facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Кожна краплина води — на вагу золота — екологиня Мар’яна Гінзула

Ця розмова буде про воду: її якість та доступність, стан наших річок та озер до початку повномасштабної війни. Поговоримо про те, як на них вплинули військові дії, та до чого нам варто готуватися у майбутньому.

Кожна краплина води — на вагу золота — екологиня Мар’яна Гінзула
1x
Прослухати
--:--
--:--

Чи знаєте ви, що Україна, разом із нашими чудовими річками, насправді належить до країн малозабезпечених водою? Чи пам’ятаєте, що у Львові ще на початку 2000-х років воду подавали за графіком? Чи думали, що чекає на нас після війни, чи може Україна зіштовхнутися з дефіцитом прісної води, і якою буде вода у річках після всіх цих подій?

Про це у другому подкасті благодійного фонду «Право на захист» та Громадського радіо  проєкту «говоримо з Мар’яною Гінзулою — екологинею, магістринею екології, кандидаткою наук.

«Станом на сьогодні в Україні немає регіонів, для яких доступність якісної питної води не є або не стане найближчим часом актуальною проблемою. Ситуація ускладнюється тим, що, поки небо над Україною залишається незакритим, жодний регіон, жодне місто, населений пункт, де є централізоване водопостачання або де присутній водозбір з відкритих поверхневих джерел, не є в безпеці. Тому необхідно уважно слухати будь-яку інформацію, що допоможе дочекатися перемоги у цій війні та щасливо жити далі. Тут ви отримаєте ту інформацію і знання, які будуть потрібними для безпечного майбутнього», — говорить Мар’яна Гінзула.

Мар’яна Гінзула у студії Громадського радіо

Чому Україна належить до «маловодних» країн, а більшість українців про це не здогадуються

Вікторія Дей: Наприкінці минулого року ми з колегами з Благодійного фонду «Право на захист» реалізовували проєкт, метою якого було навчити журналістів працювати з темою впливу військових дій на стан водних ресурсів в Україні. Вже рік тому ми говорили про те, що наслідки війни «постукають» у майже кожен український дім. Але щоб говорити про наслідки війни, важливо мати якусь точку відліку. Адже проблеми з водою в Україні виникли не 24 лютого 2022 року. Наскільки я розумію, ми мали дві найбільші комплексні проблеми: нестача води та забруднення водних ресурсів. Як спеціалісти оцінювали стан водних ресурсів в Україні до 2022 року?

Мар’яна Гінзула: З водою в Україні ніколи не було все гаразд. Починаючи з XX століття Радянський союз поширював надзвичайно негуманну та «антиводяну» політику, яка будувалась на експлуатації водних ресурсів для задоволення індустріальних потреб. Такі практики десятиліттями виснажували водні горизонти України. Наприклад, стік без очищення. Раніше ніхто не скидав відходи у річку, з якої люди брали воду для пиття. Через діяльність СРСР річки почали перетворюватися на стічні канави. Таким чином, українці відходили від своїх традицій, і у 1991 рік ми вже прийшли з дефіцитом води.

Викривлене уявлення про гарну водозабезпеченість України типове для будь-якого жителя на березі будь-якого великого водного об’єкта. Скажімо, Донецьк — зовсім інший кейс, де є одні Кальміус та Сіверський Донець, які ледве животіють, які й так були виснажені. Плюс почалась активна розбудова, через наявність вугільного басейну, і експлуатація зросла настільки, що сьогодні це найзабрудненіші річки України, з якими мало хто міг впоратись ще до війни. Про те, що відбувається зараз на прифронтовій території, важко навіть говорити й думати. Ми розуміємо, наскільки проблемнішою ставатиме ситуація з кожним роком бойових дій.

Україна має близько 73 000 км річок та потоків, що утворюють велику річкову систему. Серед них такі великі ріки, як Дніпро, Дністер та Південний Буг. У країні наявні близько 3000 озер загальною площею понад 5000 га. Попри цю статистику, у 2019 році Україна посідала 125 місце серед 181 країни світу за доступними запасами питної води. На 5 років раніше ситуація була не набагато кращою: у 2014 році ми посідали 124 місце.

Крім того, водні ресурси на території України розподілені нерівномірно. Понад 70% річок перебігають на заході країни, тоді як південні регіони характеризуються меншою їх кількістю та відносним дефіцитом води.

Річка Остер: на межі існування. Фото: Ніжин.City

Вікторія Єрмолаєва: Я хотіла б сказати, що, мабуть, єдиний регіон, де гостро відчувалась нестача води, — це Крим. Я сама звідти, і у нас перебої з водопостачанням були завжди. Зараз ця ситуація дуже складна. Яка доля окупованого Криму, і що нам робити із ним після деокупації?

Мар’яна Гінзула: Станом на сьогодні Кримський півострів — це дуже болюча точка. Україна займає надзвичайно милосердну позицію в контексті Криму. Його екосистема, мешканці перебувають в абсолютній залежності, і при перекритті водопостачання на півострів, він за декілька років перетвориться на пустелю. Звісно, ми не працюємо за тими ж методами, що й ворог. Україна постачала воду і після відокремлення Криму, постачає її й зараз. Але півострову також потрібно повертатися і до традиційних методів збереження води, які були раніше. Це збирання дощової води, накопичення її у невеликих водосховищах для забезпечення потреб сільського господарства. Тому що постійно перебувати у такій нестабільній політичній, військовій ситуації — надзвичайно ризиковано.


Читайте також: Вода з Дніпра до Криму не надходитиме мінімум рік — Укргідроенерго


Вікторія Дей: Для мене, людини із Запоріжжя, очевидною та наочною була проблема забруднення води. Але, при цьому, я завжди думала, що в Україні не може виникнути питання наявності води. Як склалось, що у нас сформувалося таке хибне уявлення, що ми будемо забезпечені водою ще на сотні років уперед?

Мар’яна Гінзула: У кожного із нас у будинку є централізоване водопостачання чи колодязь. Ми відкриваємо кран — і вода тече. Це створює ілюзію, що проблеми немає. Більшість міст, та й загалом розселення українців, завжди були прив’язані до водних об’єктів. Крім того, у нас є велика кількість дощової води, яку раніше багато використовували.

Але з часом відбулась інтенсифікація сільського господарства, з’явились нітрати, нітрити, усе те, що дозволяє яблукам у наших супермаркетах мати чудовий вигляд протягом цілого року. Вони оброблені спеціальними засобами, агресивними речовинами, які змиваються з цих яблук дощем, і потрапляють у землю. Для еколога є одне хороше, красиве правило: один до десяти. Для того, щоб зіпсувати десять літрів чистої води, достатньо одного забрудненого. Порахуйте, яку кількість води ви приймаєте у свій будинок і який об’єм відпускаєте забрудненим. Я була на очисних спорудах і бачила, що там не стоять фільтри з наномолекулярною сіткою, як десь у США, де виділяються найбільші кошти на очищення. Сьогодні у світі наявні ресурси для розв’язання екологічної проблеми, але вони коштують грошей.

Узбережжя Дніпра восени. Фото: ГР

Відповідно до даних Всесвітньої організації охорони природи, Україна перебуває серед країн із високим рівнем водного стресу. Це концепт, що відображає диспропорцію між водними ресурсами та попитом на воду в певній області чи країні. Він виникає, коли обсяг доступної прісної води значно менший за потреби у воді для пиття, сільськогосподарської діяльності, промисловості, екосистем та ін. Водний стрес в Україні посилюється через неефективне використання та забруднення водних ресурсів, а також погіршення кліматичних умов.

Для мене найбільшим дивом є те, що, попри всі події в Україні, на сьогодні у нас досі не сталося спалаху якоїсь санітарної проблеми. Цього року навіть не було зафіксовано холерного ембріона в Одесі, це просто неймовірно. Це унікальна ситуація, враховуючи температуру, яка була цього літа й все те, що загалом відбувається. У мене не було сумнівів, щодо жахливих наслідків підриву Каховської ГЕС. Я очікувала другий Маріуполь, ситуацію в якому ООН оцінила, як апокаліптичну, там води просто не було. Але Каховка пройшла за дуже м’яким сценарієм.


Читайте також: Росіяни намагаються розіграти карту техногенного шантажу — Гуменюк про підрив греблі Каховської ГЕС


Як війна впливає на водні ресурси України, та чого нам очікувати в майбутньому

Вікторія Дей: Ми зробили короткий екскурс в минуле, проте весь час в розмові так чи інакше торкаємось питання впливу війни на наші водні ресурси. Чи є у нас розуміння масштабів шкоди, яку вже заподіяно нашим річкам, озерам та морям, підводним водам?

Мар’яна Гінзула: Найбільша проблема — це використання зброї. Думаю, всі бачили фотографії тієї старовини, якою ворог закидав нас на початку війни: ракети 56-го, 67-го, 78-го років. Тепер вони лежать на нашій території, і ми повинні це все ліквідувати. Пальне у цих зарядах, надзвичайно токсичні речовини, по пів тонни на одну ракету. Окремо — все що пов’язано з вибухами, ділянки, уражені ними. Грунт у цих місцях не можна використовувати, його треба очистити. Це величезні площі та біль, особливо для нашої сільськогосподарської держави. Навіть робота ППО: все те, що відбувається у небі, потім теж осідає на землю. Через два-три роки варто очікувати потрапляння усіх цих речовин і у воду.

Узбережжя Дніпра. Черкаси. Фото: ГР

Вікторія Дей: Пояснімо, як забруднення ґрунтів пов’язане з водою.

Мар’яна Гінзула: Будь-яке забруднення поверхні Землі з часом — під впливом дощу, руху Земної кори — потрапляє у воду. Якщо це забруднення проникатиме дедалі глибше, у певний момент воно охопить і величезні масиви підземних вод, а там ці процеси відбуваються значно динамічніше. Таким чином забруднення може поширюватися зі сходу в інші регіони.

Шкідливі сполуки не потраплять у наш водопровід, адже спершу вода проходить тестування, дослідження, очищенні, і вже тоді її пропускають далі. Але для людей, які користуються криницями, ця проблема дуже актуальна, адже вони беруть воду напряму з підземного джерела. Мешканці міст, які користуються централізованим водопостачанням, знаходяться у більшій безпеці. Дуже хорошим знаком зараз є запах хлору з крана. Якщо він присутній, це значить, що вода очищена.

Вікторія Дей: Очевидно, що ситуація в різних регіонах відрізняється. Є території ведення бойових дій, тимчасово окуповані території. На сході додаткову загрозу становлять шахти, деякі покинуті ще до 2022 року. Тож хотілось би проговорити й картину в цілому, і в розрізі окремих регіонів.

Мар’яна Гінзула: Зараз просто немає інформації про все, що відбувається. Існує «сіра зона», де йде війна, де ніхто сьогодні не переймається питаннями екології, оскільки головне завдання — вибити ворога. Шахти — це, напевно, найбільша «ракова пухлина» у водній проблематиці на території України. Час іде, а розуміння, що саме робити, немає.

Вікторія Дей: Свого часу ми спільно з нашими експертами в межах проєктів «Право на захист» досліджували проблему затоплення шахт на Донеччині та Луганщині. Тоді йшлось про те, що вони стануть екологічною катастрофою для регіону. Яку саме загрозу для мешканців України становлять затоплені шахти?

Мар’яна Гінзула: Шахти — це великі отвори у поверхні Землі, де добувались певні корисні копалини. Вони природним чином поступово наповнюються водою. Вона має унікальну здатність: поглинає будь-що, вбирає те, з чим контактує. В результаті, ми маємо величезний об’єм токсичного концентрату, насиченого різноманітними речовинами. І таких резервуарів є дуже багато. Через будь-яке легке коливання цей розчин потрапляє назовні й може проникнути у водний горизонт. Внаслідок цього може бути уражена дуже велика площа.

Вікторія Дей: Чи може нестача й забруднення води, внаслідок військових дій, стати причиною екологічних міграцій на території України?

Мар’яна Гінзула: Так, історично люди завжди рухалися за чистою водою. Але у цьому контексті, українці — дивовижна нація. В країнах, де відбувалося щось подібне, наприклад у Сирії, проходила масштабна міграція. Херсон і Каховка показали те, чого я ще не зустрічала в історії світу. Коли люди з повністю затоплених будинків віддавали рятувальникам дітей, домашніх улюбленців, а самі залишались. І дійсно, вода спала, і вони почали очищати й відновлювати свою територію. Я пам’ятаю ці перші три «дні слави» водного еколога. Тоді дала, мабуть, сотню інтерв’ю за два тижні. І всі говорили про страшні числа. У мене був колега, який називав цифру в мільйон біженців. Зрештою, виїхало близько десяти тисяч — дуже мало. І я навіть не знаю, що людей вже змусить покинути свою хату.


Читайте також:  Один день війни в Україні зараз — це один місяць активного розмінування потім — аналітикиня Олена Вусик


Що держава робила і робить для покращення ситуації, що залежить від нас самих

Вікторія Дей: Я попрошу ще раз повернутися у минуле і прокоментувати, що відбувалося тоді. Ми бачили проблеми з водою й розуміли, що вони не виникли за один день. Що робилося для боротьби з ними, які були рішення, які кроки робила держава для того, щоб поліпшити ситуацію в часи до війни?

Мар’яна Гінзула: 90-ті роки — це період «водного затишшя». Україна працювала за тими документами й нормативами, що були розроблені за Радянського союзу. Починаючи з 2000-го року, коли ми взяли курс на водне законодавство Європейського Союзу та почали знайомитися з його водною директивою, в Україні розпочалася поступова робота у тому напрямку. Як спеціаліст, я можу зазначити, що ця робота є не зовсім успішною, на сьогодні не виконали й половини того, що мали, по імплементації усіх директив та наказів, але для нашої ситуації ми рухаємося непогано. Єдина проблема, яка в Україні завжди була — це притягнення до відповідальності за порушення законів щодо природного навколишнього середовища. Я дуже тішуся, що у 2023 році повернулася до роботи екологічна прокуратура. Але 163 справи, які вони порушили станом на червень 2023 року, — це недостатньо. Тому що у цій «змові» проти довкілля України участь беруть усі. У нас все ще занизькі штрафи, все ще не відбувається миттєве покарання.

Щодо ліквідації наслідків війни й не тільки, найбільше Україні бракує сценаріїв подальших дій, і їх потрібно розробляти окремими групами, з експертами. Цей досвід і знання потрібно просити у світової спільноти. Була спроба у березні 2022 року, президент підписав гарний великий закон Про національну безпеку України. І там навіть був проєкт, що стосувався шахтних вод, як із ними працювати. Але сталося вторгнення й усе склалося трохи інакше. Але з хорошого: підписали закон про питну воду до 2026 року. Тому саме до законодавства зауважень немає. Дуже багато законів підписується, але їх не встигають опрацьовувати й втілювати в життя. Найбільша проблема — це контроль виконання й дотримання.

Вікторія Дей: Ти сказала, що майже кожен з нас є злочинцем щодо навколишнього середовища. Можеш пояснити, як виглядають побутові порушення з точки зору еколога. Забруднення води — як це, що це? Можливо, люди навіть не усвідомлюють, що вони шкодять довкіллю.

Мар’яна Гінзула: Екосвідомий громадянин — це, перш за все, людина, яка чітко розуміє, що таке кількість та якість. Достатньо поглянути на свій лічильник і те, скільки ви витрачаєте води. Я рідко зустрічаю людей, у яких це менш як 5 м³ води на місяць. Це доволі багато, і для нашого регіону ліміт має бути значно меншим. Найбанальніші порушення: звичка приймати ванну замість душу, не вимикати воду, поки ви чистите зуби, відсутність контролю протікання води у вас удома. Це все стосується кількості, і варто було б нею цікавитись, адже це також і наші кошти. Другий складова — це якість. Чим ми миємо, перемо, чистимо свою квартиру. Окремий блок — це ще різні ароматизатори, розприскувачі. Потрібно читати маркування продукції, яку ми купуємо, використовувати екологічні мийні засоби. Достатньо пошукати інформацію про це в інтернеті.

Середні витрати питної води на одну людину в Україні становлять приблизно 150-200 літрів на добу. Однак ця цифра може варіюватися, залежно від різних факторів, таких як рівень санітарних норм, кліматичні умови та ін.


Читайте також: Прихована загроза: наслідки екоциду Україні доведеться ліквідовувати роками


Як зробити наше екологічне майбутнє кращим?

Вікторія Дей: Що можна зробити, аби пом’якшити ті наслідки, що чекають на нас у майбутньому? Які кроки нам потрібно робити як громадянам і як країні?

Мар’яна Гінзула: Якщо людина замислюється, що саме вона може зробити — це вже початок змін. Головна наша мета: донести українцям, що кожна краплина води — на вагу золота. Ми повинні мінімізувати суму коштів, що будуть потрібні для очищення. Я закликаю усіх купувати менш агресивні хімічні речовини для побутових потреб. Також, де б ви не проживали, тримайте удома запас прісної води та щотижня оновлюйте її. Ніхто не знає, що буде завтра. Наступне — це все, що пов’язано з очищенням. Звісно, за наявності фінансування, можна побудувати очисні споруди від будь-чого, але комунальний сектор — це 48% причин забруднення України. І як би ми не дивилися на великі підприємства, з яких витікають червоні річки, ще більше цих річок створюємо ми самі.

Мар’яна Гінзула закликає заощадливо споживати воду

Наступна велика проблема — це відсутність централізованого водопостачання та водовідведення у частині селищ. Цим потрібно буде займатись, оскільки стабілізувати екологічну ситуацію в усіх регіонах, де воду братимуть з відкритого колодязя, буде дуже важко. Думаю, на нас чекає масштабна програма централізації водопостачання по всій території України. Сьогодні десятки тисяч містечок забезпечуються привізною водою. Навіть великі міста, як Миколаїв, перебувають у складному залежному становищі. Наступне, до чого я всіх закликаю, — це садити дерева. Ніщо краще не сприяє очищенню води, ніж засаджена річкова долина. Думаю, нам навіть доведеться зменшити площу сільськогосподарських земель, щоб виділити її для зелених насаджень. І чим швидше ми це зробимо, тим швидше подолаємо цю еру забруднення.

Три поради експертки як зробити свій внесок у збереження водних ресурсів країни:

  1. Фіксуйте показники свого лічильника й ставте мету знизити їх наступного місяця. Усувайте всі протікання, ставите аераційні насадки на крани, контролюєте використання води в побуті;
  2. Переходьте на екологічні промарковані засоби побутової хімії;
  3. Створюєте свій запас прісної води. Також користуйтеся сайтами тих водоканалів, на території яких ви проживаєте. Всі вони публікують протоколи досліджень води, раджу за ними регулярно стежити.

Де б ви не мешкали, як би скептично не ставилися до питань впливу екології на ваше життя, зважаючи на війну, та непередбачуваність подій команда БФ «Право на захист» наполегливо рекомендує попіклуватися про власну безпеку. Ви маєте чітко знати, які підприємства та об’єкти становлять найбільшу небезпеку в вашому регіоні, чим загрожує вашому життю та здоров’ю аварія на такому підприємстві та знати, як діяти в надзвичайній ситуації.


  • Авторка подкасту — експертка з комунікацій Вікторія Дей, співведуча — Вікторія Єрмолаєва
  • Монтаж — Юлія Соганчі
  • Візуальне оформлення — Анастасія Рибакова
  • Саунддизайн — Олександр Мусевич
  • Текст — Михайло Тюнькін
  • Редакторка тексту — Мирослава Станкевич
  • Продюсерка проєкту — Ана Море

Подкаст підготовлений у рамках напряму Фонду «Зменшення ризиків катастроф». Запис став можливим завдяки Jus Mundi. Матеріал відображає особисту думку авторів подкастів, яка може не збігатися з позицією Jus Mundi.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Для вступу в ЄС нам треба реформувати державну службу —  депутатка

Для вступу в ЄС нам треба реформувати державну службу — депутатка

9 год тому
Притула: У волонтерстві і є квінтесенція українського громадянського суспільства — ми всі разом

Притула: У волонтерстві і є квінтесенція українського громадянського суспільства — ми всі разом

11 год тому
Закриття церков і рейди на священників: що з релігійними організаціями на окупованих територіях

Закриття церков і рейди на священників: що з релігійними організаціями на окупованих територіях

«Йдеться про верхівку айсберга»: Левченко про зафіксовані злочини сексуального насильства

«Йдеться про верхівку айсберга»: Левченко про зафіксовані злочини сексуального насильства