Amnesty Internatіоnal — «Міжнародна амністія» — неурядова організація, заснована 1961 року в Британії, що має на меті досліджувати та запобігти грубим порушенням прав людини, а також допомагати тим, чиї права було порушено.
Вероніка Вельч: Мотивація для мене була доволі очевидна. По-перше, я багато років провела не в Україні. Я прожила практично 10 років у Вашингтоні. Я займалась адвокаційною діяльністю, кризовими корпоративними комунікаціями. Але останні роки фокус усе більше й більше зміщувався на правозахисну діяльність.
Працювала із сім’єю Пола Русесабаджіна. Це відомий руандійський кейс. Людина, яка вивезла дуже багато людей під час геноциду, який там відбувався. Із Полом Віланом, засудженим у Росії за шпіонаж. Звісно, людина невинна, але Росія тримає його як обмінний фонд. Правозахисна діяльність все більше стає частиною корпоративної соціальної відповідальності.
Крім того, в Україні правозахисна робота є критично важливою. Коли Україна, на жаль, випадає з активного процесу, ми просто втрачаємо голос на міжнародній арені. Не хотілося би, аби ми стали схожими на східних сусідів, де немає жодного офісу активно діючого Amnesty. Я хотіла, щоб офіс відновився на території України. Я вважала, що ми маємо бути в Києві. Бо те місце, де ти фізично знаходишся, визначає твоє бачення. Ми багато говоримо про ротацію військових на фронті. Я вважаю, що чесною є ротація професійних українців, які працювали за кордоном тривалий час і мають можливість повернутися додому.
Ну і додам, що це сімейна історія. Мій чоловік — колишній політв’язень, кримець.
Вероніка Вельч: Правозахисний рух був заснований із першою ідеєю — робити дослідження. Ці дослідження мають носити об’єктивний збалансований характер. І міжнародна спільнота в рамках Міжнародного гуманітарного права, Статуту ООН могла спільно ухвалювати рішення щодо агресора.
Уже наступна мета — коли в Amnesty з’явився адвокаційний рух для спільного бачення. Тому ми зараз працюємо над звітом, який пов’язаний із цивільними ув’язненими особами.
Першочергово, цей звіт робиться для того, аби ми отримали незалежний голос у міжнародній спільноті. Amnesty є частиною дорадчого органу при ЮНЕСКО. Двічі на рік ми виступаємо і додаємо до повістки дня те, що вважаємо за потрібне. ЮНЕСКО, скажімо, не вважає незаконно ув’язнених цивільних своїм пріоритетом. Тим не менше, ми все одно це виносимо на обговорення. Тому що це величезна платформа і кількість країн, де ми можемо бути почуті.
У нас є офіс при Раді Європи в Женеві, у Нью-Йорку. І коли відбувається такий звіт, для нас це серйозно аргументована позиція. Коли ми можемо сказати, що є люди, оце їхні долі — це не просто цифри.
Мені зараз особливо болить те, що відбувається в Харківській області. Світ за цим розгублено спостерігає, не розуміючи взагалі, що буде далі. Бо поки чіткого механізму немає. Ми лише можемо як правозахисники, українські та міжнародні, виробляти спільне бачення і допомагати українському голосу бути почутим. Не бути забутим, що взагалі є критично важливим.
Читайте також: Трудові права незаконно ув’язнених цивільних — розповідає юристка
Вероніка Вельч: Я можу апелювати до попереднього звіту. Ситуація поки не покращується. Але найважливіше — це вкласти «цивільні заручники» в рамку міжнародного права. Ми минулого разу відкрили розмову про те, що люди, яких захоплюють, транспортують з одного місця в інше без їхньої власної волі, без належного судового процесу, — це військові злочини Росії.
Ми можемо багато говорити про те, що міжнародна правова рамка має бути змінена, що архітектура міжнародних відносин повинна бути змінена і так далі. Але станом на сьогодні ми оперуємо в тих рамках, які є. І для нас основна ідея полягає в тому, аби люди, які є ув’язненими на окупованих територіях, отримували правову підтримку.
Ми вимагаємо постійного доступу до цих людей на окупованих територіях, що Росія абсолютно ігнорує. Це в черговий раз слугує підтвердженням порушення Міжнародного гуманітарного права. Це є основою для пояснення міжнародним партнерам, що саме не так відбувається.
У будь-якому випадку, що би не відбувалося, про які би речі Росія не розповідала, що ці люди є потенційними злочинцями. Поки не доказана вина людини, ця людина є невинною. І це все, що лягає в основу правозахисної діяльності.
Що ми можемо з цим робити? Робити ці кейси публічними на міжнародній арені та вимагати в наших партнерів, аби вони активніше долучалися до роботи. Можливо, потрібне залучення третіх сторін. Це спосіб спільного вирішення проблеми. Головне не дозволяти всім закривати очі.
Читайте також: Сексуальне насильство як воєнний злочин окупантів
Вероніка Вельч: Наразі ми перестали оперувати поняттям «політв’язні». Оскільки будь-яка людина, незалежно від політичних, релігійних чи будь-яких інших упереджень, має право на захист. Міжнародна спільнота все більше відходить від цього формулювання. Хоча я знаю, що на державному рівні такі речі можуть існувати.
Але це є дуже небезпечним трендом — розрізнення: військовополонені, цивільні полонені, заручники і так далі. Тому що ключовим завжди має бути захист людини незалежно від її статусу.
Зараз в основному списками такого роду (список політв’язнів — ред.) займаються наші уповноважені державні органи. Я навіть не впевнена, чи жодна громадська чи міжнародна організація в Україні має доступ або компетенції робити подібні речі. Точно так само з цивільними заручниками.
Окремі кейси ми можемо отримувати та розповсюджувати. Наш підхід — один кейс допомагає іншим людям. Змога отримати доступ до одного або двох військовополонених чи заручників дає змогу відкрити доступ до інших.
Вероніка Вельч: Amnesty потрібно займатися не тільки в Україні, а й на міжнародному рівні. Проводити акції в Україні — це не є головним методом впливу. Але проводити такі акції у глобальному вимірі — це критично важливо.
Коли ми говоримо з іншими директорами Amnesty, їх шокує, що ми навіть не маємо ніякого доступу до людей. Тобто потрібно розвінчувати міфи, які існують навіть серед колег. Тому що немає розуміння, що українські військові в’язні, цивільні заручники, навіть українські діти повністю втрачають зв’язок з батьківщиною. Що це дійсно нелегально. Якому ризику ці люди можуть піддатися.
Зараз ми перебуваємо в жахливому вакуумі. Росія є тим агресором, який нівелює всі існуючі норми міжнародного правопорядку. Я завжди кажу міжнародним партнерам: є шахи, є дошка, на якій ми всі колись грали. І це називалося дипломатія. А зараз Путін перевернув дошку і просто всіх нею дубасить по голові. Україна продовжує стікати кров’ю. А всі решта продовжують казати, що давайте повернемо все, як було, і продовжимо грати
Читайте також: Для них люди — це інструмент пропаганди: історія цивільного заручника Олега Богданова
Вероніка Вельч: Нам треба почати міркувати про те, якщо це війна вдовгу, то що ми можемо робити вже зараз? В ідеалі, ми маємо переписувати архітектуру безпеки, робити трибунал для Путіна. Але як зробити так, щоб українці знали, що відбувається з їхніми рідними.
Якщо ми не можемо досягнути звільнення і чіткого механізму прямо зараз, то треба думати, що ми можемо зробити зараз, аби дати ясність людям, до якоїсь групи людей отримати доступ, аби, можливо, зменшити тортури. Це було би дуже важливо, аби, принаймні, листи доходили. І від нас до них, і від них до нас.
Чому Росія не дає доступу? Я багато спілкувалася із сім’ями захисників «Азовсталі», які перебували в ув’язненні. І всі в один голос говорили, що окрім фізичних тортур, найстрашнішою була відсутність інформації. Захисникам говорили, що України давно немає, про вас всі забули, до кінця життя ми вас катуватимемо. Коли людина не знає, що її чекають, це найбільше демотивує.
Вероніка Вельч: Звіт уже є. Його вичитує наша «Law and Policy Team». Це дуже непростий процес. Нам важливо, аби до нього примкнули всі сторони, отримали розуміння.
Але поки ми один звіт закінчуємо, Росія окуповує нові території вже повторно.
Це просто підтверджує необхідність постійно працювати і виокремлювати з величезної кількості людей принаймні тих, про яких ми можемо розповідати.
Читайте також: Як звільняти журналістів-заручників режиму Путіна?
завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.
Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту