8,5 років полону, засекречена справа і постійне утримання в ШІЗО — історія політв’язня Валентина Вигівського

Про це ми поговорили у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» з батьком Валентина Вигівського — Петром Вигівським.

Довідка: 

Валентин Вигівський — український політв’язень, перебуває у неволі з вересня 2014 року. Киянин Валентин зник в окупованому Сімферополі, куди поїхав на один день на виставку з авіації. Його справа засекречена. Нюансів затримання та копію офіційного вироку не бачили навіть рідні. Українця утримували у московському СІЗО Лефортово, а в грудні 2015 року Московський обласний суд засудив Валентина до 11 років колонії суворого режиму. Нині він відбуває термін в колонії у Кірово-Чепецьку, що майже за 2 тисячі кілометрів від Києва. Валентин часто опиняється у штрафному ізоляторі.

Зв’язок із Валентином від 24 лютого сильно погіршився

Петро Вигівський: З початку повномасштабного вторгнення не працює пошта між Росією та Україною, в Росії немає ні українського посольства, ні консульства, тому зв’язок з сином дуже утруднений. Ми навіть не можемо перерахувати кошти Валентину на карту, щоб він зміг щось купити у тюремному магазині.

Зв’язок із сином є тільки через російських волонтерів і правозахисників. Так ми, принаймні, знаємо, що він живий. Листи він пише не так часто – раз на два місяці, адже зараз дуже посилена цензура, тому не всі листи від нього доходять.

Раніше він у своїх листах писав практично все, що мав на думці, зараз такі листи не доходять. Можна написати лише про родину, про дітей, про побут і таке інше.

П’ять років в одиночній камері….

Петро Вигівський: Весь час Валентин перебуває у режимі штрафного ізолятора (ПКТ). Штрафний ізолятор — це одиночна камера, де немає ніяких контактів. А у самому штрафному ізоляторі є ще декілька режимів. Є режим СУС (специальные условия содержания)  — це трішки полегшений режим, де в одній камері перебувають декілька людей, навіть є телевізор з однією програмою.

• Весь час Валентин перебуває у режимі штрафного ізолятора

Отже, понад п’ять років наш син перебував у ШІЗО в одиночній камері. Ми підняли шум, скрізь писали запити, і тільки тоді його перевели у СУС. Але після повномасштабного вторгнення його знову на чотири місяці помістили в одиночну камеру.

Такі санкції до нього застосовуються переважно через те, що Валентин офіційно відмовився від робіт на російську економіку.

Що змінилося у справі за 8,5 років?

Петро Вигівський: Ми навіть не знаємо, що було на початку справи, бо вона засекречена. Знаємо тільки поверхнево з того, що нам зміг розповісти адвокат, або з тієї інформації, яку я почув з новин російського телебачення. Але чи ця інформація відповідає дійсності…

Виходячи з того, що його стаття – «шпигунство», і, як казав Кисельов, що він «хотів розрушити космічні сили Росії», я можу зробити висновок, що він, певно, «намагався їх розрушити». Він займався авіацією, розумівся на цьому, у нас є багато літератури з авіації, бо це було його хобі ще з дошкільних часів. Може, він щось і знав. А може й не знав.

Росіяни, які допомагають

Петро Вигівський: В Росії є люди, які категорично проти цієї війни, які підтримують Україну і українців. Вони допомагають. І вони не бояться. Хоча я знаю, що проти деяких там вже починаються гоніння.

«Мій син — один з двох українців, які перебувають у тюрмі з 2014-го року…»

Петро Вигівський: Мій син — один з двох українців, які перебувають у тюрмі з 2014-го року. Також я знаю, що в російських СІЗО перебувають дуже багато цивільних заручників, які взагалі без жодного статусу. Відомо про понад дві тисячі людей, і це тільки з північних регіонів України. І якщо політв’язні перебувають хоч у якомусь статусі, їм висунуті підозри або оголошені вироки, то ті цивільні полонені, яких викрали вже після повномасштабного вторгнення, взагалі без статусу, їхнє місцеперебування невідоме, до них немає доступу навіть адвокатам. Отже, дуже складно судити наразі, хто перебуває у гіршому чи ліпшому становищі.

Що може бути з політв’язнями на території Росії після перемоги?

Петро Вигівський: Виходячи з історії України та світової історії, можу сказати, що звільнення наших бранців насамперед залежить від успіхів Збройних сил України. Коли українська армія доб’є агресора, тоді почнуться якісь зміни в самій Росії, адже саме тоді буде дотичним наш вплив через розбиту російську армію. У них зміниться режим, і Росії потрібно буде наводити лад у своїй країні. Для цього потрібно буде виходити на міжнародні контакти, і задля цього необхідно буде розв’язувати гуманітарні питання. Тоді й почнуться ці процеси повернення точно без усіляких обмінів  та умов.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS