Ілюстративне фото
На тимчасово окупованих територіях російські бойовики вдаються до найжорстокіших методів «вибивання» будь-яких зізнань від українців. Та їм не під силу зламати українців навіть коли вони катують їх струмом, б’ють чи погрожують розправою над рідними. Таким є Микола (ім’я героя змінено в цілях безпеки) — місцевий депутат однієї з громад на Луганщині, який провів 12 днів у будівлі Старобільського слідчого ізолятора.
Окупація його рідного краю почалася на початку березня 2022 року. Маючи власне підприємство та одночасно бувши депутатом сільської ради, чоловіку довелося попрощатися з усім цим, бо він не збирався співпрацювати з окупаційною владою.
«Навіть думок таких не було, що можливо колись доведеться працювати на так звану «Луганську народну республіку». Вся моя сім’я не зрадила своїм принципам, почуттям національної свідомості та гідності, серцю. Тому з 24 лютого всі були без роботи», — згадує мешканець Луганщини.
Звичайно, що його персона не могла не зацікавити «нову владу». Вже у другій половині березня до нього додому приїхав новоспечений «голова» РДА та представник «Министерства государственной безопасности», аби поговорити.
«Сам «голова» районної державної адміністрації — мій добрий знайомий. Був. Говорив зі мною без погроз, пропонував виходити на роботу. Я одразу сказав, що працювати не буду. Тоді у розмову підключився цей чоловік із «МГБ» і почав мені казати, що мені все одно доведеться працювати, бо «змусять по-поганому». Тоді цій фразі я не придав великої уваги», — говорить Микола.
З того часу депутата не чіпали пів року. Він двічі намагався покинути окуповану Луганщину, проте на блокпості бойовиків «ЛНР» його не пропускали й завертали назад.
Читайте також: Дозволяли їсти лише дітям, стріляли по ногах, забороняли давати воду хворим: подробиці захоплення однієї з лікарень Маріуполя
Передчуття того, що треба виїжджати, не підвели Миколу. У вересні 2022 року додому до депутата приїхали озброєні військові. Вони показали чоловіку рішення так званого Луганського «суду», де йому нібито інкримінували «державну зраду».
«Вони почали обшук у будинку. Перевертали все. Я їм пояснюю, що я громадянин України. Показую їм паспорт український. Яка може бути державна зрада?», — згадує чоловік.
Але, як правило, окупантам не треба пояснення. Після трьох годин обшуку, вони наділи Миколі на голову шапку, поверх пакет і обмотали скотчем. Пластмасовою стяжкою зв’язали руки і повезли у невідомому напрямку.
«Мене не дуже довго везли. За їхніми розмовами я зрозумів, що привезли у місцевий відділ поліції. Я чув там знайомі прізвища, голоси. Привели на допит. Пакет і шапку не знімали. Почали бити по всіх частинах тіла, кричали. Часто лякали зброєю, у якій постійно клацали затвором. Я падав зі стільця, а вони знову мене підіймали й саджали. Кричали, щоб я зізнавався, що нібито коригую вогонь та передаю інформацію СБУ. Я казав, що нічого не знаю, але ж вони не вірили. Тому відвезли мене до іншого місця, де я, за їхніми думками, мав «розколотися», — говорить Микола.
Тим місцем було Старобільське СІЗО, де мешканець Луганщини пережив справжнє пекло. Коли чоловіка привезли до слідчого ізолятора, то повністю роздягли, перевірили, а лише потім відвели до камери.
«У камері нас було 18 осіб. Я усіх знав, бо ми були з однієї громади. Туалет був у камері. Їсти давали. Вона була гарячою. Навіть чай двічі на день був. Також при мені один раз роздавали посилки, які передавали рідні», — розповів чоловік.
Слухайте також: Треба падати після третього удару — депутат із Херсона розповів про катівню росіян
Потім почалися допити. Щоразу Миколу безжалісно били. Одного разу застосовували електричний струм:
«В один із таких днів мене знову з камери забрали на допит. Тільки спочатку повозили містом. Я чомусь упевнений, що ми просто каталися по колу, бо відчував одні й ті ж вибоїни на дорозі. Мене привезли до іншої будівлі. Завели до якоїсь кімнати на допит. Почалися побиття. Вони били у живіт, по ногах, голові… Після заглянув військовий і запитав чи «розколовся» я. Йому відповіли, що ні, й тоді до камери занесли якесь приладдя. Зрозуміло, що то був струм. Вони підключали його до вух, рук, геніталій. Я все одно не зізнавався. Тоді облили мене водою і знову по колу почали підключати струм. Не отримавши відповідей, одягли мене і повезли у СІЗО».
Згодом Миколу знову забрали з камери, надягли на голову пакет і повезли. Цього разу, за словами чоловіка, поїздка була довгою. Його кудись привезли, зняли пакет і кинули у викопану яму.
«Вони кричали, що це моя яма і мене тут закопають, якщо я не пройду перевірку на поліграфі», — говорить він.
Після цього бойовики відвезли Миколу на перевірку. Завели його у кімнату. Сказали, що знімуть пакет, але дивитися він має тільки у вічі. Якщо не послухається і гляне у сторони, стрілятимуть по ногах.
«Той чоловік, який проводив перевірку, був у масці. Я бачив лише його очі. Він спочатку запитав мене, чи маю я якусь хворобу. Я відповів, що є хронічні захворювання, пов’язані з серцем. Мені поміряли тиск. Він був дуже низьким, тому, щоб таки провести перевірку, вони навіть принесли каву і шоколад, аби підвищити тиск. Поклали на диван на одну годину. Тиск трохи піднявся і вони під’єднали мене до поліграфа. Весь час думав про те, що я маю витримати все, бо розумів, якщо зізнаюся, мене одразу вб’ють», — каже мешканець Луганщини.
Микола зазначає, що питання будувалися блоками і повторювалися, аби «збити з толку». Вони були на кшталт «Ти Микола? Ти Василь? Чи співпрацюєш ти з СБУ? Чи передаєш ти інформацію СБУ» і так далі.
«Той хлопець сказав, що я «чистий», а тому мене відвезуть додому. Я так зрадів у той момент. Невже це закінчиться?», — згадує чоловік.
Слухайте також: «Основне завдання — вижити»: яку воду доводилось пити маріупольцям на початку блокади?
Проте Миколу відпустили не одразу. Ще чотири-п’ять днів він провів у СІЗО. Декілька разів забирали на допити.
«Почали казати, що я не пройшов поліграф. Я їм пояснив, що вони помилилися і переплутали мене з кимось. Чеченці, які сиділи навпроти мене у кімнаті для допитів, заляпаній кров’ю, знову тиснули, аби я зізнавався. Але я стояв на своєму, що нічого не знаю. Потім вони годину «читали лекцію» про те, що вони нас «асвабаділі», — згадує чоловік.
Все ж таки окупати відвезли Миколу додому. Всього він провів у камері слідчого ізолятору 12 днів:
«Мені ще пощастило. Старобільчани, яких закидували у камеру після допитів, були ледь живими. Ми часто їх відкачували як могли. Я особисто вимивав кров із їхніх ротів».
Після того, як він повернувся додому, до нього знову приїжджали озброєні люди. Вони наполягали, аби той йшов працювати. Але через деякий час йому вдалося виїхати з окупації та врятувати своє життя.
Ксенія Новицька, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS