Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Олександра Романцова
На Революції гідності політиків толерували, але не робили символами надії — Максим Буткевич
4 год тому
Першими зниклими безвісти на території Криму у 2014 році були майданівці — Романцова
Перші жертви російської агресії в Україні та перші викрадені окупантами українці — хто вони та чому важливо не забувати про те, як усе починалося? Про це говорили в етері Громадського радіо.
Дехто, на жаль, загинув, як Геннадій Афанасьєв, який був звільнений і долучився до захисту України після повномасштабного російського вторгнення. Але є люди, чия доля навіть досі, 10 років потому, залишається невідомою.
Про це говорили у черговому випуск програми «Звільніть наших рідних» у десяту річницю збройної агресії Росії проти України.
Вже десять років воєнні злочини відстежує правозахисниця Центру громадянських свобод Олександра Романцова.
Олександра Романцова — українська правозахисниця, виконавча директорка «Центру громадянських свобод». Ще до повномасштабного вторгнення РФ Олександра координувала проєкт спостереження за порушеннями прав людини та воєнними злочинами на сході України в зоні АТО та за політичним переслідуванням в окупованому Криму. Неодноразово організовувала і долучалася до акцій за свободу українських політв’язнів. Після повномасштабного вторгнення Центр громадянських свобод заснував ініціативу «Трибунал для Путіна». ЦГС у 2022 отримав Нобелівську премію миру.
«Перші люди, які зникли безвісти, були з Майдану»
Олександра Романцова: Насправді, перші люди, які зникли безвісти в Криму, це були майданівці. І в цілому у 2013-2016 році на Майдані нам не вдалося знайти, як ініціатива Євромайдан-SOS, приблизно 39 людей. Це були перші безвісти зниклі на території Криму, як ми потім з’ясували вже в процесі окупації.
Надалі людей заарештовували саме через протидію окупації російською армією Криму. І такі люди були або учасниками, наприклад, перших мирних протестів проти окупації, або подекуди просто жили у своїх домівках, на своїх фермах, але якимось чином демонстрували прихильність до України, наприклад, вивісивши прапор України на своїй території.
Зокрема, у ці категорії входили люди, які займалися, наприклад, професійною діяльністю. Дуже багато саме журналістів, які були такою таргетованою групою. Щодо них застосовувалися викрадення, арешти, утримання дуже часто у жахливих умовах. І ми рахували — 67% отримували якусь форму тортур майже одразу при першому ж арешті. Дуже багато використовувалося, як ми вже знаємо зараз, традиційних речей — підключення частин тіла до електроструму, побиття, придушення. Тобто дуже багато цього ми одразу побачили в Криму.
Читайте, слухайте та дивіться також історію, у якій йдеться про долю одного із перших загиблих під час окупації Криму: «У Криму має бути Україна»: історія приватного музею спогадів про півострів (ФОТОРЕПОРТАЖ)
Спротив кримських татар
Олександра Романцова: Всі ми з вами тоді жахалися. Перший раз, коли ми зареєстрували таку тенденцію у 2014 році, ми знайшли 11 справ. Надалі, приблизно за 4 роки, вони роз’єдналися до сотень людей.
Ну і, звичайно, великою такою таргетованою групою стали кримські татари саме через їх внутрішню самоорганізацію, через представницькі функції Меджлісу і Курултаю, через те, що кримські татари — це люди, які мають глибинні традиції самоорганізації мирної боротьби з повернення у Крим під час радянського періоду.
Саме там ми бачили унікальні випадки, коли кримського татарина не визнали автоматично громадянином Росії, при тому, що всім автоматично роздавали російські паспорти та російське громадянство. Це наймолодший дисидент у Радянському Союзі. Зрештою його змусили виїхати з Криму. Тобто росіяни одразу бачили небезпеку в самоорганізації кримських татар і їх досвіді боротьби.
Це те, що ми бачили тоді, з чого почалися політичні ув’язнення. І з цього ми почали свою кампанію. На той момент перша компанія називалася Let My People Go, далі — «Save Олег Сєнцов» з моменту голодування Олега Сєнцова, а далі продовжується наша діяльність, оскільки близько 200 людей досі перебувають у політичному полоні, у тюрмах за звинуваченнями в екстремістсько-шпигунські діяльності. Більшість з цих людей вивезли з Криму, через Ростовський та Московський суди їм надають величезні строки. І, частіше за все, їх відправляють якомога далі в якусь Лабутангу чи просто нереально далекий регіон Російської Федерації, щоб родичі не мали можливості їх підтримувати й приїжджати до них.
Чому частина цивільних у Криму і на Донбасі спокійно сприймали окупацію?
Олександра Романцова: У Криму Росія вкладала просто безумні кошти в те, щоб цивільне населення не тільки не чинило супротив, але й не розуміло, у чому проблема. Російські війська тут стоять завжди, а тепер їх трошки більше ходить по вулиці. Я маю на увазі, що там ця операція готувалася десятиріччями. І відчуття цивільного населення, що зараз будуть проблеми, було не таке. Найбільшу небезпеку відчували люди, які вже якимось чином були причетними до майданів, і вони розуміли, що наявність військових, наявність якоїсь поліції, яка демонструє зброю чи агресію, може бути проблемою. Адже, згадайте, буквально до майданів нам ніколи не могло взагалі в голову прийти, що поліція може когось розганяти.
Але ніхто не готувався на той момент, через те, що Янукович втік, втік міністр внутрішніх справ. Тобто віддати наказ спротиву ані армії, ані СБУ, ані міліції не було можливості.
Також треба пам’ятати, що регіонально і Донбас, і Крим були більш підпорядковані місцевим управлінцям, аніж Києву. Тому, наприклад, на Донбасі приблизно 90% складу правоохоронних органів стали учасниками цього сепаратистського руху, бо вони були більш корупційно підключені саме до донецьких, луганських управлінців регіонами.
У Криму тут була проблема колапсу, незрозуміло було від кого потрібно отримати рішення, бо багато хто був у прострації абсолютній. І люди не розуміли. Окей, ну самооборона — це наче, як радянська дружина, може і непогано, вони нічого наче поганого не роблять. А потім з’ясувалося, що ці люди агресують, ці люди когось вихоплюють, кидають у СІЗО тощо.
Чому українські в’язні та діти з дитячих будинків опинилися з окупації?
Олександра Романцова: Українська пенітенціарна система в Україні потребує реформування, про що привіт Андрію Діденку і Харківській правозахисній групі, які про це говорять вже давно. Офіс Омбудсмена мав унікальну абсолютно механіку, яка називалась превентивним механізмом моніторингу ситуації з тюрмами, бо тюрми в нас жахливі й з радянських часів і не помінялися.
Треба чітко розуміти, що через те, що під час Майдану всі тюрми були просто забиті, люди перший раз зустрілися з цією паралельною реальністю. Слід розуміти, що тюрми стали поганими не тому, що Росія прийшла, а тому, що це стара-стара проблема, зокрема й України.
Тобто тюрма – це таке місце, де людина не перевиховується і після виходу не стає нормальним учасником соціуму, а де просто твоє життя летить під три чорти, і, скоріш за все, ти ще чимось захворієш. Це величезне питання до нас з вами у майбутньому — як реформувати цей процес.
Окрім цього, це дуже стара система, і багатьох речей, які відбуваються всередині, немає ані в електронному варіанті, ані в централізованому варіанті. І з цим стикнувся й Офіс Омбудсмена, коли йшлося про те, що евакуювати чи забирати людей звідти ти маєш з документами, інакше ти не маєш жодної можливості, щоб простежити, що, наприклад, людина вже має якісь догани, і тому має переглядатися її справа, або навпаки — підходить під УДО. І це була величезна проблема.
Отже, скажімо так, проблема, яку Україна до того мала з тюрмами, нашарувалася на унікальні обставини окупації. Були ситуації, коли обстріли в Донецькій області руйнували стіну тюрми, а люди, які там перебували, не знали, чи можна їм тікати, чи не можна, тому що незрозуміло, чи це буде зараховано, як втеча з української тюрми, чи ні. Але були й інші абсолютно жахливі ситуації. Так звані «Л/ДНР» абсолютно не забезпечували людей, яких потрібно годувати, водити на прогулянки, забезпечувати санітарними речами тощо. Ми знаємо, що «Л/ДНР» ніколи не славилась якоюсь організацією, але й дуже часто це були ще й просто корупційні провалля, тобто Росія якісь гроші виділяла, але вони розтягувалися і ці ув’язнені в результаті не отримували того, що вони мали отримати.
Але це певним чином допомогло тоді Офісу Омбудсмана забирати їх з тієї території й інколи навіть вмовляти, щоб видавали цих людей з документами.
Ми зараз говоримо про тюрми, але, окрім цього, існують геріатричні пансіонати, заклади, у яких людей утримують через їхні ментальні чи когнітивні проблеми. Є величезна проблема з дитячими будинками сімейного типу, адже у 2014-15 роках з’ясувалося, що дорослі з цього будинку можуть поїхати, а діти — ні, тому що фінансове та опікунське закріплене за конкретним управлінням у конкретній області. Тому швидко мінялося законодавство, щоб гроші йшли за дитиною і дитина могла переїжджати з області в область.
Читайте також: «Війна триватиме 5-10 років — і це оптимістичний прогноз» — Аліна Сарнацька
Акція «Світу потрібна безпека, Україні — перемога»
Олександра Романцова: Суть цієї кампанії — запропонувати громадам, які підтримують Україну в різних країнах, використовувати слогани, які нагадують, що Україна бореться, звичайно, за себе і за своє майбутнє, але найголовніше — Україна бореться за світову систему безпеки, за те, щоб права людини, демократія, правова держава — це була модель, яка б перемогла автократію, яку демонструє РФ. Долучитися до цієї кампанії можна на нашому сайті Центру громадянських свобод і у соцмережах. Нам можна написати й ми вишлемо всі матеріали, плакати та тези. Їх можна долучати до будь-якої проукраїнської демонстрації, щоб ми були об’єднані великим спільним меседжем, що українська перемога є безпекою для Європи та для світу.
Нагадаємо, що, за останніми даними, в Україні понад 26 тисяч людей — у розшуку як зниклі безвісти за особливих обставин. 15 тисяч з них — військовослужбовці, а ще 11 тисяч — цивільні. Дані про кожного з них внесли до спеціального реєстру, який координує Головне управління розвідки. Витяги з реєстру наразі отримали майже девʼять тисяч родин.
Як повідомляло Громадське радіо, на початку серпня стало відомо, що уряд вирішив ліквідувати Офіс уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин, який, зокрема, займався обміном тіл полеглих військовослужбовців. Його повноваження розподілять між МВС, ГУР та Міноборони.
Раніше Координаторка груп родин військовополонених Медійної ініціативи за права людини Олена Бєлячкова зазначала, що в Україні станом на липень 2023 року, за різними даними, від 24 до 34 тисяч зниклих безвісти.
Висвітлення воєнних злочинів унаслідок війни Росії проти України стало можливим за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку #USAID «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цьому ефірі, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та #УГСПЛ.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
