Ми будемо продовжувати ініціативи Віки, це було важливо для неї — Оля Русіна про Вікторію Амеліну

Гостя — письменниця, журналістка, ведуча Громадського радіо, членкиня Українського ПЕН Оля Русіна.

Оля Русіна та інші друзі та колеги письменниці й волонтерки Вікторії Амеліної взяли на себе обов’язок провести Нью-Йоркський літературний фестиваль (НЛФ), який мала намір знову організувати Вікторія Амеліна.

Історія селища

Оля Русіна: Для Вікторії цей проєкт був дуже особистим і важливим. Перший фестиваль вони зробили повністю за власні кошти. Не було жодних грантів. Нічого подібного. Для нас, її друзів, важливо, щоб її проєкт не припинився. Нам дуже важливо, щоб він продовжувався в різних формах, поки не закінчиться війна, і після війни також.

Нью-Йорк — це селище міського типу на Донеччині неподалік від Горлівки. Дуже багато років воно називалось інакше — Новгородське. Але це назва, яку йому насильно надала радянська влада в 1950-х роках. Селище засноване німецькими переселенцями в кінці XIX століття. Оригінальна назва — саме Нью-Йорк.

Серед істориків є декілька, можна сказати, легенд про те, чому назва саме така — Нью-Йорк. Одна з них про те, що дружина одного із цих німців була американкою, вона дуже сумувала за батьківщиною і для неї поселення назвали Нью-Йорком. Це найпоширеніша версія. Ще є така версія: засновники просто хотіли, щоб це селище настільки ж стрімко розвивалося, і назвали його на честь американського успішного міста.

У 1950-х роках радянська влада перейменувала це селище на Новгородське. Таку назву воно мало до 2021 року. Коли в Україні вступив у дію закон «Про декомунізацію», активна місцева громада започаткувала ініціативу за повернення селищу історичної назви. Тут важливо говорити, що це не перейменування, а саме повернення історичної назви. У 2021 році Верховна Рада окремою постановою повернула Нью-Йорку його назву.

• Того ж року відбувся перший Нью-Йоркський літературний фестиваль.

---

Слухайте також: Хочемо розповідати справжню історію Донеччини Україні, світу і самій Донеччині також: як пройшов Нью-Йоркський літфестиваль на лінії розмежування

---

Про Нью-Йоркський літературний фестиваль

Андрій Куликов: Чим цей фестиваль відрізняється від інших?

Оля Русіна: Найперше — це локація. У нас найчастіше фестивалі прив’язані до великих міст. Завдяки цьому фестивалю у Нью-Йорку люди почали дізнаватися більше про цей регіон, будувати нові зв’язки з цією громадою. Це теж було важливою метою. Також важливим стало те, що ця громада сама почала себе відкривати. Пам’ятаю, на першому фестивалі нам організували екскурсію селищем. Так от, на неї прийшли самі мешканці селища. Їм теж було цікаво почути щось нове про свій Нью-Йорк. Такий приклад можна використовувати й для інших громад.

• Нью-Йоркський літературний фестиваль — це сам по собі локальний кейс про те, як можна зміцнювати місцеву громаду. Саме це зміцнення різних місцевих громад і посилює нас як суспільство загалом.

Андрій Куликов: Як інші люди можуть долучитися до того, щоб допомогти підтримувати життя цього фестивалю?

Оля Русіна: Наразі ми проводимо збір коштів для громадської організації «Нью-Йоркський літературний фестиваль». Це, власне, громадська організація, яку заснувала Віка Амеліна.

Поки що ми не маємо змоги поїхати в Нью-Йорк провести там другий фестиваль. До речі, він мав відбутися восени 2022-го року. Віка тоді вже мала сформульовану тему і концепцію. Мені здається, що ця концепція дуже актуальна буде і після війни. Вона звучить як «деокупація майбутнього». Думаю, це те, що нам буде дуже актуальним найближчі роки. Тому що деокупація не закінчується в ширшому розумінні. Вона не закінчиться лише з фізичним вигнанням російських військових. Це також робота з сенсами, з майбутнім, з громадами, з постраждалими в деокупації. Це багато всього.

Поки що ми не можемо цього провести в прифронтовому Нью-Йорку. Він зараз під постійними обстрілами. Дуже багато людей звідти виїхали. Тому вирішили сконцентруватися на різних ініціативах, які могли б допомагати цій громаді. Ми вирішили, що це будуть різні освітні ініціативи для дітей та молоді. І, власне, на всю цю діяльність ми збираємо кошти.

---

Читайте також: «Мріємо, щоб наш Нью-Йорк став таким же відомим, як той, що за океаном» — переможниці конкурсу есеїв з прифронтового містечка

---

Допомогти нам можна донатом, знайшовши всю необхідну інформацію на моїй сторінці, або на сторінці Українського ПЕН, або на сторінці Нью-Йоркського літературного фестивалю. Також ми відкриваємо два рахунки: у доларах та євро.

• Зібрані кошти ми перераховуємо на рахунок громадської організації, яка буде поступово витрачати їх на різні проєкти.

Андрій Куликов: Чи думали провести Нью-Йоркський літературний фестиваль в іншому місті?

Оля Русіна: Ми про це багато говорили з Вікою свого часу. У неї була думка, щоб це провести в якомусь іншому регіоні України. Потім вона від неї відмовилась. Тому що вона не відчувала, як саме можна провести цей фестиваль не в тому місці. Бо це буде нагадуванням для ньюйоркців про втрату дому. Бо цей фестиваль дуже прив’язаний до місця. Ми думали про це. Поки що ні. Поки маємо над чим працювати.

---

Слухайте також: Що читати, коли страшно? Розмова із письменницею і журналісткою Олею Русіною

---

«Ми хочемо реалізовувати проєкти Віки»

Оля Русіна: Нам важливо зараз реалізовувати проєкти від імені НЛФ так, щоб вони реалізовувалися в тій концепції, яку Віка замислила і яку вона встигла запланувати й описати. Тому табір для підлітків, який ми робимо, буде в пам’ять про неї. І саме в такій формі, в якій хотіла вона. Плануємо його на вересень цього року.

Це буде табір для підлітків з Нью-Йорка. Безпечне місце з можливостями поспілкуватися, послухати цікавих спікерів і просто переключитися від постійної війни. Нам всім це зараз потрібно. Там будуть різні українці, які досягли успіху в певній сфері: режисери, письменники, журналісти.

• Ми хочемо продовжувати ініціативи Віки Амеліної. Це було важливо для неї, а значить і важливо для нас.

---

Вікторія Амеліна — українська письменниця та громадська діячка, лауреатка премії Конрада, членкиня українського ПЕН, засновниця Нью-Йоркського Літературного Фестивалю на Донеччині. Відколи почалася війна, працювала як волонтерка з гуманітарними потребами людей зі сходу України. У рік початку повномасштабного вторгнення Вікторія приєдналася до польових дослідників воєнних злочинів Росії в команді Truth Hounds. Про своє 24 лютого та чому письменниця долучилася до волонтерської ініціативи Вікторія Амеліна розповідала в ефірі Громадського радіо.

Увечері 27 червня російські окупанти вдарили по Краматорську на Донеччині, влучивши у заклад харчування. Генпрокурор Андрій Костін повідомив, що росіяни обстріляли Краматорськ ракетами «Іскандер».  Загалом загинуло 12 людей, серед них троє дітей.

Серед поранених в Краматорську була і Вікторія. У день обстрілу письменниця перебувала у Краматорську разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників. Внаслідок ракетного удару, який завдали росіяни, Вікторія отримала тяжкі поранення. 1 липня Вікторія Амеліна померла в лікарні. З Вікторією Амеліною в Києві попрощалися в Михайлівському соборі 4 липня.

---

Читайте також: Вона стала частиною розстріляного відродження: Мирослава Барчук про Вікторію Амеліну

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

---

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS