Андрій Куликов пояснив, чому радіо важливе для України
Ведучий ГР Андрій Куликов/Фото: Світлана Шкурай для Громадського радіоРадіо в Україні тривалий час недооцінювали, і це мало наслідки для інформаційної безпеки країни. Зокрема, Україна втратила загальнонаціональну дротову мережу, а в прикордонних областях значну перевагу отримали іноземні радіостанції та частоти. Водночас радіо залишається простором для прямого спілкування з аудиторією, розвитку горизонтальних зв’язків і вільного обміну думками.
Про це в етері Громадського радіо розповів журналіст, засновник Громадського радіо Андрій Куликов.
Куликов критично поставився до практики відзначати професійні дні лише за календарем. На його думку, такі дати часто стають приводом згадати про певну професію чи спільноту на один день. Тоді як справжня повага має проявлятися постійно.
«Коли є певний день, тоді у нас виникає спокуса саме в цей день про це поговорити, відзначити, а потім можна і ні. Це мені нагадує гасло: «18 травня ми всі кримські татари». От 18 травня ми всі вони, а 19-го вже можемо і ні. Тому мені близька думка Романа Коляди: ми не згадуємо про радіо раз на рік. Ми і є радіо. І от Євген Савотієв уособлює для мене радіо», — сказав Андрій Куликов.
Він також наголосив на особливому значенні радіо та його першості серед засобів комунікації.
«Пріоритет чи примат радіо зрозумілий дуже багатьом людям. Навіть Національна рада з питань телебачення і радіомовлення в Україні називається саме так, тоді як у Польщі є Національна рада з питань радіомовлення і телебачення. Наша рада була організована пізніше за польську, тому не хотіли дублювати назву. Але сама логіка життя передбачає, що радіо на першому місці», — пояснив журналіст.
За словами Куликова, в Україні радіо часто недооцінювали, зокрема ті, хто має владу та ресурси.
«В Україні, особливо серед тих, хто при багатстві і при владі, радіо постійно недооцінюють. У результаті ми втратили нашу загальнонаціональну дротову мережу. А в наших прикордонних областях практично всюди є перевага закордонних радіостанцій і частот над українськими станціями та частотами. Це дуже боляче по нас вдарило, коли почалася нова стадія російсько-української війни», — зазначив Куликов.
Куликов розповів, що не пам’ятає своїх перших слів на радіо. Водночас він зауважив, що його робота з радіоформатом почалася ще до безпосереднього виходу в етер. Він записував матеріали в Україні та передавав їх колегам, які працювали на українському іномовленні.
«Перш ніж вийти до етеру, я робив деякі записи тут, в Україні, віддавав своїм друзям на радіо, а вони вже з цим щось робили далі. Тому, напевно, першими моїми словами вже тоді, коли я почав працювати на радіо, було: «Ви слухаєте Українську службу Бі-Бі-Сі з Лондона», бо до того радіодосвіду я не мав», — пригадав журналіст.
Водночас особливе значення для Куликова мало створення Громадського радіо. Спочатку матеріали виходили в інтернеті, а серед перших тем були роль радіо та бачення майбутнього України. Згодом розпочався Майдан.
Куликов переконаний, що журналіст завжди має вибір — і щодо теми, і щодо способу її подачі. Це стосується навіть висвітлення Майдану та російсько-української війни.
Він також згадав власний досвід роботи в радянські часи, коли спершу доводилося відмовлятися від брехні, а згодом усвідомлювати відповідальність за мовчання.
«Ти завжди обираєш тему і спосіб, у який її подаєш. Навіть Майдан, і війну, яку зараз проти України ведуть, і війну, яку веде Україна проти тієї війни, яку ведуть проти неї, — усе це передбачає вибір. Ти можеш мовчати, хоча потім усвідомлюєш, що саме мовчати й не треба було. Я це розумів, коли згадував, як працював у радянські роки: спершу треба було відмовитися брехати, а потім усвідомити, що мовчанка в певних випадках, якщо не гірша, то принаймні така сама, як брехня», — розповів Куликов.
Журналіст порівняв роботу на радіо й телебаченні. За його словами, на телебаченні свободу самовираження можуть обмежувати не лише редакційні правила, а й технічні та організаційні вимоги.
«Свобода для мене і для будь-якої людини великою мірою визначається тим, скільки свободи ця людина готова взяти на себе і скільки з неї втілити. На телебаченні може бути стільки свободи, скільки ти хочеш, але є певні чинники, які тебе обмежують. Наприклад, грим і костюм. Ти хотів би виглядати інакше, але працюєш у програмі, де тебе обов’язково квацають, прасують і так далі. Це не означає, що до радіостудії можна приходити в будь-якому вигляді, але в цьому сенсі свободи все ж більше», — зазначив він.
Ще однією відмінністю Куликов назвав кількість людей, залучених до виробництва програми. На телебаченні команда зазвичай більша, тому журналістові доводиться враховувати межі свободи інших учасників процесу.
«Кожну програму на телебаченні робить дещо більше людей, ніж на радіо. І тому, коли ти визначаєш межі своєї свободи, маєш брати до уваги ті межі свободи, на які готові ці люди. Мені страшенно пощастило, що на Громадському радіо є спільне розуміння тих меж свободи, які ми готові здійснити. Не однакове, але спільне», — сказав журналіст.
Куликов критично висловився і щодо професійних свят та державних почесних звань. Він пояснив, що не вважає доречним обмежувати повагу до людей одним визначеним днем.
Як приклад журналіст навів свого друга, фермера Олексія Цоколова з Кіровоградщини.
«Я маю шанувати свого друга, фермера Олексія Цоколова, раз на рік — у День працівника сільського господарства? Та ні, я його шаную і вдень, і вночі, щомісяця, щосезону, бо він постійно працює. Він вирощує і кукурудзу, і пшеницю, робить халву, олійку і багато всякого. Так само і зі званням «заслужений журналіст України»», — пояснив Куликов.
На його думку, державні почесні звання також порушують питання про те, перед ким саме людина вважається заслуженою.
«Я проти звання «заслужений журналіст України». Питання — перед ким ти заслужений? Перед державними органами і переважно перед тими державними діячами та діячками, які існують і керують саме в цей момент. Прийде наступна влада — і ти для них уже будеш просто людиною, за якою записано, що вона заслужений журналіст. У цьому є певний парадокс», — сказав він.
Окремою перевагою радіо Куликов назвав можливість безпосередньо спілкуватися з великою аудиторією та залучати слухачів до розмови. За його словами, дзвінки, повідомлення та зауваження аудиторії свідчать про взаємну небайдужість.
«Справжня радість радіо в тому, що ти можеш спілкуватися фактично напряму з великою аудиторією і, більше того, залучати її до спілкування з тобою. Дзвінки до студії, дописи у Viber — там, звісно, буває багато такого, що викликає усмішку, але багато й того, що викликає радісну усмішку. Це показує, що аудиторія тобі небайдужа, так само як ти небайдужий аудиторії», — розповів журналіст.
Він навів приклад слухачів, які долучаються до обговорення тем енергетики та ставлять запитання про можливість застосування в Україні досвіду інших країн.
Також Куликов згадав слухачку Галину, яка регулярно звертає увагу на рівень української мови ведучих і водночас позитивно оцінює програму «Ошатно-українська», яку готує ведуча на Громадському радіо Світлана Біла.
«Я дуже радію, коли нас зауважують і коли з нами вважають за потрібне навіть вступити в полеміку. Це вже свідчить про те, що ми не горобцям дулі даємо», — додав Куликов.
На його переконання, радіо здатне не лише передавати інформацію, а й допомагати людям із різним досвідом, поглядами та світосприйняттям знаходити спільну мову.
«Радіо найбільше підходить для розбудови горизонтальних зв’язків у суспільстві. Не лише зв’язку влади з так званим простим людом, а передусім зв’язків між людьми різного віку, різної релігійної чи світоглядної позиції, між тими, хто по-різному сприймає світ. Їм потрібно обмінюватися думками і на цьому ґрунті досягати можливості взаєморозуміння. Не плутати це з порозумінням», — підсумував журналіст.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


