Сергій Лукашов: Ми займаємось тим, що створюємо і супроводжуємо прийомні сім’ї, зокрема створюємо для них дитяче містечко, тому ми так називаємось, як спільнота прийомних сімей. Але під час війни ми, зрозуміло, стали реагувати на надзвичайні обставини, допомагати сім’ям з дітьми, які постраждали від війни.

А для нас війна почалася в 2014 році. Ми працювали в Луганську з 2012 року і, звичайно, перший удар війни 2014 року, евакуацію, рятунок дітей, об’єднання роз’єднаних фронтом сімей ми вже пережили. Тому ми швидко почали реагувати на вторгнення 2022 року.

Профілактика завжди ефективніша і дешевша, ніж подолання наслідків.

Влаштування дитини-сироти у прийомну сім’ю чи сприяння усиновленню — це дуже дорогий і складний процес, такий індивідуальний, тривалий. Дуже важливо навпаки діяти з рідними сім’ями, які потрапили в складну ситуацію, а зараз це мільйони сімей з дітьми. Тому ми в першу чергу допомагаємо переселенцям, вимушеним переміщеним сім’ям з дітьми, щоб вони не розпалися, і не віддали дітей в інституційні заклади, в інтернати, ну і, звичайно, щоб діти не опинялися на вулиці.

У будь-якій іншій країні вже були би тисячі дітей на вулиці. У нас їх дуже-дуже мало. Не можу сказати, що зовсім нема, але дуже мало. І це справді наша заслуга, але для цього треба працювати.

Наша організація за час війни охопила 320 тисяч осіб такою допомогою — і матеріальною, і психологічною — щоби сім’ї не розпадалися.

Читайте також: За загальними цифрами — конкретні історії: Олеся Біда про фільм «Діти для Путіна»

Депортовані

Валентина Троян: За вашою інформацією, скільки дітей були депортовані до Росії?

Сергій Лукашов: Офіційна цифра, яку держава називає — це 19,5 тисяч. Це ті, яких вдалося ідентифікувати. Але оціночні цифри жахливі — сотні тисяч дітей. Не можу сказати, що більшість з них були прямо так розлучені насильно і вивезені у вагонах для скота. Хоча такі теж бували жахливі випадки. Але в основному це батьки, які виїхали під примусом, під обставинами загрози для життя, і ми не можемо їх засуджувати. Але тепер ми можемо засуджувати владу країни-агресора, тому що вони роблять все, щоб розірвати зв’язки дитини і цієї сім’ї з Україною, промити мізки, перевиховати дитину в дусі ненависті до своєї рідної країни, мови і навіть часто до сім’ї, коли дитина розлучилася зі своїми батьками.

Часто ми відслідковуємо випадки, коли штучно переконували батьків, а інколи і примушували на окупованих територіях, щоб їм віддали дитину в табір, наприклад, на оздоровлення, навчальний заклад, на стипендію, якісь хороші умови, а в результаті дитина за місяць-два перебування в такому закладі втрачає зв’язки з батьками.

Це злочин, це злочин проти людства і ведеться дискусія, що, можливо, це варто вважати і проявом геноциду.

На щастя, прослідковують оці 19,5 тисяч, це вже щось, що відомо принаймні їхні імена. Але повернуто на цей час менш як 400 дітей, це дуже-дуже мало.

Перепони при поверненні дітей

Сергій Лукашов: Фронт, ворог, часто вони міняють документи дітям, часто вони переміщають дітей з місця на місце, замітають сліди. Дитина, яка маленька, швидко дуже забуває своїх батьків чи своє місто, звідки вона. І просто її вже за місяць можна було спитати: «Звідки ти?». А пройшло півтора року і вже немає сенсу питати. Треба робити ДНК-експертизу, шукати батьків якимись складними способами, це не в наших силах. А ті, в чиїх це повноваженнях — великі міждержавні організації, які мають на це мандат — поки що з різних причин цього не роблять (це Червоний Хрест і ООН).

Щось робиться, але дуже-дуже мляво, дуже-дуже повільно, нерішуче. Що ми можемо робити, ми робили активно, тому що через війну ми швидко евакуювали наші прийомні сім’ї вчасно.

За тиждень до вторгнення ми врятували від травми війни наших дітей, які у нас були під опікою. Але протягом перших місяців війни на окупованій території залишалися ще наші колеги, наші знайомі, через яких ми прослідковували, знаходили дітей, допомагали повертатися, але поступово всі наші колеги виїхали різними ризикованими шляхами, і з кожним місяцем втрачаються зв’язки з окупованими територіями і з дітьми, які депортовані в Росію.

Що ми можемо зробити для дітей, які будуть повертатися із окупації, із Європи? Що ми можемо робити для дітей, які тут у нас, на нашій території, вільній Україні, в жахливих умовах перебувають? і отут треба на самих себе подивитися дуже таким, знаєте, прискіпливим оком і в нас дуже багато в цьому проблем.

Валентина Троян: Ви спілкувалися із тими дітьми, до повернення яких ви були залучені?

Сергій Лукашов: Так, звичайно.

Валентина Троян: І що вони розповідали?

Сергій Лукашов: У перші місяці це була гостра травма. Вони бачили загибель своїх батьків, вони пережили жахливі обстріли в тому ж Маріуполі чи Сєверодонецьку, чи в якихось постраждалих містах.

Ті діти, які попали під окупацію і були напівдобровільно, напівпримусово вивезені в табори, розказували про те, що було інтенсивне промивання мізків, перевиховання, пропагандистські фільми, розмови. Це вже інша, більш тривала травма, більш така хронічна. І діти повертаються додому, знаєте, у зміненому стані свідомості, розгублення.

«Що, правда, ми повертаємось в таку жахливу Україну, про яку нам розказували, що, правда, тут такі прямо злочинці на кожному кроці?».

І це треба розуміти, що дитяча психіка — пластична і злонамірена людина може багато що зробити з дитиною через пропаганду. Тому чим скоріше ми дітей будемо повертати, тим краще. Тому що ми можемо їх втратити. Когось ми повернемо, але у дитини буде такий внутрішній конфлікт.

Читайте також: Росії потрібні українські діти, щоб «перефарбувати» їх у російські кольори — Яніна Корнієнко

Реабілітація

Сергій Лукашов: У нас є реабілітаційний табір, який працює цілий рік. В основному ми працюємо з дітьми, які евакуйовані з окупованих територій, або пережили втрату своїх близьких, які були налякані чи фізично травмовані, поранені обстрілами ворога.

Є у нас такий табір, є у нас також програма допомоги пораненим дітям, лікування і реабілітація. Є у нас доволі багато таких разових, але з усім тим вони дуже важливі послуги. Коли мобільна команда психологів приїжджає в віддалені селища, наприклад, на Харківщині, які пережили окупацію, де діти налякані, де діти травмовані, де діти замкнуті, вони не знають кому довіряти, що вірити, чому не вірити.

І наші мобільні команди приїжджають, проводять з дітьми розважальні, навчальні заходи, і в тому числі вони психологічно підтримують їх, відновлюють їхню нормальність, відновлюють впевненість в собі, відновлюють віру в себе, в сім’ю, в країну.

Тобто, дуже багато різних форм допомоги, у тому числі й матеріальної допомоги. Сім’ю треба підтримати продуктами, одягом, де потрібно генератором, де потрібно — генератором, можливо, грошима на ремонт, на відновлення.

Наше основне переконання, що зцілює сім’я, родина, родинне середовище, треба відновлювати родину, зв’язки в родині, родинне тепло. Тому ми в першу чергу працюємо з батьками, ну або з тими, хто їх заміняє.

Ми в основному підтримуємо прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, опікунські сім’ї і сім’ї усиновлювачів, зараз у нас є, наприклад, є дія програма фінансової підтримки усиновлювачів. Ми готові підтримати, звертайтеся, на жаль, на жаль, дуже мало людей в Україні зараз усиновлюють дітей, катастрофічно мало, і ми готові підтримати тих благородних людей, які це зробили, підтримати фінансово.

Про депортацію українських дітей до Росії

Нагадаємо, станом на кінець 2022 року офіційні джерела РФ рапортували про понад 700 000 українських дітей, які проживали на той час на території РФ. Це депортовані (разом з батьками) та викрадені діти. Їх вивозять нібито на оздоровлення або на відпочинок у таборах до тимчасово окупованого Криму, Росії чи Білорусі.

У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна і Марії Львової-Бєлової через насильницьке вивезення українських дітей, що є ознакою геноциду. Це означає, що російський президент Путін має офіційний статус підозрюваного у скоєнні міжнародного злочину — незаконної депортації та переміщення українських дітей. Політологиня, кандидатка політичних наук Олеся Яхно вважає, що рішення МКС про видачу ордера на арешт президента РФ Путіна матиме велике значення для багатьох країн, і не лише в Європі.

Відомо, що росіяни приховують злочини усиновлення українських дітей. Уповноважений президента України з прав дитини у 2014-2021 рр. Микола Кулеба каже, що станом на березень 2023 року стало важче знайти інформацію про викрадених українських дітей. Він зауважив, що не відомо скільки українських дітей перебуває зараз у Росії. Їх, за словами Миколи Кулеби, влаштовують або в сиротинець, або в якісь сім’ї. Їм надають не тільки статус дитини-сироти або позбавленої батьківського піклування, але й російське громадянство.

У червні 2023 року омбудсман Дмитро Лубінець під час спецдоповіді щодо порушення прав українських дітей заявив, що депортовані українські діти перебувають у 57 регіонах Росії. Він сказав, що окупанти використовують дитячу працю та мілітаризують українських дітей. Також у червні 2023 року стало відомо, що російські окупанти використовують територію Білорусі для вивезення українських дітей.

Російські окупанти змінюють технологію депортації та викрадення українських дітей. Росіяни навмисно позбавляють людей на окупованих територіях батьківських прав і сприяють тому, щоб українських дітей «усиновлювали» громадяни РФ. Про це в ефірі ГР розповідав директор Інституту стратегічних досліджень та безпеки Павло Лисянський.

У травні 2023 року в Україну повернули 12 українських дітей, яких вивезли росіяни. Микола Кулеба сказав, що ця місія була дуже складною. Пізніше, 6 липня 2023 року у взаємодії з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем додому вдалося повернути двох незаконно вивезених українських дітей. Їхню маму, бойову медикиню, звільнили з російського полону ще торік у жовтні.