«Суд був лише виставою»: як Росія засудила викраденого Сергія Офіцерова

Згодом стало відомо, що Сергія утримували в Херсоні, а потім вивезли до Сімферополя та Лефортова у Москві. Російський суд звинуватив його в тероризмі та засудив до 17 років колонії. Зараз Сергій очікує на апеляцію.

У новому випуску «Звільніть наших рідних» говоримо з батьком Сергія, Геннадієм Офіцеровим, про викрадення сина, його шлях через російську систему незаконного ув’язнення, сфабрикований суд, боротьбу родини за його звільнення та про те, як російське громадянство впливає на можливості повернення українців додому.

Анастасія Багаліка: Батько Сергія, пан Геннадій в нашій студії. Пане Геннадію, вітаю вас.
Раді вас бачити. І насправді бачимо вас в ефірі програми «Звініть наших рідних» не вперше, колись у попередніх випусках, давно, вже давно, насправді. На жаль, давно. Ми розповідали історію Сергія, і я думаю, що ті люди, які слухають «Звініть наших рідних» і пам’ятають, можуть згадати її, коли ви почнете нагадувати хід подій. І тому я попрошу нагадати від початку, від окупації Херсона у 2022 році, а потім розповісти новини, які сталися вже за останні роки.

Геннадій Офіцеров: Дякую за запрошення в студію. Дійсно, мета така, щоб про мого сина не забули. Історію його теж. Все починалось з того, що Херсон окупували в 2022 році. Російські війська з 1 березня були вже в Херсоні присутні, і почалась життя в іншому світі. З сином ми жили нарізно. Так трапилося, що наші зустрічі у мене в основному дому були все чистіше, тому що психологічна така обстановка була, що наші розмови допомагали триматися.

І на одній із зустрічей, коли син мав до мене прийти, це було 3 серпня 2022 року, о 12-й годині він затримався, прийшов пізніше, о 15-й десь, і звичайно, у нас вже такий ритуал, пообідали, включили телевізор, ну і переглядали фільм. Дзвінок у двір, вириваються три озброєних цивільних, без масок, проходять в кімнату там, де син, питають його прізвище і ім’я, ну називають, кладуть його на підлогу  дають йому перед обличчям телефон його, який був поруч на столі, і змушують розблокувати. Все це відбувалося в якісь там хвилини.

Це все відбувалося 5-7 хвилин. Потім вони його підняли, я стою поруч, спостерігаю це все у шоці, був реальний шок. Вони його виводять на сходи, там надівають на нього кайданки, і потім вже ніби як звук з’являється, я запитую, куди, що, як, за що? І мені відповідає, що сам повернеться.

І перед цим запитали:

— Ти Геннадій? Геннадій?

— Так.

— Марш у квартиру.

От я повернувся у квартиру, я на четвертому поверсі живу, його вниз головою спускають, і потім я вже з балкона спостерігав, коли його вивели по двору, вниз головою, там двоє з боку, один ззаду, і посадили в машину. Я встиг записати номер, там, знаєте, такий шок, що я вікно відкриваю, туди виглядувати, фотографувати, просто… це так швидко відбувалося, потім вже там включилося, зрозуміло, що можна було по-іншому.

Анастасія Багаліка: Вони взагалі не назвалися?

Геннадій Офіцеров: Не назвалися, так. Усе там відбувалося мовчки, що там… сина запитували. Потім вони робили обшук, у мене трохи маленька квартира. Я приїхав у Херсон за матір’ю доглядати, вона лежача була, хвора, у неї відеонагляд був, камера якраз у кімнаті, де все відбувалося. Тобто вони на це теж увагу не звернули, хоча, ну… Здавалося б, «фахівці»?

І от, що далі робити? «Сам повернеться», ну, це таке, як на це реагувати. От я знайшов можливість знайти його матір. Ми розлучені, живемо окремо, і стосунки, в принципі, не підтримували. От, і мати його прийшла до нього додому. Він жив недалеко від мене.

І там побачив, що був обшук. Тобто, в нього після мене. А там була одна машина, куди його посадили, і поруч, там ще був мікроавтобус.

Обшук був вдома, і забрали, там, техніку, документи. От те, що відбулося у цей день, до 17-ї години. Коли я потім все це в голові почав прокручувати, зрозуміло було, що «операція» ця була спланована.

Тобто, прийшли, взяли, кого потрібно, знали, де він у нас знаходиться. І на наступний день, ми там вже з його матір’ю пішли в офіційну «адміністрацію» ворожу подавати заяву про те, що людина зникла. Ніби якось мають же реагувати..

Прийняли заяву, і почалося … двомісячний такий етап пошуку. У цю адміністрацію зверталися, але вони нічого не знали, ніякої відповіді. Тобто, все, немає людини, немає ніякої інформації.

Я просто обходив місто, у нас там були колонія, тюрма. Просто обходив і запитував, чи у вас такої людини немає… Постійно була відповідь, — немає.

Слухайте повністю розмову у доданому аудіофайлі або дивіться у відео на Youtube-каналі Громадського радіо

Програма реалізується у партнерстві Громадського радіо та ГО «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» в межах проєкту, спрямованого на документування досвіду постраждалих, збереження пам’яті та поширення історій незаконно ув’язнених цивільних.

Проєкт здійснений за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції