Якою може стати роль української промисловості у європейській економіці

Яким наразі є стан промисловості в Україні?

Володимир Власюк говорить, що зелена відбудова — це можливість для запровадження структурних змін в українській промисловості та появи нового технічного промислового сектору в країні. Крім того, це інтеграція України у європейські процеси переходу на більш екологічні способи побудови промисловості.

Як розповідає директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза», тривалий час промисловість в Україні розвивалася гірше, ніж у сусідніх країнах, що тягнуло за собою послаблення економіки загалом — на рівні доходів населення, стандартів безпеки, ВВП. Розробка промислової політики почалася у 2000-х роках, але наразі цей досвід не можна назвати позитивним, каже Володимир Власюк.

«Промисловість — це сектор, який виробляє усі ті товари, які потрібні людині. У нас трапилося так, що ми дедалі менше виробляли, і тому дедалі більше були змушені імпортувати. Промисловість створює додану вартість у країні: частково це твоя зарплата, частково це податки до бюджету, частково це прибуток бізнесу. Чим більше ти у процесі переробки створюєш доданої вартості, тим багатшим стає суспільство», — говорить директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза».

За його словами, частка переробної промисловості у ВВП України на початку 2000-х років становила близько 14%. На сьогодні це показник зменшився до 8%. У той же час, у Польщі частка переробної промисловості становить 17%, у Словаччині — 19%, у Німеччині — понад 20%.

Володимир Власюк зазначає, що наразі в Україні є спроби вдосконалити промислову політику. Запроваджуються програми, що мають стимулювати бізнес-підприємництво у виробничій діяльності, зокрема стимулювати підприємця будувати нові заводи в Україні.

Що ускладнює розвиток промисловості в Україні?

Володимир Власюк зауважує, що виробництво товарів з великою доданою вартістю — це сегмент ринку, де у світі відбувається шалена конкуренція. Європейська країна може придбати в Україні зерно, після чого переробити його і продати готовий продукт, заробивши на ньому значно більше, ніж ми заробимо на самому зерні. Через це усі країни змагаються за відкриття підприємств і створення доданої вартості на власній території.

«Промисловість не буде створена в країні, якщо відстоювати тільки загальні принципи вільного ринку, вільної конкуренції, приватизації. Має бути захист підприємництва, приватної власності, мають бути можливості торгівлі. Але поруч із цим потрібно створити систему інструментів, які будуть підтримувати підприємця й укріпляти його в думці побудувати завод в Україні», — говорить Володимир Власюк.

За його словами, для будівництва великого підприємства потрібний стартовий капітал у десятки мільйонів доларів або більше, що створює великі ризики. Частину з них має узяти на себе держава: забезпечити інфраструктуру, електроенергію, газ, технічну воду, шляхи сполучення. Також потрібно забезпечити можливість отримати кредит на будівництво під невеликий відсоток. За чинних умов в Україні необхідне страхування від військових ризиків — окупації, релокації та руйнування під час атаки.

Ще один з ключових чинників, говорить голова комітету промислової модернізації, — це людський капітал. Перед будівництвом заводу у певному регіоні підприємець досліджуватиме місцеву демографію, наявність освітніх закладів, які можуть забезпечити потрібних фахівців.

Як Україна може інтегруватися у технічне забезпечення зеленого переходу та цифровізації?

Як говорить Володимир Власюк, сьогодні перехід на екологічні способи виробництва та цифровізація є провідними трендами у Європейському Союзі. Їх варто розглядати як можливість для перебудови й української промисловості. Для цього потрібно масштабувати виробництва обладнання та комплектуючих, пов’язаних із самим зеленим переходом, говорить директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза».

Скажімо, перехід на зелену енергетику створює попит на сонячні панелі, батареї, запчастини для вітряків та ін. Тож Україна може долучитися до виробництва цієї продукції.

«Україна вже частково присутня у цьому ланцюжку, наприклад, ми постачаємо деякі елементи, пов’язані із вітровою та сонячною генерацією. Але для того, щоб ми туди повноцінно інтегрувалися, нам обов’язково потрібно видобувати і виробляти базові конструкційні матеріали, з яких робляться акумулятори, мікрочіпи, сонячні батареї. Для цього у нас є поклади критичних мінералів, тому нам потрібно, щоб в Україні з’явилися заводи з їх видобутку та переробки», — каже Володимир Власюк.

Він зазначає, що наразі абсолютну більшість цього сегменту покриває Китай, тож Україна може допомогти Європі диверсифікувати постачання цих запчастин і знизити ризики для партнерів. При цьому, важливо намагатися не лише видобувати критичні мінерали, а й переробляти їх, аби залишатися не лише постачальником сировини та отримувати більші прибутки з продукції, зауважує директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза»:

«Наприклад, з літію можна виробити літієвий концентрат, потім гідроксид літію, а тоді — літієвий катод. З графіту, поклади якого у нас є, можна виготовити графітовий анод. Катод і анод — основні компоненти акумулятора. Тому ми максимально повинні йти до того, щоб в Україні виробляти електричні акумулятори».

За словами Володимира Власюка, якщо Україна зробить концентрат з розвіданих наразі покладів літію, на ньому країна може заробити близько 8 млрд доларів. Якщо виробити з нього карбонат літію, цей показник зросте до 24 млрд доларів, якщо виготовити акумулятори — до 38 млрд доларів. Таким чином, кожен наступний етап у ланцюжку переробки збільшує додану вартість і прибуток для України.

Інший важливих сегмент — виробництво напівпровідників. Україна має необхідні для цього поклади сировини, але потребує будівництва відповідних підприємств. На наступних етапах переробки з цих матеріалів можна виробляти, скажімо, мікрочіпи.

Яка роль політичної волі та залучення у розвитку промисловості?

На думку Володимира Власюка, перспективи промислового розвитку наразі бачать лиш поодинокі представники органів державної влади. За його словами, є багато сил, що протистоять виникненню новітніх переробних підприємств в Україні, тому для їх появи потрібні великі зусилля та вмотивованість керівництва, починаючи з президента.

«Це має бути пріоритет, якому, значною мірою, підпорядковуватиметься вся державна машина, інакше нічого не буде. Які у нас є вороги промисловості: проти України дуже сильно працювала Росія, руйнувала наші підприємства, а зараз робить це напряму, тому що розуміє, що це частина нашої оборони. Наші партнери теж будуть дуже прохолодно на це дивитися, тому що кожен хоче, щоб це з’явилося у них, а не у нас», — говорить директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза».

За його словами, будівництво сучасних переробних заводів — складний та дорогий процес, для якого може знадобитися стартовий капітал до мільярда доларів. Тому для того, щоб втілити у реальність такі плани, держава має створювати сприятливі умови та можливості для підприємців. Наразі ж цього не відбувається. Для будівництва таких заводів можна залучати інвестиції іноземних донорів, що теж потребує ґрунтовного підходу.

«Якщо ми хочемо залучити серйозного інвестора — це справа перших осіб держави — президента, прем’єр-міністра. Вони мають індивідуально спілкуватися. Якщо ти запрошуєш іноземну компанію, і вона приїжджає в Україну, то потрібно пояснити, що вони отримають, якщо побудують тут завод: фінансування, грант на підготовку персоналу, інфраструктуру. Крім того, транснаціональний капітал потребує гарних умов репатріації прибутку, гарних валютних умов», — пояснює Володимир Власюк.

За його словами, така практика була притаманна країнам, що досягли так званого економічного дива, наприклад Сінгапуру.

Які переваги та недоліки української військової промисловості?

Володимир Власюк говорить, що, згідно з наявною наразі інформацією, Україна може виробляти зброю на 35 млрд доларів. У той же час, держава здатна замовляти у ВПК товарів лише на 8 млрд доларів. Залишається величезний надлишок потужностей, що для своєї роботи потребують додаткових замовлень. Наразі нових покупців шукають за кордоном, це також дозволило б Україні інтегруватися у міжнародну сферу виробництва техніки та зброї. За словами директора ДП «Укрпромзовнішекспертиза», останні три роки стали для секторв військової промисловості в Україні періодом масштабування. Суттєво збільшується як число компаній у цій галузі, так і кількість різновидів зброї, які випускає Україна. Лідером є виробництво повітряних і морських дронів та НРК.

«Однак ми маємо розуміти, що частка закордонних елементів у цьому виробництві абсолютно домінуюча — 70-80%. Ті ж мікроплати ми можемо штампувати, але всі елементи для них ми змушені імпортувати. Відповідно, виникає певна залежність, наприклад, від поставки китайських компонентів. Тому, з одного боку, ми бачимо масштабування виробництва зброї, а з іншого, ми розуміємо, що нам потрібні заводи, про які ми раніше говорили, щоб убезпечити цей ланцюг і більшу частину виробляти самостійно», — пояснює Володимир Власюк.

Він говорить, що на користь розвитку військово-промислового комплексу України спрацювало три чинники:

• Державні замовлення для компаній, які виробляють зброю;
• Звільнення компонентів для виробництва зброї від імпортного мита;
• Фонд розвитку інновацій, що фінансує розробки на ранніх етапах.

Яких принципів необхідно дотримуватися, аби розвивати українську промисловість?

На думку Володимира Власюка, є низка принципів, яких необхідно дотримуватися, аби надалі розвивати промислову політику України та співпрацю з партнерами:

• Конкурентоспроможність промисловості, тобто здатність до експорту. Виробництво має орієнтуватися як на внутрішній, так і на зовнішній ринок.
• Високий рівень продуктивності праці. Наразі в Україні цей показник залишається низьким, тому навіть на наявної зараз кількості населення ВВП країни можна збільшити у два-три рази.
• Залучення новітніх технологій. Саме вони мають забезпечити більшу ефективність, тому потрібно купувати найбільш передове обладнання у пріоритетних сегментах виробництва.
• Компенсація отриманої на початку державної допомоги під час подальшої сплати податків.
• Висока оплачуваність робітників. Сьогодні в Україні зарплати співробітників підприємств у кілька разів менші, ніж у Польщі чи Німеччині. Хоча спочатку це можна використати як конкурентну перевагу, надалі рівень заробітних плат має підвищуватися.
• Здатність економіки розробляти технології та виводити їх на ринок.

Поністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі.