«Говорити, розуміти, діяти»: що мають зробити університети та громади, щоб молодь могла навчатися в безпечному освітньому просторі

Час від часу український інформаційний простір вибухає від чергового скандалу: гучні історії про домагання у закладах вищої освіти (ЗВО) сколихують суспільство. Проте після хвилі суспільного обурення ситуація часто стихає, а винні — не несуть відповідальності. Це свідчить про глибоку системну проблему: протидія сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству (ГЗН) в освітніх закладах не може обмежуватися лише реакцією на публічні кризи.

Проблема вимагає переходу від точкових рішень до створення комплексної системи безпеки з чіткими механізмами відповідальності. Саме тому в межах проєкту, що реалізується ГО «Дівчата» та БФ «Посмішка ЮА» за підтримки Plan International, фахівчині ініціювали масштабний діалог зі студентством та представниками/цями громадського сектору. Мета — дати інституціям чіткий план дій, який унеможливить насильство та гарантуватиме захист.

Що показали діалоги зі студентками

Щоб зрозуміти реальний стан речей, фахівчині провели інтерактивні заходи у форматі World Café за участю студенток із різних ЗВО України. Результати обговорень підсвітили системні барʼєри, які впливають на безпеку студентства в освітньому середовищі.

Проблема полягає не в браку сміливості, а в наявності потужної системи бар’єрів:

• знецінення проблеми з боку адміністрації, брак емпатії, страх порушення конфіденційності та високий ризик повторної травматизації («медичний газлайтинг») під час спроб знайти справедливість;
• страх осуду, тиск оточення за бажання дати ситуації розголосу, загальна нормалізація токсичної поведінки в академічному середовищі та віктімблеймінг (звинувачення самої постраждалої особи);
• почуття безнадії, заперечення проблеми, а також фінансова або академічна залежність від кривдника.

Учасниці заходів дійшли висновку, що університет має бути місцем, де не страшно попросити про допомогу та яке зацікавлене в тому, аби кривдник поніс відповідальність за свої вчинки.

«Студентки відкрито говорять про страх знецінення та інституційної байдужості. Коли молода людина стикається з домаганнями, найстрашніше для неї — зрозуміти, що система захищає репутацію закладу, а не безпеку особистості. Саме тому університети мають впроваджувати травма-інформований підхід та викорінювати культуру нормалізації насильства. Фокус уваги повинен бути зміщений: ми не маємо вчити дівчат «як уникати небезпеки», ми зобов’язані навчити інституції притягувати до відповідальності тих, хто цю небезпеку створює», — каже експертка із запобігання та протидії ГЗН, психологиня Юлія Воробель.

Як мають працювати правоохоронні органи

Фахівчині ГО «Дівчата» також провели зустріч з представниками/цями Національної поліції. Такі заходи сприяють налагодженню взаємодії та ефективному спільному реагуванню на випадки сексуального або гендерно зумовленого насильства.

Метою заходу було представити результати перших двох етапів проєкту — виявлені бар’єри та очікування студентської молоді, а також ресурси громадських організацій у протидії сексуальним домаганням та ГЗН.

Для курсантів та курсанток Державного закладу професійної освіти із специфічними умовами навчання «Академія патрульної поліції» розповіли яким має бути первинне реагування поліції на звернення:

• вислухати звернення без осуду;
• оцінити ризики та безпеку потерпілої;
• пояснити права та можливості отримання допомоги;
• скоординувати постраждалу та пояснити подальші кроки для вирішення ситуації.

Фахівчині зазначили, що якість першого контакту впливає на довіру, готовність продовжити звернення та отримати необхідну допомогу. Тому він має відбуватися з повагою, без осуду та звинувачень, з максимально зрозумілими можливостями отримання допомоги. Перший контакт має сформувати у людини розуміння, що вона не сама у своїй проблемі. 

Яким має бути безпечний університет

На основі студентських діалогів фахівчині відділу ГЗН розробили «Методичні рекомендації щодо посилення протидії ГЗН та створення безпечного освітнього середовища у ЗВО». У рекомендаціях зібрано конкретні кроки, спрямовані на посилення безпеки, підтримки та реагування в університетському середовищі.

Щоб освітній простір став безпечним, заклади вищої освіти повинні впровадити такі кроки:

1. Політика нульової толерантності та реальне реагування. Наявність чітких внутрішніх правил, де прописано алгоритм дій від моменту отримання скарги до застосування санкцій проти кривдника (розгляд Комісією не більше 30 днів).
2. Конфіденційні механізми звернення. Запровадження повністю анонімних форм для повідомлень про випадки утисків, дискримінації чи ГЗН.
3. Інституційна архітектура безпеки. Створення посади Уповноваженого/ї з питань гендерної рівності та спеціальної Комісії (з обов’язковим залученням студентського самоврядування).
4. Комплексне інформування та супровід. Регулярне проведення тренінгів для першокурсників і викладачів, створення окремого розділу на сайті ЗВО з алгоритмами дій та забезпечення доступу до безоплатної психологічної й юридичної допомоги безпосередньо в закладі.
5. Фізична безпека. Покращення освітлення на територіях кампусів, встановлення «тривожних кнопок».

Докторка філософії із соціальної роботи, експертка з протидії ГЗН Вікторія Мельничук наголошує на важливості системності:

«Гендерно зумовлене насильство в освіті — це маркер інституційної слабкості. Наша мета — допомогти ЗВО перейти від реакції на публічні скандали до побудови сталої системи превенції. Згідно з європейським підходом 7-P, політика рівності має бути інтегрована в усі сфери діяльності університету. Безпечний простір не може існувати лише на папері: це прозорі маршрути допомоги, відсутність стигми та чітке розуміння всіма учасниками/цями освітнього процесу, що за будь-який прояв насильства настане відповідальність».

Що може зробити громадський сектор

Університети не повинні залишатися із цією проблемою сам на сам. Міжсекторальна співпраця з громадськими організаціями є критично важливою складовою безпечного простору. Під час онлайн-сесій із представниками ГО з усієї України було розроблено «Навігатор безпеки та стійкості» — реєстр спроможностей громадського сектору.

Цей документ є своєрідною мапою допомоги. Якщо заклад освіти не має достатнього внутрішнього ресурсу для психологічного супроводу чи юридичної підтримки постраждалих, громадський сектор готовий стати надійним партнером. Національні та регіональні провайдери (як-от БФ «Право на захист», Національна гаряча лінія 527, ГО «Дівчата» та інші спеціалізовані організації на місцях) уже сьогодні забезпечують кризове психологічне консультування, безоплатну адвокацію та первинну правову допомогу, освітні тренінги з розпізнавання ГЗН для викладачів/ок і студентства, навчають інструментам протидії кібербулінгу.

Громадські організації виконують роль «містків довіри», адже іноді постраждалій особі психологічно легше звернутися до зовнішніх незалежних експертів, аніж до адміністрації власного ЗВО.

Висновок

Побудова безпечного освітнього середовища — це спільна відповідальність держави, керівництва університетів та громадського сектору. Суспільство має відмовитися від наративів про те, як молоді «уникати неприємностей», і зосередитися на тому, як інституції мають працювати, щоб цих неприємностей не існувало.

Впровадження методичних рекомендацій у ЗВО, підписання меморандумів з громадськими організаціями та реальне покарання кривдників — це є важливими елементами системної протидії насильству та формуванню академічної культури, заснованої на повазі й гідності. єдиний шлях.

Проєкт «Посилення стійкості та добробуту жінок і дівчат, постраждалих від війни в Україні» реалізується ГО «Дівчата» та БФ «Посмішка ЮА» у співпраці з міжнародною неурядовою організацією Plan International за фінансування Центру кризового реагування та підтримки (СDCS) Міністерства Європи та закордонних справ Франції.