Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Що трапилося рік тому з військовими медиками на заводі ім. Ілліча у Маріуполі?
Рік тому вся увага України була прикута до оточеного Маріуполя, де у підвалах заводів «Азовсталь» і Ілліча перебували військові, цивільні та військові медики. За деякий час ті, хто перебував у підвалах «Азовсталі» отримали наказ від військового керівництва здатися, аби уберегти життя. За яких умов потрапили у полоні ті, хто перебував на заводі імені Ілліча?
Гості1
У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» ми поговорили з учасницею цих подій, військовою медикинею Маріупольського військового шпиталю Катериною Скопіною.
Катерина Скопіна — військова медикиня, офіцерка командування військового шпиталю у Маріуполі. Росіяни бомбили військовий шпиталь і 16 березня медики та командування перемістилися у підвальні приміщення заводу імені Ілліча. 12 квітня Катерина потрапила у полон під час спроби евакуювати поранених. Пробула в полоні 9 місяців, її звільнили 6 грудня 2022 року під час обміну.
«Тяжких поранених ми забрали з собою у підвали заводу імені Ілліча…»
Катерина Скопіна: 21 лютого нас викликали по бойовій тривозі й вже військовий шпиталь ніхто не покидав. 24 лютого після перших артилерійських обстрілів та авіаударів по місту почалися перші потерпілі. Згодом кількість людей збільшувалася, і командир ухвалив рішення відправити наших військових лікарів на допомогу цивільним по інших лікарнях, оскільки там не вистачало медиків.
15 березня нас обстріляли з мінометів. У нас було багато поранених — і з територіальної оборони, і з військової комендатури. І 16 березня зранку на територію нашого шпиталю, а саме на реанімаційне відділення, росіяни скинули бомбу. Таким чином вони зруйнували частину нашого шпиталю, і командир ухвалив рішення виїхати на заводи, щоб надалі надавати допомогу. Залишати місто ми не могли, оскільки вже перебували в оточенні.
З 36 осіб військових медиків 18 чоловік поїхало на «Азовсталь», а 18 — на завод імені Ілліча. Тяжких ми забрали всіх з собою, оскільки ми там розгорнули операційну та протишокову. А на «Азовсталь» відправили легких поранених.
- Тяжких ми забрали всіх з собою, оскільки ми там розгорнули операційну та протишокову. А на «Азовсталь» відправили легких поранених
Як у таких умовах розгортали шпиталь?
Катерина Скопіна: Там трусилося все. Вже згодом ми почали по звуках відрізняти, що це прилітає й у якій кількості. Генератори працювали не всі, люди майже не спали. Таким чином ми надавали допомогу з 17 березня по 12 квітня. Я хочу сказати, що нашим медикам потрібно поставити пам‘ятники за те, яку роботу вони провели. Вони рятували людей з дуже тяжкими травмами у таких складних умовах. Всі думали виключно про те, щоб врятувати якомога більше життів.
- Нашим медикам потрібно поставити пам‘ятники за те, яку роботу вони провели
Спроби прориватися
Катерина Скопіна: Ми намагалися вивезти поранених з заводу Ілліча декілька разів. 5 квітня у нас був перший прорив — не вийшло. Потім ми спробували прорватися 8 числа, теж безуспішно. Третій раз спроба була в ніч з 10 на 11 квітня, а 12 квітня нас захопили у полон.
Ми вантажили поранених у машини, намагалися їх везти. Потім почали працювати «Гради» по колоні, і ми зрозуміли, що колону розбивають. Деякі не повернулися.
Остання спроба…
Катерина Скопіна: Це було в ніч з 10 на 11 квітня — ми виїжджали з одного підвалу, а потім опинилися в іншому, коли колону почали розбивати. Нас швиденько почали витягати з машин бійці з морської піхоти, бо «Гради» працювали прицільно по колоні. Ми «гусаком», один за одним перебігали й опинилися у другому підвалі, де були бійці з морської піхоти. На ранок 11 квітня обстріли були настільки щільними, що дихати не було чим. Цю будівлю, у підвалі якої ми перебували, просто розбирав танк. Можливо, вони побачили, куди ми заховалися. І бійці морської піхоти вирішили написати на білій ковдрі зеленою фарбою — «300». Але це не спрацювало…
Надалі я тільки почула, що ведуться якісь перемовини й що нас будуть вивозити в Таганрог чи у Донецьк. Я взяла телефон в однієї з жінок, яка була разом із нами, зателефонувала до батьків і попросила їх дзвонити у всі інстанції, щоб повідомити, що нас захопили у полон і будуть вивозити.
«Коли я повернулася з полону, була шокована…»
Катерина Скопіна: Коли я повернулася з полону, я дізналася, що говорили, що ми начебто самі здалися. Це мене шокувало, адже такого не було, бо ми не здавалися, нас захопили. Навіть пошуками нас не хотіли займатися, бо казали, що ми самі здалися у полон.
Читайте також: Часто родинам доводиться доказувати, що військовополонений не був дезертиром — юристка ГО «Юридична сотня»
«Росіяни не знають, що таке норми й правила…»
Катерина Скопіна: Там ніхто не знає, що таке Женевські конвенції — ми це зрозуміли ще на початку. Там немає жодних правил чи норм. Спочатку вивозили здорових військовослужбовців-чоловіків для того, щоб вони потім приймали поранених, а таких було десь 120 чоловік. Були важкі поранені, були й лежачі. За чоловіками поїхали поранені, останніми вже вивезли нас. Коли нас привезли в ангар, мені здалося, що то була жіноча колонія — промзона. В одному ангарі, де були ми, перебувало 120 поранених і 82 жінки, а в іншому ангарі напроти були наші чоловіки, серед них і мій чоловік. У тому ангарі було десь 700 чоловік, а в іншому – десь 500. І всі лежали, вважай, один на одному. Один раз нас погодували, дали воду. Давали курити тому, хто курив. Там ми вперше з 1 березня побачили хліб.
«З дня полону я не бачила ні чоловіка, ні дитину…»
Катерина Скопіна: Він служив у морській піхоті. У нього був його спектр задач, у мене був свій. Десь ми й разом виконували задачі. Нас разом взяли у полон. Останній раз я його бачила, коли нас привезли в Оленівку.
27 січня мені скинули відео мого чоловіка. Він перебуває у поганому стані, але живий, що найголовніше. Проте я не знаю, де саме він перебуває.
Моя дитина залишилася на окупованій території. Її утримують батьки мого чоловіка і не віддають. Зараз мені допомагає з цим питанням Уповноважений з прав дітей Дмитро Лубінець. Якось рухається ця справа, але поки не можу розповісти, як саме.
Багато людей вже звільнили?
Катерина Скопіна: Звільнили майже всіх наших жінок-військових медиків, залишилася одна дівчина з морської піхоти. З наших чоловіків-військових медиків звільнили 33.
Є тенденція, що морську піхоту «Азов» не хочуть віддавати взагалі. Військові медики не є комбатантами, але росіяни цього не розуміють.
Є польові обміни (ні рівні військових), вони відбуваються кожен тиждень, а це означає, що якісь шляхи є, якось міняють людей. Але наших військових медиків чомусь не міняють. Минув вже рік…
Реабілітація після полону
Катерина Скопіна: Моя реабілітація закінчилася, але у нормальний стан я прийду тільки тоді, коли побачу свою родину.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
