Шпаківня на тлі зруйнованого будинку в Бородянці/Фото: Олександра Єфименко, Громадське радіо
Подружжя Наталія та Юрій Швець дізналися про початок повномасштабного вторгнення по телебаченню, прокинувшись у своєму будинку в Бородянці. Мама Наталії знаходилася також у Бородянці й 24 лютого вона захворіла на COVID-19. Хвору жінку з мінімальною кількістю речей — ліками та документами — подружжя забрало до себе в дім. Пізніше захворіла й Наталія, а Юрій відмовився евакуюватися з селища сам, без дружини й тещі:
«Ну ти таке придумала, як я покину вас двох, а сам поїду? Ні, залишаємося вдома», — так відповів він на пропозицію дружини поїхати з міста. Сусіди почали виїжджати дуже швидко, вмовляли виїхати й родину Швець, але вони вирішили залишатися.
26 лютого 2022 року російська військова техніка зайшла на околиці Бородянки. Через селище міського типу пролягав головний шлях російського наступу на Київ.
«Техніка дуже сильно гула, було видно танки, видно машини. Бабусю ми то в льох спускали, то назад підіймали. Самі були нагорі, бо хочеться ж побачити, що відбувається. А в підвалі будеш сидіти, нічого не побачиш, що тут, де хто ходить», — говорить Наталія.
Вона пригадує, що коли російські військові з’явилися на їхній вулиці, з підвалу родина намагалася не виходити. Розповідає, що першими до них у дім прийшли снайпери й попередили, щоб господарі не виходили за межі власного подвір’я.
«Вони ще й постукали до нас. Ми одразу вийшли, бо були завжди одягнуті. Вони кажуть, що знаємо, що ви тут живете. І кажуть, що по вулиці ходити заборонено, інакше вони стріляють без попередження», — розповідає Наталія.
Військові не дозволяли відійти від паркану на більш ніж 50 метрів, щоб набрати воду в сусідському городі. Люди топили піч виключно вдень, щоб вночі не було видно диму. Їсти родина готувала на вулиці, на вогнищі. В один із днів, коли Наталія йшла попереду з каструлею, а її чоловік за нею, він почув свистячий звук біля голови.
«Йдемо собі, спілкуємося. Я тільки за кут до мангала завернув, почув звук. Я як ішов, так і став. І чую дзвін каструлі — це в моєї дружини вона з рук випала від страху. Я голову повертаю і розумію, що моя шапка трішки з’їхала з голови. Я так і не зрозумів, що це було, чи куля, чи уламок. Потім ходив, шукав і не знайшов. Але міліметром ближче і було б поранення в голову. Не моя то була куля. Але злякався», — розповідає Юрій.
На історії про те, як вони пекли хліб, жінка починає плакати:
«У нас було дуже мало їжі. Не було ані хліба, нічого зовсім. І запасів теж не було таких, щоб можна було там напекти якихось млинців, або будь-яку подобу хліба. З нами в окупації залишилося ще кілька сусідок і якось вони принесли борошно і пакетик дріжджів. І ми спекли коржики. Вони так пахли! Вони були такі смачні!».
Слухайте також: «Вы не должны жить»: спогади бучанки, яка втратила чоловіка, про звірства російських окупантів
Російські снайпери знаходилися на сусідній з будинком родини дев’ятиповерхівці. Мешканці розповідають, що було видно як по даху переміщаються «зелені військові каски». Юрій показує уламок металу, це — частина снаряда, яка застрягла в його автівці під час чергового обстрілу:
«Я бережу його як талісман», — говорить чоловік.
Деокупація селища почалася з канонади вибухів, а потім — дзвінкої тиші. Так описують свої спогади про звільнення Наталія і Юрій:
«Нас лякала тиша. Чому тихо? Ми один одного питали, чому тихо? Ми дивимося на дев’ятиповерхівку — снайперів немає. Каски не бігають. Весь ранок ми перешіптувалися про тишу, яка лякає, а ввечері побачили наших».
Першим приїхав сусід Наталії і Юрія, чий будинок родина не дала розтрощити росіянам:
«Ми не казали, хто там живе, але я просто просила, щоб не били, що в мене є ключі, я відкрию».
Читайте також: Розвінчують російську пропаганду та доносять світові правду: історії українських фотографів, які документують війну
Сусід був у територіальній обороні й одним із перших зайшов у Бородянку на свою вулицю. Наталя говорить, що перше про що вона спитала його, де є зв’язок. Військовий вказав на багатоповерхівку, де ще нещодавно були снайпери. Жінка говорить, що поки підіймалася на дах будинку, отримала всі повідомлення і пропущені дзвінки, а першій зателефонувала донці.
Під час усієї нашої розмови по кімнаті бігає скуйовджений рудий пес, якого звати Мухтар. Про його присутність в житті родини Швець сповіщає табличка на хвіртці при вході у двір: «Обережно, злий собака!». Він також всю окупацію провів зі своєю родиною у Бородянці.
«Всі собаки сусідські ховаються, коли летять «ГРАДи», коли б’ють снаряди. А ця… Мчиться на дорогу, гавкає, потім до дверей, захищає вона», — згадує Наталя.
Відома зруйнована багатоповерхівка на вулиці Центральній, 359 стоїть у кварталі від будинку наших героїв. Тут, на центральній площі, від авіаудару загинула щонайменше 41 людина. Таку кількість загиблих рятувальники дістали з-під завалів. Цієї зими біля багатоповерхівки працювала важка будівельна техніка і тривав розбір завалів. Якщо стати за пам’ятник Тарасу Шевченку на центральній площі, складалося відчуття, що Кобзар з простріляною головою спостерігає з постаменту за роботою екскаваторів.
«Я жила в цьому будинку, 507 квартира, 6 поверх», — неочікуваний голос перериває і я повертаюся до жінки в фіолетовій куртці й різнобарвній хустці. Це — Галина Василівна, корінна мешканка Бородянки. У момент, коли росіяни скинули авіабомбу на будинок, 2 березня 2022 року, жінка була на дачі, її вмовила виїхати невістка. У цьому будинку загинули її знайомі, сусіди. Галина Василівна розповідає про вбиту родину з 4 поверху:
«Уся сім’я: батько, донька, онучка. Боже мій!», — каже вона, і продовжує, що протягом місяця російські військові не давали людям підійти до завалів, щоб допомогти живим, а з під груди блоків постійно лунали крики про допомогу.
Вже повертаючись до автівки, помічаю під мармуровою плитою пам’ятника Шевченку, на асфальті дитячу іграшку — плюшеве ведмежатко. Колишня генеральна прокурорка Ірина Венедиктова казала про те, що в Бородянці загинуло найбільше місцевих мешканців з усієї Київської області.
Матеріал для цього тексту авторка збирала взимку 2023 року
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS