Жіноча емансипація і єврейська ідея: як Цецилія Клафтен змінювала життя Львова

Хто така Цецилія Клафтен

Єлизавета Цареградська: Я дуже зацікавилася статтею, яку побачила на сайті Revision. Вона стосувалася, зокрема, Цецилії Клафтен. Я з подивом і жахом з’ясувала, що, працюючи з темою українських євреїв уже тривалий час, чую це ім’я та прізвище вперше. Мені стало соромно, і сьогодні ми з вами зустрічаємося, аби поговорити про цю видатну жінку. Ким була Цецилія Клафтен?

Владислава Москалець: Цецилія Клафтен дійсно маловідома українському загалу тепер, але була однією з найпопулярніших людей в Галичині у міжвоєнний період. Вона починала свою кар’єру як біологиня, була освіченою жінкою, яка працювала в університеті. Після Першої світової війни вона різко змінила свою кар’єру і стала освітянкою, заснувавши школу для єврейських дівчат, в якій вчила їх ремесла.

У ролі засновниці школи, а згодом цілої мережі фахових шкіл, де єврейську молодь вчили ремесла, Цецилія Клафтен стає дуже знаною й популярною. Вона багато подорожує, їде до Америки в кінці 30-х років з візитом і стає відомою не лише у єврейському середовищі, але й загалом у Другій Речі Посполитій.

Читайте також: Між Америкою, Чернівцями та війнами: життя поетки Рози Ауслендер

Як змінювалося життя жінок на зламі століть

Єлизавета Цареградська: Як ми можемо охарактеризувати історичний контекст, час, в якому народилася й формувалася Цецилія? Вона на той час мала неймовірну освіту. Чи було це притаманно тому поколінню?

Владислава Москалець: Цецилія Клафтен потрапила у кілька епох водночас, як і будь-яка людина того часу, вона зростала зростала в декількох державах і ситуаціях. Її юність припала на час єврейської емансипації, тому що це кінець XIX століття. Тоді Львів, у який Цецилія приїжджає на навчання у 1896 році, перебуває на піку свого розвитку. Вона приїжджає з Тернопля, здобуває освіту, яка потрібна жінкам для вступу в університет. Жіночі гімназії зазвичай не давали такої можливості, на відміну від чоловічих. Цецилія додатково навчалася і вступила до університету. У Львові вона дає приватні уроки, живе за власний рахунок. У неї не було заможних заможних батьків, які б її підтримували.

Це приклад того, що такий шлях був складним, але водночас це вже момент, коли можна вступити до університету, почати робити цю кар’єру. Є гарна фотографія з Інституту зоології, де вона працювала. Там ми бачимо двох професорів, одним з яких був винахідник вакцини від тифу Рудольф Вайґль, і чотирьох жінок-асистенток. Тобто наука стає на той час привабливою для жінок.

Єлизавета Цареградська: Я хочу ще зупинитися особистому житті. Як я розумію, Клафтен — не її дівоче прізвище, вірно?

Владислава Москалець: Так, її звали Цецилія Байгель, коли вона приїхала у Львів і була студенткою. Крафтен — прізвище її чоловіка, який був інженером і загинув у копальні невдовзі після їхнього одруження. Пізніше вона вже не одружувалася, і, можливо, це також дало їй можливість бути активною у публічному професійному житті. Оскільки це Польща, її ще часто називають Сецилія Клафтенова. Тому що цей суфікс означає, що вона є чиєюсь дружиною. Тож у різних джерелах зустрічаються обидва варіанти.

Читайте також: Від Львівського університету до впровадження поняття геноциду: історія Рафала Лемкіна

Єлизавета Цареградська: Тобто ми не можемо сказати, що на той час для побудови кар’єри жінці необхідно було бути обов’язково заміжньою?

Владислава Москалець: Ні, заміжжя могло навпаки ускладнювало цей цей процес. Хоча, ми можемо поглянути на єврейських діячок XIX століття, наприклад, Емму Лілієн. Її чоловік був банкіром, вони були заможною родиною, і Емма Ліліан активно займалася жіночим рухом, боротьбою з проституцією. Вона не мала роботи, а виключно займалася цією громадською діяльністю.

Цецилія Клафтен працювала, і для неї це був цілий етос, вона намагалася нормалізувати уявлення, що жінка може працювати. Ми маємо її цитати, в яких вона підкреслює, що робота для жінки — це не від біди. Після Першої світової війни багато жінок втратили своїх чоловіків, і були змушені піти працювати, але Цецилія Клафтен підкреслює, що це добре, що це привілей і що це допомагає жінці повноцінно реалізовувати себе у житті.

Цецилія Клафтен і її цілі: що впливало на діячку

Єлизавета Цареградська: А що нам відомо про те, хто впливав на Цецилію, зокрема у такому баченні? Тому що, можливо, це й стереотип, але мені здається, що на той час ці ідеї були цілком прогресивними.

Владислава Москалець: Для того кола, в якому була Цецилія, вони були дійсно прогресивними. На неї, безумовно, впливали інші діячки Галичини та міжвоєнної Польщі: Емма Лілієн, Роза Мельцер. І загалом на її єврейську діяльність впливає ідея так званої продуктивізації. Це ідея того, що більшість євреїв займаються так званою непродуктивною роботою.

Це критика єврейського суспільства, яка виходить від різних націоналістичних рухів, які кажуть, що справжня продуктивна робота — це орати поле чи працювати на заводі, а євреї тільки торгують, перепродають щось і нічого не виготовляють. Тому з’являється у самому єврейському суспільстві запит на так звану продуктивізацію, на те, щоб займатися, наприклад, ремісництвом.

Цецилія Клафтен відкриває школу, де вчить єврейських дівчат ремесла. Це були кравецькі майстерні, вони починали з військової уніформи, бо це була Перша світова війна, а потім шили дуже різні речі, наприклад, парохи — спеціальні ритуальні покривала для синагог. Тобто ми бачимо, що цей перетин двох двох сфер: жіночої емансипації та єврейської ідеї продуктивності.

Читайте також: Феміністка, філософиня, борчиня за права українців: ким була Мілена Рудницька

Нестача коштів та антисемітизм у тогочасному Львові

Єлизавета Цареградська: Чи зустрічала Цецилія якийсь спротив протягом своєї діяльності, чи були якісь перешкоди тому, що вона намагалась реалізувати?

Владислава Москалець: Ми маємо її листування з американською фундацією «Джойнт». Вона виникла під час Першої світової війни і намагалася допомагати євреям зі Східної Європи. Здебільшого Цеилія Клафтен скаржиться за на брак коштів. Вона частково отримувала їх із продажу виробів, які вони виготовляли в майстернях, також були так звані державні субвенції, але їй очевидно цього не вистачало, щоб реалізувати всі плани.

Загалом політична ситуація для євреїв у міжвоєнний період у Польщі була складною. У них були сильні обмеження, починаючи з другої половини 30-х років, наприклад, встановлена кількість євреїв, яких могли приймати на навчання. З’являється «лавкове гетто», коли націоналістичні групи змушували євреїв стояти під час занять в університеті. Є багато бойкоту й агресії щодо єврейських магазинів. Є рухи, які ми як українці позитивно трактуємо, «свій до свого по своє», але вони були спрямовані проти євреїв. Це середовище неприязне до євреїв, в якому вони відчувають себе чужими, попри те, що культурно вони дуже вписані у цю Другу Річ Посполиту.

Цецилія Клафтен пише й розмовляє польською мовою, у її школі відзначаються всі польські та єврейські свята. Зрештою, станом на 1929 рік, дуже багато її учениць емігрує до інших країн: Палестини, США, Єгипту, Аргентини, Франції, Африки, Швейцарії. Це ускладнювало життя Цецилії, але вона не емігрувала, виїжджала з візитами, але потім верталася і продовжувала працювати, бо вірила, що це дуже потрібна робота, яка допомагає єврейській молоді покращити своє становище, реалізувати себе.

Школи та інші освітні ініціативи Цецилії Клафтен

Єлизавета Цареградська: Якщо Цецилія Клафтен вирішила відкривати ремісничі школи, отже, був брак такої освіти, чи правильно я розумію?

Владислава Москалець: Були школи, які упереджено ставилися до єврейської молоді. Часом самі євреї не хотіли йти до цих державних польських шкіл, тому що розуміли, що можуть зіткнутися там із антисемітизмом. Цецилія створювала приязне середовище, де ви серед своїх і можете комфортно здобувати професію.

Єлизавета Цареградська: Вона відкривала не тільки ремісничі школи, а також притулки, інтернати.

Владислава Москалець: Так, це була частина цієї школи. Було помешкання для дівчат, які там вчилися. Ми говоримо про дуже молодих людей, дівчат віком 14-17 років. Також Цецилія організовувала так звані колонії, це був літній відпочинковий табір у Слобідці Лісній. Це село біля Коломиї, зараз воно маловідоме, але раніше там існувала землеробська школа для євреїв, ще до Першої світової війни. Згодом, там були колонії, де дівчата могли навчатися, але також передусім спілкуватися з природою, реалізовувати себе.

Також Цецилія Клафтен організовувала курси для домогосподарок, на яких вчила жінок раціонально вести домашнє господарство. Це така особливість міжвоєнного періоду, яка часто була організована також різними польськими, українськими діячками.

Релігія у житті Цецилії Клафтен

Єлизавета Цареградська: Щодо релігійного аспекту в цьому вихованні, цінностей, які несла Цецилія — що ми можемо сказати? Чи вони були?

Владислава Москалець: Вони безумовно були. Попри те, що Цецилія говорила польською, вона вважала себе єврейкою, для неї це дуже важливо. У школах учениці вивчали юдаїзм, іврит. Юдаїзму їх навчав Майер Балабан, найвідоміший польський історик того часу. Вони виготовляли ритуальні предмети для синагог. Цецилія Клафтен публікується в їдишомовній пресі, не тільки в польськомовній, вона їде до Палестини і дуже захоплюється тим, що жінки мешкають і працюють у кібутах.

Для неї також була важливою поїздка до Америки, після якої вона дає інтерв’ю іншій інтелектуалці міжвоєнної періоду Рахелі Ауербах. Цецилія розповідає, як вона захоплюється американськими єврейськими жінками, які вони активні, які багато часу присвячують єврейському громадському руху. Це для неї дуже важливо. Тобто це не про асиміляцію, але й не цілком про сіонізм та заохочення людей виїжджати.

Друга світова війна

Єлизавета Цареградська: Дуже цікавим є подальший життєвий шлях Цецилії, який обірвався у 1942 році. Як нам доречно пояснити, коли відбувається заснування шкіл, що відбувається далі, зокрема під час Другої світової війни?

Владислава Москалець: Школи вона засновує по завершенню Першої світової війни. Цецилія Клафтен дуже активна у 20-х і 30-х роках. У 1939 році відбувєається перша радянська окупація Львова. Тут її сліди зникають в архівах. Ми можемо зрозуміти, що школа була націоналізована і стала державною, як багато інших підприємств. Це приміщення, досі функціонує у Львові, там зараз майстерні технікуму легкої промисловості. Вони фактично виконують ту ж функцію, що й раніше. Але Цецилія Клафтен уже не брала в цьому участі, вона була старшою жінкою, понад 60 років.

З Другою світовою війою у Львові починається Голокост. Цецилія певний час живе у гетто — з 41-го року. Ми знаємо, що там вона активно працює, здійснюючи якусь благодійну діяльність при Юденраді. Про її загибель ми також знаємо мало. Їй було 70 років.

Читайте також: «Солід»: як взуттєва фабрика Львова рятувала євреїв від нацистів

Є декілька свідчень, а також кілька тижнів тому я знайшла інтерв’ю 1946 року в газеті Forward, яке описує останні дні Цецилії Клафтен. Це найбільша та найдавніша їдишемовна газета у світі. Цецилії пропонували виїхати до Варшави, оскільки там у неї було більше шансів вижити і врятуватися. Вона відмовилася, сказала, що якщо всі загинуть, то вона загине з ними. Мабуть, її розстріляли біля Янівського концтабору. У цьому інтерв’ю одна пані згадує таку легенду, що Цесілію Клафтен вели на розстріл разом з іншими жінками. Їх всіх роздягнули, але їй залишились одяг як старшій жінці. І вона позичала цей одяг якісь із жінок, яка йшла разом з нею. Це абсолютно трагічна історія, але ми не можемо її якось верифікувати. Але ми знаємо, що вона загинула саме в цей період, як і майже вся єврейська спільнота Львова.

У 1946 році про Цецилію пише американська газета, оскільки вона приїжджала до Америки, була знана тамтешній аудиторії. Розповідь про її загибель дозволяла робити Голокост не анонімним, розповіддю про конкретних людей, знайомих американській аудиторії.

Втрачена пам’ять про Цецилію Клафтен

Єлизавета Цареградська: Щодо пам’яті про Цецилія Клафтен, наскільки довго її репутація трималася у місті, чи пам’ятали про неї люди?

Владислава Москалець: Після Другої світової війни — ні, тому що єврейська спільнота майже цілком змінилася. До Львова приїжджали люди з Радянського Союзу, а з колишньої львівської спільноти, якщо хтось і залишавться, одразу намагався виїхати. Тому ми можемо це знайти у пресі чи спогадах людей, які виїхали, а не тих, які залишилися у місті. Ми маємо згадки про Цецилію Клафтен у різних музеях, Львівський музей діаспори має дуже красиву серію розповідей про жінок, зокрема неї. До неї є академічний інтерес, здебільшого в Америці чи Польщі, але в місті її ім’я стерте.

Як я сказала, її майстерні досі збережені, раніше на них була табличка, що це школа Цецилії Клафтен. У радянський період цю табличку знищили, хоча видно, що вона там була. І це все, що ми маємо. Ми не маємо місця поховання, як і всіх, хто загинув під час Голокосту. Тому Цецилія Клафтен мало знайома українській аудиторії. Можливо, поступово це змінюватиметься.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]