Анастасія Багаліка
Окупанти отримували надприбутки, а ми виплачували мільйонні кредити — підприємець з Криму, компанію якого відтисли росіяни
Автор
Це було так давно, що ми вже почали забувати, як це, ходити стежками вільного від російських окупантів Криму. Забули, як це, приїхати у Сімферополь нічним, рано зранку долати залізницею тонкі перешийки між материком і півостровом, бачити з вікна море, а десь об 11-й вийти на привокзальну площу Сімферополя і відбиватися від натовпу таксистів і рієлторів, які готові прямо тут на місці здати тобі житло в Симеїзі, Алупці, Гурзуфі, Ялті чи Судаку.
Це було так давно, що багато хто вже й не згадає, як звучить Крим. Але ми нагадаємо. Український гімн на плацу Академії Нахімова у Севастополі, коли російські окупанти вивішували над захопленим військовим навчальним закладом свій прапор.
Майже 10 років не причина, щоб забути. Це черговий випуск проєкту «Економічний анамнез», його авторка і ведуча Анастасія Багаліка і розмова про те, з чого все почалося, про Крим.
Довідка «Економічного анамнезу»:
Автономна республіка Крим і місто Севастополь, яке має статус окремого адміністративного регіону України, займають майже всю територію Кримського півострова окрім північної частини Арабатської стрілки — це вже Херсонщина. Площа АР Крим і міста Севастополь разом складають 26 850 кілометрів квадратних. На півночі Крим межує з Херсонською областю. З’єднаний з материком по суші кількома перешийками. На заході й півдні омивається водами Чорного моря, на сході — Азовського. До російської окупації населення півострова становило майже 2 млн людей. З 26 лютого 2014 півострів окупований.
Непрозорі конкурси на розробку газових родовищ: «виграла компанія, яку „заснували“ студентки»
Крим до російського вторгнення — регіон дотаційний. Попри аграрний сектор, ритейл, логістику, торгівлю, у Криму були дві галузі, які переважали над іншими — це ВПК і рекреаційний бізнес. Такий перекіс зберігся ще з радянських часів, говорить співзасновник «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» Юрій Смелянський:
«Після здобуття незалежності та розвалу СРСР у Криму, як і по всій іншій території України, на хвилі глибокої економічної кризи як спадщини СРСР пройшло цунамі деіндустріалізації. І протягом 90-х у Криму були ліквідовані сотні промислових підприємств, в тому числі й ті, хто випускав продукцію з високою доданою вартістю. Після цього почала формуватися нова регіональна економічна модель, яка остаточно так і не була сформована на момент нової російської окупації Кримського півострова».
Натомість ті, хто володіли майном чи землею біля моря в Криму почали жити від сезону до сезону. Здавали житло, працювали в рекреаційній сфері. Такий спосіб зайнятості великої кількості населення мав свій специфічний соціально-економічний вплив, вважає Юрій Смелянський:
«Це називається приховане безробіття. Це брехня, обман. Безробіття існує, але ми беремо цифри попиту в період курортного сезону і кажемо, що все нормально. Таким чином створюються умови, які породжують невдоволення населення якістю життя і владою. Що і було і в Криму, і по всій Україні на початку 2014 року. Це невдоволення — це ті „гачки“, на які окупанти ловили свідомість громадян України у Криму».
Попри це до окупації в пікові сезони півострів приймав майже 6 млн туристів.
«До окупації піковим був сезон 2012 року. Вже з’явилися мережі приватних готелів, приватних мініготелів, будинків тощо. 6 мільйонів туристів, 60% з них — це громадяни України, основний іноземний турист — громадянин Росії. Активний період сезону 2-2,5 місяці максимум. Частка галузі у регіональному ВВП — 8%».
До окупації невіддільною частиною реальності у Криму була також і корупція. Юрій Смелянський згадує як приклад конкурси на розробку газових родовищ.
«У 2005 чи то 2006 році проводився конкурс на розробку газового родовища, яке є приблизно за 60 кілометрів в морі від Ялти. Брали участь у цьому конкурсі відомі міжнародні компанії, такі як American Oil, Shell, та інші. Брав участь Чорноморнафтогаз також. А виграла конкурс молода українська компанія, нікому не відома, засновницями якої були три київські студентки. Відповідно родовище так і не почали розробляти. До речі, воно і досі стоїть. А підходи до розв’язання таких питань у нас, на жаль, так і не змінилися».
Окупований Крим — це «військова база плюс трохи туризму»
Втім, якщо говорити про відкриті конкурси, то після окупації це точно змінилося. Їх в окупованому Криму, навіть в такому форматі, як у двотисячні, зараз немає. Росіяни принесли на півострів свої правила і своє бачення майбутнього. Крим — це військова база плюс трохи туризму. Це бачення російські окупанти активно втілюють.
«У період окупації після лютого 2014 року розпочала своє формування іще одна економічна регіональна модель, яка була повністю орієнтована на потреби та цілі окупантів. Тобто відновлення величезної військово-морської бази радянського періоду. І за період окупації зросла знову роль підприємств ВПК в окупованому Криму. Але в силу різних обставин, зокрема західних санкцій, ця модель не стала самодостатньою і повністю залежить від дотаційних вливань з боку окупантів», — пояснює Юрій Смелянський.
Слухайте також: Крим — це військова база Росії з двома мільйонами заручників-громадян України — Еміне Джеппар
Успішний бізнес, окупація, спротив
Дев’ять з половиною років тому, після окупації, втратив у Криму свій бізнес Сергій Ковальський. Це була успішна справа, пригадує чоловік:
«Це була гуртова торгівля товарами для відпочинку: деревне вугілля, розпалювачі, шампури, мангали. Все, що люди використовують для пікніків.
Це сезонна продукція. Продавали її увесь рік, але пік продажів був весною, коли на травневі люди їздять на шашлики. Утім у Криму ми спостерігали ще один пік в другій половині липня — на початку серпня, коли наставав пік сезону відпочивальників. Ми були основним постачальником в Криму на той час. Усі супермаркети, заправки були з нашим товаром».
Сергій був співкоординатором руху Євромайдан Крим. Люди на півострові відчайдушно намагалися протистояти окупації. Ті, хто боролися, одразу опинилися у росіян на видноті.
«Я підтримували діяльність Євромайдан Крим матеріально. З перших днів, коли почали з’являтися перші полонені, це Андрій Щекун, мій батько, їх допитували у Гіркіна Бєзлєр та інші. Намагалися дізнатися про фінансування. Ми фактично одні з перших потрапили під приціл», — пригадує Сергій.
Читайте також: «Ми чекаємо своїх і ніколи не змиримося з росіянами»: як українки організували жіночий партизанський рух
Допомогли «свої» і компанію відтиснули
Бізнесом Сергія росіяни зацікавилися через одного з його співробітників, який виявився проросійськи налаштованим.
«Одні зі співробітників виявилися тими, хто допомагав окупації. Вони напоумили росіян бізнес віджати, знаючи, що на той час у Криму я був розшукуваним № 1 за списком, який у 2014 році публікували „Крим Реалії“. Вони створили юрособу, просто перевели активи поступово і все. А щось вдіяти зі свого боку ми не могли», — додає чоловік.
Бізнес росіянам дістався разом з усім: виробництво, залишки товару, гроші на рахунках, впізнавана торговельна марка. Сергій Ковальський розповідає, що людина, яка заволоділа його бізнесом, тепер купує розкішні автівки й ні в чому собі не відмовляє:
«Розумієте, вони ж забрали як? Компанію відтиснули. Це означає, що гроші на рахунках, залишки товару, це компанія, яка повноцінно працює. Я не думаю, що це нам вдасться повернути, бо люди будуть знімати все, що можна, скоріш за все.
Вони отримали компанію, яка робила понад 50%, може і 80% поставок у Криму. Але створилася така ситуація, коли почали закриватися адмінкордони й вони взагалі залишилися одні на якийсь час. Був рік два, коли вони отримували надприбутки. І їм одразу повиплачували гроші, за гарним курсом, а не так, як у нас, коли тут курс втричі майже впав. Наскільки я чув, вони і якісь готелі побудували та ще там щось.
А десь у 2016 році мені знайомі кажуть: „він дружині купив Х6 Mercedes, катається“. Людям дісталося все готове, то звичайно, що вони жили шикарно. Потім він і посаду якусь отримав в Ялті, потім в Сімферополі, оскільки працював на окупантів. Така ситуація».
У саму торгову марку за ці роки грошей окупанти не вкладали, розповідає Сергій Ковальський:
«Мені скидають іноді фотографії. Досі вона там працює, так само називається. Нічого вони не змінили, дизайн залишився тих років, особливо нічого не переробляли. Як працювала вона, так і працює до сьогоднішнього дня».
Проте на Сергієві і його родині залишилися кредити, які брало підприємство, щоб розширюватися:
«У нас були кредитні лінії, які були в заставі. Я був поручителем як власник. Все забрали, а я ще й залишився винний банкам щось до 2 мільйонів гривень. На той час це була сума значно більша, ніж сьогодні, по курсу 8. Домовлялися з банками, добре, що знайшли спільну мову і вони дали трохи часу, щоб ми тут трошки відновилися, реструктуризували.
Дуже поталанило, що вдалося відновитися і працювати, і ми потихеньку розрахувалися. Вони активи забрали, а пасиви залишилися на нас. Борги постачальникам, наприклад. Були постачальники, які в Києві розташовані. Звичайно, що вони мене знали, дзвонили й треба було якось теж закривати питання. Слава Богу, що так склалося, що за пару років ми з усіма розрахувалися і змогли потихеньку відновлюватися».
Психологічно і матеріально було дуже важко, пригадує Сергій Ковальський:
«Дуже було важко морально, тому що це зрада. Коли ти стільки років вкладаєш душею в певну справу, а тебе просто обнуляють. Єдине, що нас врятувало — на той час ми мали вже філії у Києві й Дніпрі та могли хоч щось починати. Але ви уявляєте, як це — центральний офіс весь обнулився, починаючи від головного бухгалтера, бухгалтерів, керівників відділів забезпечення, продажів, все-все-все.
Було дуже важко, прямо сильно. Я пам’ятаю й іноді нагадую дружині, щоб вона не забувала. Коли десь в грудні 2014 року зайшли 10 тисяч гривень на рахунок від якогось клієнта і ми так раділи, що є хоч якісь гроші. Було дуже скрутно, от дуже».
Після деокупації Сергій Ковальський планує повернутися в Крим. Принаймні нерухомі активи окупанти при відступі вивезти не зможуть, навіть якщо захочуть. Але загальний рівень втрат його справи за ці роки — це сотні тисяч доларів.
«Це шестизначна цифра в умовних одиницях. Розумієте, залежить, що рахувати. Якщо рахувати живі активи, то це десь може до півмільйона доларів. Якщо рахувати плюс з майном, то може до мільйона. А якщо рахувати умовно упущену вигоду… Компанія ж 10 років працює і приносить, я знаю, скільки вона приносить», — ділиться наболілим чоловік.
«Не визнаємо правочинів в окупації. Ці люди не власники, а крадії»
Після деокупації розпочнеться процес поновлення прав на викрадене росіянами майно в Криму. Правочини та документи, які видають окупаційні органи влади на півострові, Україна не визнає, нагадує співзасновник «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» Юрій Смелянський:
«Все, що відбувалося з майном за цей період є нікчемним. Все повертається власникам, які були на момент окупації, до того, як майно забрали, або їх вигнали, або вони вимушені були покинути територію. Це не реституція. Реституція — це коли визнаються права обох сторін, просто шукається, на чию адресу буде більш справедливе рішення. А ми ж кажемо, що все, що відбувалося в окупації — це нікчемно. Ми не визнаємо цих правочинів. Ці люди не власники, вони крадії».
І хоча загальний напрям дій держави після деокупації органами влади озвучений і задекларований, нормативно-правову базу треба мати вже. Алгоритм поновлення прав має бути публічний і відомий людям, каже Смелянський:
«Для цього повинні існувати нормативні документи. У нас вже повинні бути прописані алгоритми та протоколи дій, як це буде відбуватися. Майнових прав, інтелектуальних прав чи якихось ще».
Коли ми говоримо про відновлення Криму після деокупації, то треба зважати на кілька факторів, які є ключовими для різних галузей. Наприклад для агросектора — це дніпровська вода, зрошення і полив. Співзасновник «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» Юрій Смелянський нагадує, як важко і довго будувалася система водопостачання півострова:
«Весь комплекс робіт за радянських часів зайняв 24 роки, з 1951 по 1975 рік. У Яни Капу дніпровська вода прийшла у 1963 році, через 12 років після початку будівництва. Уявімо, що період відновлення займе той самий термін. Хоча відомо, що відновлювати завжди складніше і дорожче, ніж будувати нове. Але нехай буде 12 років чи навіть 10. Про що мова? Оці 10 років після деокупації дніпровської води у Криму не буде. За винятком сезону 2022-2023 її у Криму не було і весь період окупації. Це період часу, за який змінюється якість ґрунтів і структура сільського господарства, яка підлаштовується під ці зміни.
Відновити структуру сільського господарства в Криму після деокупації без дніпровської води ми не зможемо. А їжа є однією з первинних, базових потреб людини. Рекреація без їжі неможлива, туризм без їжі також не можливий».
Пов’язувати левову частку економіки півострова з туризмом — теж неправильно. По-перше, відновити галузь швидко не вийде. Це знову пов’язане з водою, безпекою, очікуваним рівнем руйнувань. Але навіть якщо все вдасться, туризм все одно не може бути основним драйвером економіки, вважає Юрій Смелянський:
«Очікуваний великий рівень руйнувань у Криму після виходу окупантів. Період функціонування військово-цивільних адміністрацій — це буде зовсім не туристичний період. Бо у них завдання інші. І як резюме: розвиток туризму у Криму можна розглядати як галузь інвестиційного інтересу в якійсь віддаленій перспективі. Тобто після деокупації, якщо у 8-10 років ми вкладемося — це великий успіх. Якщо будуть відповідні передумови. Але туристична галузь не є основним інструментом економічної реінтеграції Криму і не зможе нею бути».
Читайте та слухайте також: Деокупація Криму: з якими проблемами зіткнеться Україна?
«Кримський міст має бути повністю демонтований»
Ще одне актуальне питання для Криму — енергетична безпека. Після деокупації 1944 року радянська влада це питання свідомо чи несвідомо розв’язувати не стала, поставивши півострів у залежність від материка.
«Я приведу дані лише по двох тодішніх кримських районах, це Албатський район і Бахчисарайський район. Господарства цих районів у період до окупації під час II Світової війни мали свої міні гідроелектростанції, які забезпечували потреби господарств, а надлишки віддавали до райцентрів. Під час відступу радянських військ до Севастополя всі ці електростанції були підірвані та зруйновані. За 70 років з 1944 до 2014 року вони так і не були відновлені. Це дає підстави говорити, що реінтеграція регіональної економічної моделі півострова після окупації 1944 року так і не була закінчена», — каже співзасновник «Інституту Чорноморських Стратегічних досліджень».
Цю помилку не можна повторити, переконаний Юрій Смелянський, оскільки в радянські часи вона призвела до спотворення умов функціонування кримської економіки. Важливо також не припуститися й інших помилок. Наприклад у сфері мореплавства і безпеки — це обов’язковий демонтаж незаконно збудованого росіянами Керченського мосту та обов’язкове відновлення ролі півострова як морського транспортного хабу.
«Будівництво чотирьох автобанів, двох аеропортів міжнародного рівня, демонтаж Кримського мосту для безпечного мореплавання. Останнє — я повністю згоден, нарешті почули, що Кримський міст має бути повністю демонтований. Але будівництво оцього всього, автобанів, аеропортів — це величезний інфраструктурний проєкт. І реалізація має починатися з пояснень, а яку економічну вигоду принесе такий проєкт», — підбиває підсумки Юрій Смелянський.
Наразі запитань про Крим у нас більше, ніж відповідей. І тільки одне ми розуміємо абсолютно точно: основа майбутнього — це деокупація.
Попередні випуски «Економічного анамнезу»:
У Маріуполі під обстрілами, проговорювали рецепти, щоб не забути, хоч і не знали, що буде далі — підприємиця
Як тільки лінія фронту посунеться на 40-50 км, почнеться відбудова, на яку потрібні мільярди — Гайдай
Єлизавета Ольшанська: На наших полях під Роботиним росіяни збудували свій «цар-окоп»
Повернути людей, які працюватимуть на розбудову економіки, буде набагато важче, аніж знайти гроші на відновлення — Артем Ващиленко
Коли ти бачиш, як горить хліб, то сенсу про щось мріяти вже нема — фермер з деокупованої Херсонщини про повернення до поля
Віримо у краще, тож остаточно вирішили, що хочемо шити та жити у Харкові — власниця швейного бізнесу
Матеріал створено за підтримки «Media Lifeline Ukraine»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
