Олег Климчук: Андрію, Скільки ви вже на фронті?
Андрій Лагутін: Я на фронті від початку 2015 року. Я сержант. Коли я потрапив до лав регулярної армії, командир, який кликав мене в бригаду, сказав: «Будеш командувати підрозділом, будеш офіцером». А потім виявилося, що в моєму віці вже не можна йти в офіцери.
Андрій Лагутін: Це було цікавою пригодою, яка сталася у 2022 році. Коли я отримав наказ їхати в бригаду, у мене була трохи зіпсована машина і я мав 1,5 години на те, щоб її полагодити. За той час, що я її лагодив, вже стало зрозуміло, що мій взвод без мене буде воювати непогано. А тут вже йде російська навала на Київ, і треба його захищати. Тому я подзвонив кільком своїм знайомим і запитав, де я потрібний на передку. Мій товариш сказав, що 72 бригада заходить захищати Київ, і щоб я їхав допомагати. Я допомагав організовувати оборону і розташовувати підрозділ коло Вишгорода. Пізніше ще один мій товариш сказав:
«Раз ти тут, то бери ділянку коло Мощуна».
Коли я прийшов на цю ділянку зі своїми товаришами, нам повідомили про техніку, яка проходила через дамбу навпроти Мощуна. Їхали повз поле. По нас почали стріляти. Хлопці повистрибували, а я їхав далі. Перестрибнув через канаву і сховав машину. Пам’ятаю, біжимо на околицю села, де мали б наші бійці цю колонну зустрічати. Прибігаємо туди, жодної людини. Що робити? Я вибігаю на другий поверх одного з будинків і починаю стріляти по цих танках. Стріляв зі снайперської гвинтівки, як з кулемета, але доволі результативно. Потім ця колонна проскочила, вони поїхали в бік Горенки, а я змінив позицію. Коли колонна втікла, виявилося, що я, вірогідно, вбив командира штабної машини, і вона залишилася на нашому березі.
«Окупанти тричі намагалися здійснити тут переправу основних сил і прорватися на Київ. Наші бійці тричі не давали цього зробити. І зрештою відтіснили ворога та змусили його відступити. Втримавши Мощун, ми захистили столицю. Не впали. Вистояв Київ, а з ним – і вся Україна», — сказав Володимир Зеленський на церемонії вшанування пам’яті захисників та захисниць України, які загинули під час оборони та звільнення від російських окупантів села Мощун на Київщині.
Читайте також: «Падав від виснаження»: капелан про бої на сході України
Андрій Лагутін: Зараз у мене вже постреабілітація. На жаль, в нашій медичній системі, на мій погляд, дуже мало фахівців високого класу з реабілітації. Людину вилікували, вона вже вважається здоровою, а далі держава когось командирує на реабілітацію. Але більшість не знає, що робити. У моєму випадку було таке, що мені дали пів року на переогляд. Це означає, що грошей вже нема, «лікуйся як хочеш». Мені дуже пощастило, що мій товариш, який є дуже поважним бізнесменом, оплатив мені лікування за кордоном. Я відбігав місяць по установах, аби оформити собі дозвіл на виїзд на лікування, і поїхав до Чехії, де мене буквально поставили на ноги. Бо туди я їхав, пересуваючись на милицях, а звідти я приїхав і вже доволі спокійно ходив із палицею.
Читайте також: «Авдіївка живе, а люди в ній — виживають» — голова МВА
Олег Климчук: Як би ви схарактеризували становище з забезпеченням ЗСУ сьогодні?
Андрій Лагутін: На мій погляд, снайперська гвинтівка — це дуже високоточний інструмент, який потребує особливої уваги та вміння з ним працювати. Старші командири, які керують снайперськими підрозділами, мають розумітися на цьому. По-перше, є потреба в гарному снайперському патроні різних калібрів. Особливо бронебійні боєприпаси. Все це дуже важливо для снайперських груп.
Наші тепловізори найкращі у світі, але їх все одно мало. Гарний снайпер має мати на озброєнні кілька гвинтівок, кілька прицілів, бо вони виходять з ладу. Наприклад, в снайперському підрозділі США є снайперський підрозділ, і в цьому підрозділі є людина, яка відповідальна за зброю. Тобто людина, яка займається ремонтами, обслуговуваннями, переобладнаннями зброї для кожного конкретного бійця. Для кожного завдання — своя гвинтівка. Коли багато стріляєш, гвинтівки мають ресурс. Щоб замінити поношену частину, потрібен час.
Читайте також: Я воюватиму стільки, скільки треба — медикиня в батальйоні морської піхоти Ярина Чорногуз
Андрію Лагутіну без кількох місяців 60 років. Він є призером чемпіонатів Європи й світу з підводного плавання і полювання. У ЗСУ — уже майже 7 років.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту