коли переїхав, дехто опинився в окупації, дехто виїхав за кордон. Тому є різниця між цифрами, якими оперують організації системи ООН, зокрема Агентство ООН у справах біженців. 

Ми говоримо про 3,7 млн переселенців. Цифра, яка є в базі даних Міністерства соціальної політики, більш як на мільйон вища — це 4,8 млн внутрішньо переміщених осіб. Однак міністерство зараз працює над тим, щоб виключити людей, щодо яких є відомості про смерть, і людей, які перебувають за кордоном більш як 90 днів. 

Дискримінація ВПО в Україні: правда чи перебільшення

Лідія Кузьменко: Я не скажу, що в нас прослідковується системна дискримінація (внутрішньо-переміщених осіб — ред.). У тому числі, тому що серед переселенців є люди з навичками. Наприклад, переїхала велика кількість переселенців, з якими треба працювати, а соціальних працівників не вистачає. Але серед переселенців є соціальні працівники. І тут, у якійсь Закарпатській громаді окрім місцевих двох працівниць з’являються ще три — одна з Херсонщини, одна з Луганщини, одна з Харківщини. І вже є розуміння того переселенця.

Так само і з бізнесами: релокованими або тими, які розпочалися вже після переселення. Це дає поштовх до розвитку. Ми всіляко підтримуємо громади, які намагаються розробляти програми розвитку і активно залучають туди людський і фінансовий капітал. Тому що це так само допомагає реагувати на соціальні виклики, пов’язані з переселенням тих людей, які потребують більше соціальної підтримки. 

Точки напруги бувають. Найчастіше, через незнання і недовіру. Як будь-яка ксенофобія, вона починається з недовіри до чужого. Так і тут, якщо не вибудована мережа довіри, то тим важче. Найбільше, на жаль, ми бачимо цього не серед тих переселенців, які живуть дисперсно (або орендували житло, або у родичів тощо), а тих, хто живе компактно в гуртожитках і відірвано від громади. Вони ніби замикаються у собі, і тут ми вбачаємо необхідність вкладення значно більшого людського ресурсу для того, щоб людей витягти з цієї мушлі, щоб побудувати ці місточки з приймаючою громадою. Чим швидше відбувається цей вихід і адаптація, тим менше точок напруги.

Діти припиняють бути чужаками, які навчаються онлайн, і їх бачать, у кращому випадку, у парку. Вони починають знайомитися з однолітками, брати участь у різноманітних шкільних і позашкільних активностях. І це вже шлях до розмови між батьками і вчителями. Це розширює місточки довіри і зменшує зони напруги.

Читайте також: «Якщо ти не ризикнув заради суспільства своїм життям, а це зробив інший, то поважай його за це» — Масі Найєм

Чи досі їдуть до України по захист

Лідія Кузьменко: Якщо до повномасштабного вторгнення в наших базах даних було трошки більше ніж 5 тисяч шукачів притулку і визнаних біженців або людей з додатковим захистом, то на сьогодні активних таких записів — 600. 

Склад по національностям змінився не сильно. Так само превалюють Сирія і Афганістан, хоча є і представники країн СНД, у тому числі деякі представники Росії і Білорусі. 

Стосовно нових записів, за останні три роки Державна міграційна служба отримувала до ста заяв (щороку — ред.). Також Державна міграційна служба у своїй базі даних має до 2 тисяч осіб у активному статусі. До 60-65 розглядають щороку, щоб статус змінювався. 

Ми знаємо, що деякі визнані в Україні біженці, які виїхали після 2022 року, повернулися, тому що мали тут, наприклад, натуралізовані сім’ї або інші сильні зв’язки. Не так давно ми навіть допомогали, щоб людина могла повернутися до своєї сім’ї. 

Чи покращиться політика України щодо біженців у майбутньому

Лідія Кузьменко: З 2013 року, коли Агентство ООН у справах біженців з дуже критичною позицією виступило по відношенню до системи притулку і надання захисту в Україні, дуже багато змінилося. Були внесені відповідні законодавчі зміни, було багато пророблено практичної роботи. Великий поштовх також дає перспектива долучення до Європейського Союзу, тому що однією з великих вимог є і міграційна політика, і система надання захисту і притулку.

Поточне законодавство великою мірою відповідає принциповим вимогам, зокрема пов’язаним із попередженням витворення людей, які потребують захисту. Ми можемо надавати не тільки статус біженця, а й тимчасовий захист. 

Безсумнівно, є і проблемні зони, над якими уряд і парламент продовжують працювати. Є зареєстровані у Верховній Раді зміни до поточного закону про біженців і людей, які потребують додаткового захисту. І ми як Агентство ООН у справах біженців надаємо також підтримку Державній міграційній службі у розробці відповідних частин майбутньої державної міграційної стратегії. 

Читайте також: «Кожен обмін — це спецоперація» — керівник Секретаріату Коордштабу з питань поводження з військовополоненими

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі