З Гретою Тунберг ми творимо майбутнє, а разом з Анною Франк говоримо про історичні помилки — Лілія Омельянененко

Ірина Славінська: Це екранізація чи коміксизація щоденників?

Лілія Омельяненко: Взагалі це графічна адаптація всесвітньо відомого щоденника Анни Франк. Історія дівчинки, яка певний час переховувалась на горищі фабрики від нацистів. Це дуже щемлива історія з, на жаль, поганим кінцем. Ця книга, оригінал, а не комікс, була видана у всьому світі накладом 300 млн примірників на 60 різних мовах.

Арі Фолман та Давид Полонський, які ілюстрували цей комікс, поставили задачу адаптувати щоденник для читання дітей, підлітків і взагалі всіх, для кого ближча саме графічна культура і культура коміксу. Це була досить амбітна задача, тому що було незрозуміло, як саме це зробити. У графічному романі вони не вміщували весь щоденник, але там є сторінки листів та самого щоденника, який писала Анна Франк. Цього року на базі коміксу планується анімаційний фільм, який буде називатися «Де Анна Франк?».

Ірина Славінська: Такий об’ємний текст, як щоденник Анни Франк, важко перетворити на 150 чи більше сторінок коміксу. У коміксах часто буває два автори: той, хто створив текст і той, хто створив картинки. Хто створював фінальний текст і хто створив зображення?

Лілія Омельяненко: Автор — Арі Фолман, ізраїльський кінорежисер, сценарист і композитор. Разом з Давидом Полонським вони вирішили адаптувати щоденник в таку графічну замальовку.

Ірина Славінська: Які головні сюжетні лінії вціліли й потрапили у комікс?

Лілія Омельяненко: Повністю збережена вся історія від початку до кінця, просто вона досить сильно скорочена. Якщо говорити про фактичні тексти щоденника, то вони займають, мабуть, 20-30% від всього коміксу. Решта — це вже адаптація, діалоги, які можливо були, а можливо ні.

Певні частини — це переписування щоденника і перетворення його на діалог героїв. Зрозуміло, там дуже сильна візуальна складова. Це вже зможуть оцінити наші читачі, коли прочитають цю книжку. Самі автори не очікували, що воно вийде настільки добре, наскільки воно вийшло. Там є певні моменти, які були трохи вигадані або додумані, є авторський задум. Деякі листи й дати передані повністю. Те, що автори вважали за потрібне залишити, вони залишили. Навіть сам Фолман сказав, що якби він просто повністю на основі всієї історії зробив графічний роман, то це було б 3500 сторінок.

Чим важлива ця книжка? Її можна сміливо давати читати дітям, оскільки фактичний щоденник для них буде занадто важким для усвідомлення, але головна трагедія цієї історії зберігається і без сліз її неможливо читати.

Анна Франк ховається на горищі, вона дуже детально описує, що з нею відбувається кожен день. Вони зачинені, як ми всі зараз, і не можуть вийти. Вони виглядають у віконечко і дивляться, що там відбувається. Також в Анни Франк з’являється перше кохання і друг — син хазяїв того будинку, в якому вони переховуються. Це особлива, романтична частина цього коміксу, вона додає певних ноток. Ця історія дуже важлива саме тому, що вона прекрасно подана для тих, хто не готовий або за віком не зможе прочитати саму історію щоденника Анни Франк.

Ірина Славінська: Звичайно, по радіо описати дуже складно, але можливо два слова про стиль можна все-таки сказати?

Лілія Омельяненко: Давид Полонський — дуже відомий книжковий ілюстратор, його ілюстрації підійдуть кожному. Вони досить дитячі та деталізовані. Це взагалі мій стиль ілюстрацій, на них приємно дивитись. Вони яскраві й повністю передають атмосферу того, що відбувалось в ті часи. Є посилання на відомі світові картини, відсилки до Клімта та Мунка. Цей комікс гортати цікаво, хочеться читати, роздивлятися прекрасні ілюстрації.

Ірина Славінська: Чи може комікс дати собі раду у розмові про такі непрості сторінки історії, як Голокост?

Лілія Омельяненко: Так, звісно. Просто наш ринок був трохи не готовий до того, що мальовані історії — не тільки супергеройські, а також можуть бути й розмовами про дуже важливі речі, важливі історичні події. Мені здається, що мальованими історіями набагато швидше можна донести цю трагедію, тому що ми візуально також бачимо, що відбувається, а не тільки уявляємо це собі в голові. Зрозуміло, що початок важливим темам дав комікс «Маус» Арта Шпігельмана, про який ми також пару місяців тому говорили.

«Маус»: комікс про Голокост, який отримав Пулітцерівську премію.

Ірина Славінська: Для коміксу жанр щоденника створює цікавий виклик, як ви з ним впорались?

Лілія Омельяненко: Є досить серйозний акцент на героїню, все розповідається через призму її сприйняття, через те, що вона відчуває в кожен момент. Дуже багато описів того, що з нею відбувається всередині. ЇЇ спочатку оптимістичні настрої змінюються на депресивні й навпаки. Коли вона бачить, наприклад, що когось випустили чи ще щось, їй здається, що все буде добре. У коміксі не показували так сильно зміни настрою героїні, тому що він переважно намальований в одній гаммі. Саме через сприйняття тексту і подій ти відчуваєш, що відбувається з героїнею і тут досить таки сильний фокус саме на ній.

Ірина Славінська: Асоціативно можна подумати про роль підлітків та їхнього голосу у сучасному світі. Можливо, найвідоміший приклад — Грета Тунберг. Анна Франк як голос свого покоління — це щось подібне?

Лілія Омельяненко: Це подібне, але ми по суті чуємо цей голос постфактум, на жаль. Тому що, якщо у випадку з Гретою Тунберг, ми можемо разом з нею співчувати, спілкуватись. Ми можемо поряд з нею виходити на якісь акції й намагатись змінювати ту ситуацію, про яку вона говорить. На жаль, у випадку з Анною Франк ми можемо тільки дивитися, як це відбувалося. Коли читаєш, це дуже тяжко, тому що ти розумієш, що не можеш ніяк допомогти героїні й змінити цю ситуацію. Тобі дуже хочеться, щоб ця книжка закінчилась позитивно, гепіендом. Насправді вона так, на жаль, не закінчується і з’являється розпач наприкінці читання. З іншого боку ти розумієш, що ось саме через такі історії можеш показувати дітям, як важливо себе поводити у якихось ситуаціях, чого не можна допускати за будь-яких умов, що є неправильним. Можна говорити про історичні помилки, які дуже не хотілося б повторювати. Це більше приклад з минулого, як не треба робити у майбутньому. У випадку з Гретою ми робимо майбутнє разом з нею.

Ірина Славінська: Чи є шанс трохи впізнати переживання сучасних підлітків у читанні коміксу за щоденником Анни Франк?

Лілія Омельяненко: Так, абсолютно. Те саме перше кохання: відчуття одні й ті самі незалежно від історичного періоду. Або відчуття покинутості, депресії — дуже багато підлітків зараз це відчувають. Я думаю, ця книжка зараз буде набагато ближчою, ніж нам здавалось через форс-мажорні обставини зараз у світі. Ми всі відчуваємо себе в такому заточенні. З іншої причини, звісно. Проте дуже багато підлітків можуть впізнати якісь емоції, переживання в цьому віці.

Арі Фолман та Давид Полонський, «Щоденник Анни Франк. Графічна адаптація».